Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Чому я не можу змінитись?

with 14 comments

Ви вже напевне в курсі, що я захоплююсь всілякими методами збільшення продуктивності і самопідганяння. Хоча воно мені якось не дуже й допомагає, та все ж… Цього разу я знайшов ще одну книжку якраз про це, називається “Why can’t you change” і написав її не хто інший як P.J. Eby – чувак який винайшов формат egg. в Python і написав багато бібліотек в PEAK (Python Enterprise Application Kit)… Видно програмісти часто хворіють лінощами, і тому саме вони найчастіше намагаються від них лічитись. Або я просто читаю більше творінь програмістів, ніж звичайних людей… Але, до теми. Я подумав що книжка краще запам’ятається, якщо її конспектувати, тому це зроблю. А вам, моїм читачам – можна буде не читати її всю (хоча вона не надто велика), а прочитати лише мій конспект. Думав зроблю швидко, а робив аж місяць.

Книжка написана як інтерв’ю. Філіп каже що в нього є бібліотека з 200-300 книжок з саморозвитку, і всі вони мають один недолік – вони написані з погляду того хто вже є успішним, а не того хто намагається ним бути, тому більшості людей не допомагають.

Проблема, як він каже, в тому, що ці книжки написані мовою, яку розуміють лише люди що перебувають в стані “природньо успішний”. І коли ВОНИ кажуть “just do it” чи “no pain, no gain”, вони розуміють зовсім інші речі, ніж решта людей чує.

Часто людина думає про свій мозок як про комп’ютер яким вона користується. Але мозок не такий. Скоріше він сам користується нами. 🙂

Ймовірно що свідомість насправді не приймає рішення, а лише спостерігає за їх виконанням, хоча й переконана що вона приймає рішення. А ще, як показує біологія і еволюція, свідомість – взагалі не обов’язкова для виживання. Хоча й допомагає.

Нашому мозку до сраки те чого ми хочемо, він хоче отримати те чого хочуть наші гени – вижити і відтворюватись, а це означає – прижитись з рештою стада. І тут з’являється проблема, бо щоб прижитись з рештою стада, ми хочемо відповідати певному образу.

І от відмінність успішних людей від неуспішних – успішні виховувались в таких обставинах, в яких вони не вивчили ніяких обмежень щодо того ким вони повинні бути для того щоб бути повноцінним членом суспільства.

Якщо наш мозок не головний – постає питання свободи волі. Нащо в житті прикладати зусилля, якщо можна лише спостерігати? Але насправді, мозок таки іноді дає нам вибір. А в випадках коли він обирає сам, ми можемо змінити набір варіантів для вибору.

Іноді, мозок перебуває з нами в стані конфлікту. Це тоді, коли він вважає що наша діяльність суперечитиме виживанню. “Так, я знаю що ти хочеш це зробити, я знаю що ти хочеш бути впевненим і успішним чи щось типу того, але я думаю що лідер зграї покаже тобі де раки зимують, якщо ти підійдеш і поговориш з тією дівчиною”, чи щось в тому роді. Якщо мозок не відчуває конфлікту, він не буде перевантажувати поточну діяльність пріоритетом виживання. Але, якщо в нього виникне найменша підозра що те що ви робите суперечить виживанню, він ввімкне перевантаження пріоритетом виживання і ви відчуєте страх, вам здасться що ви не можете рухатись і т.д.

І найчастіше це перевантаження пріорітетом дуже прив’язане до суспільної думки. В не надто далекі для еволюції часи, десятки тисяч років тому, якщо вас вигнали зі стада мисливців і збирачів, це було рівнозначно смертній карі. Що навіть гірше – це не залишало шансу залишити потомство. Тому вписатись в групу, з точки зору мозку – важливіше за все, а іноді й за саме життя. Існують культури в яких краще вчинити самогубство, ніж зганьбити свою соціальну групу.

Люди, що не перебувають з мозком в стані конфлікту, намагаються отримати якнайбільше задоволення. І хоча більшість релігій скаже що це призводить до зла, це насправді не так. Приязно ставитись до людей насправді приємніше, ніж бути падлюкою, люди які поводяться як падлюки роблять це щоб уникнути болі від відчуття соціальної неповноцінності.

Люди коцентруються або на досягненні задоволення, або на униканні неприємностей. Тому фразу “no pain, no gain” люди які люблять тренуватись, розуміють як “болю нема”, тому що вони надто сконценровані на досягненні, аби його помічати.

Якщо природньо успішну людину запитати “Що трапиться, якщо ти не досягнеш своєї мети?”, вона скоріш за все, почне розповідати що робитиме далі, до якої мети прямуватиме опісля. Тобто навіть не зверне уваги на невдачу.

Натомість сильнішою мотивацією для людини є страх. Ми робимо щось лише коли не робіння чогось загрожує нам серйозними неприємностями. Як от піти взяти яблуко з саду що охороняється собаками дуже важко, тому що виживання (бажання не бути покусаним) сильніше за голод. А от бігти геть коли за тобою женеться пес – всі будуть дуже вмотивовано.

А ще, в людину вшитий механізм порядку дзьобання (en: pecking order, de: Hackordnund, Rangordnung) – хто в якому порядку всередині племені отримує доступ до ресурсів. Цей механізм був вбудований ще до появи інтелекту (без якого виживання цілком можливе), для того аби потреба в бійках за їду виникала рідше. Курчата не б’ються щодня для того аби визначити хто буде їсти першим, вони просто запам’ятали порядок.

Але зараз цей “порядок клювання” існує лише в нашій голові, тому що ми більше не члени невеликого стада, ми величезне суспільство. Але існування його в голові робить його дуже реальним, і він регулює наші дії. Тому наші дії так залежать від нашої самооцінки, і тому так важливо мати нормальну самооцінку.

Тому ніколи не варто узагальнювати “це завжди зі мною стається”, чи “я лінивий” тому що таке самонавіювання дає свої результати. Тому що ви захочете приховати ці свої негативні сторони, для того щоб інші люди вас не осуджували (а осуд інших це смертельна небезпека, на думку нижчих шарів нашого мозку). Тому ви будете прикладати зусилля щоб якось це змінити, але ці зусилля даватимуть мало результатів, тому що відбувається перевантаження пріоритетів. Час перелічити вісім принципів природнього успіху:

3. Коли ви штовхаєте себе вперед, ви насправді стримуєте себе. Кожна життєва ситуація в якій ви прикладаєте зусилля щоб бути кимось, ким ви не є, є індикатором того що ви маєте одне з переживань за власне виживання, і це переживання створює перевантаження пріоритетів для вашого мозку. Тому ви уникатимете всього що може показати решті “племені” що ви не такі добрі в чомусь, як притворяєтесь.

2. Невирішення це страждання. Різниця між стражданням і болем в тому, що біль – невід’ємна частина життя. Біль полягає в тому що ви повинні прикласти певні зусилля для того аби отримати те що хочете. А страждання виникають тоді, коли ви хочете щось отримати, і не хочете платити за це ціну. Чому не хочете? Тому що нижні долі мозку забороняють. Прикладом цього може бути те що ви на роботі думаєте про дім, а вдома – про роботу. Це створює відчуття зусилля. Протилежним є відчуття потоку – коли ви просто робите те що хочете а потім піднімаєте голову і дивуєтесь як швидко проминув день. А все тому що тоді ви насправді хочете бути там, і не ділите мозок на два. Ви не знаходитесь в стані невирішення.

1. Щоб бути успішним не потрібно ставати кимось іншим. Потрібно бути собою, але без зайвого емоційного вантажу. Тому копіювання поведінки успішних людей вам не допоможе, якщо ви звісно не є успішною людиною самі. Тоді робити речі буде для вас цілком природним. Але зараз воно не є природним, тому ви почуватимете дискомфорт від розділеного мозку. А невирішення це страждання, див пункт 2.

Тому, якщо ви прикладаєте до певної зміни надто багато сили волі – це не спрацює. Тому що мозки будуть думати: “Ми ПОВИННІ досягти успіху. Ми не можемо, ми НЕ ПОВИННІ провалитись.

Насправді бажання успіху часто набагато слабше за бажання уникнути провалу. А успішні люди навіть не думають про провали. А люди які повинні тягнути себе в перед тільки йдумають про те що вони повинні уникнути провалу. Якщо звільнитись від страху провалу, залишиться лише мотивація до дії, просто тому що справді хочеться.

Тому що наше бажання самоактуалізації не цікаве нашому тілу, а головний в нас не мозок, а тіло. А тіло хоче їсти поки є їжа, і акумулювати її в тілі як жир. Самоактуалізація і всякі інші високі матерії це дуже гарно, але без цього тіло зможе обійтись.

То як вже все таки самоактуалізуватись? Спершу треба знати чого хочеш. Тому що, якщо не знаєш – то знаходишся в режимі “pain brain”, а це не мозок для якого існує пора щось хотіти, він просто хоче пережити кризу. Під деревом тигр, тому сидимо тихо, і ніяких бананів, поки він не піде.

Іноді ми не хочемо чогось (наприклад грошей), а просто не хочемо цього не мати (наприклад не хочемо бути без грошей).

Далі потрібно пообіцяти собі ніколи не змушувати себе робити що-небудь.

А далі потрібно ризикнути і зробити ставку на себе. Ви ніколи не досягнете успіху, якщо ви чимось не ризикуєте. Наприклад потрібно вкласти якісь гроші в навчання. Тоді вчитись буде набагато простіше, ніж на безкоштовних онлайн-курсах.

Існує проблема “нічного чувака” який хоче сидіти допізна і “ранкового чувака” якому доведеться вставати зранку і почуватись жахливо. І коли “ранковий чувак” встає, він обіцяє собі “Я більше ніколи так не зроблю”, але проблема в тому що цю обіцянку дає “ранковий чувак”, а не вечірній. Біда більшості людей в тому що коли вони хочуть змінитись, вони змінюють не ту область мозку яка є частиною проблеми.

Все що робить ранковий чувак – це вправляється в ненависті до ранків. Коли ви встаєте зранку і кажете “Я більше ніколи так не робитиму” – все що ви робите – тренуєтесь жалітись на те що пізно лягли. І дуже швидко стаєте добре навченими цього.

І тому потрібно пообіцяти собі ніколи не силувати себе робити що-небудь, тому що, якщо ви прикладаєте багато сили – ви явно робите щось неправильно, і це заважає вам зрозуміти чого ви насправді хочете.

Правда є хитрості. Якщо себе силувати не можна, то можна перекласти цю роботу на обставини:

Advertisements

Written by bunyk

Грудень 19, 2013 at 07:17

Оприлюднено в Конспекти, Психософія

Tagged with

Відповідей: 14

Subscribe to comments with RSS.

  1. Дякую, логічно і послідовно все описано. Про “ранкового” і “вечірнього” чувака – правда. От сьогодні збирався лягати не пізніше ніж опівночі, а вже майже 2 година ночі… Завтра буду знов обіцяти собі лягти раніше. Треба йти спати. Бо Миколай не прийде 🙂

    Danylo K. (@kdanylo)

    Грудень 19, 2013 at 08:49

  2. ПС. Не втримався, знайшов книжку. Прочитаю при першій нагоді. Ще раз дякую.

    Danylo K. (@kdanylo)

    Грудень 19, 2013 at 09:00

    • Ах, забув дати посилання. Мені не сподобалось що там емейл просять.

      bunyk

      Грудень 23, 2013 at 08:45

  3. “Люди що не перебувають з мозком в стані конфлікту”
    Таки да. Я такий

    foldl

    Грудень 19, 2013 at 11:44

  4. Насправді принцип “just do it” дуже простий і дієвий. Я бачив купу людей, які не могли на шось зважитися без вагомих причин. Просто, бо це означало зробити зміни у житті

    DixonD

    Грудень 19, 2013 at 12:35

    • Але це й раціонально. Знайомі ситуації кращі за незнайомі.

      bunyk

      Грудень 23, 2013 at 08:46

  5. Я думаю програмісти не частіше за інших хворіють лінощами, просто програмістам потрібно постійно розвиватися, щоб не опинитися на узбіччі. Звичайно що не одні програмісти такі, це і науковці, і перекладачі і ще мабуть маса професій де потрібно постійно розвиватися. Проте програмістам це чи не найбільше потрібно.

    Більшість людей після закінчення навчання майже не розвиваються, ввечері вони просто розслабляються і плювати їм на всякі розумні книжки і необхідність покращення своїх знань і навичок…

    Volodymy R

    Грудень 19, 2013 at 14:46

    • Тут навіть суть не в тому що треба постійно розвиватись, а в тому що на іншій роботі ти можеш мішати бетон і думати про своє. А тут постійно треба силою себе повертати від думок про своє до думок про задачу, тому що робота відбувається лише коли добре зосередишся. А якщо додати ще мітинги звіти і іншу бюрократію, то задача стає ще складнішою.

      Розслаблятись ввечері здається теж не така вже й погана ідея.

      bunyk

      Грудень 23, 2013 at 08:52

  6. Чудова, вичерпна в поясненнях стаття.
    Але попри це, пригадую якось в тебе на блозі була публікація, що тут вітаються грамнацисти, тому дозволь звернути твою увагу на те, що найбільше “ріже око”.

    1) Пунктуація – не забувай про коми перед “ніж” та “якщо“, а також у цьому випадку:

    “Люди що не перебувають з мозком”

    – після слова “люди” потрібна кома: “Люди, що не…”
    2) Доволі серйозна помилка – слово “Біль” – чоловічого роду:

    Різниця між стражданням і біллю в тому…”

    тому, відповідно тут буде:

    “між стражданням і болем в тому”

    3) Коли використовуєш слова з “небудь” між ними ставиться дефіс (хто-небудь, як-небудь):

    не змушувати себе робити що небудь

    відповідно буде: “робити що-небудь”

    Ну ще якісь дріб’язковості. Без образ за такі виправлення 🙂 Не мала на меті якось упрікнути, а лишень надати інформацію, яка й іншим буде корисна. Адже межі досконалості нема, можна покращуватись і у цьому. 🙂

    vrubli

    Грудень 19, 2013 at 20:25

  7. […] Тут проблема в тому що з дитинства я вивчив, що коли тебе чіпають, треба тікати або давати здачі. А коли хочеш когось зачепити, то приготуйся швидко відбігти, аби не отримати здачі. Звісно раціональна частина мозку знає що нічого страшного не станеться, навіть навпаки, але пояснити це іншому мозку не так вже й просто. […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: