Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

It’s a beautiful life

with 14 comments

You can do what you want, just seize the day…

Знов не можу спати, мене тягне пописати. Тому читайте, зазріть, співчувайте. Або не читайте, справа ваша. Там далі така собі розповідь про життя середнього класу чи то офісного планктона. Пост мав робочу назву “cat /dev/urandom”, тому багато структури знайти не сподівайтесь.Тим не менше, пост має план апостеріорі:

  1. Люди часом ламаються так що самі не можуть поправитись.
  2. В таких випадках деякі аспекти саморозвитку можна оутсорсити. Тобто передати спеціалістам.
  3. Мені пофіксили аудіовхід в голові. Цілий день чую нові звуки. Прямо як в фільмі “Без відчуттів”.
  4. Найшвидший підйом з найглибшої станції.
  5. Рік живу в будинку, а сусідів що живуть за стіною вперше побачив лише вчора.
  6. Є пральні порошки що регулють яскравість одягу, а є порошки що регулють насиченість кольору. Залишилось придумати порошок що регулює відтінки, і можна буде випускати пральну машинку на Android з GIMP в придачу. 🙂
  7. Моя “ідеальна дівчина” знайшла собі “ідеального хлопця”.
  8. Ну, я теж вже майже ідеальний, ще трохи допиляти – і готово.

А нижче багато букв. Більше 9000!

* * *

Вчора (в неділю) в мене раптово з’явились соплі. Не знаю чого. І це зле, тому що знову підриває мої олімпійські амбіції. Якщо яблука і купа інших джерел вітаміну C не допоможе спробую вдруге застосувати страховку. Медична страховка це класно. До того як її отримав і після того як втік з під піклування держави, думав, ну все, якщо раптом простуджусь так що не зможу добувати їду, то просто знайду якусь сміттєву урну, залізу туди і тихенько помру не завдаючи нікому ніяких проблем. Тепер знаю що навіть якщо мене зіб’є вантажівка то проблеми будуть не так у мене як у компанії “Уніка”.

Тепер єдиний мій страх – загубити рюкзак. Це означає втрату телефона з номером, всієї готівки і доступу до двох банківських рахунків, можливості отримати диплом (ага, там все ще студентський) і ключів від квартири. А часом ще паспорта, військового квитка, ідентифікаційного коду, всіх документів по СПД, ну і комп’ютера з моєю онлайн-ідентичністю. Звісно це все можна буде виправити, але ну нафіг.

Ах, і ще мені кожного ранку закладає вуха. Разом з носом. Вже кілька тижнів підряд. Я поки що це все ігнорую. На десять років здоров’я ще точно стане. Не ігнорую зуби, бо їх часом неможливо ігнорувати. От в кінці листопада випала пломба, поїхав додому, поставили тимчасову поверх якогось лікарства, і склазали через місяць ще зайти. Через тиждень тимчасова пломба випала, ще через два тижні я приїхав додому на день Незалежності, але стоматологи не працюють під час державних свят. Так і поїхав назад. Ще через два дні мій зуб це було основне про що я думав. Він не давав себе забути ні зранку ні ввечері.

І цікавий такий стан – постійно знати що ти не вічний, і не такий вже далекий той час коли зовсім перестанеш дихати. Змушує якось задуматись про ті речі які варто зробити поки ще дихаєш.

І знаєте що я придумав? Що буду ще трохи дихати. Може навчусь пробігати марафон. А може не навчусь. Доперекладу Dive Into Python, візму участь в наступному PyCon, потім займусь цікавим проектом на Tornado, а потім не знаю. Головне що я знаю сенс життя, хоч він і не так просто вербалізується, тому про нього в наступному номері. Точніше вербалізується просто, але може навести на думки “Якщо це сенс життя, тоді нехай цим займуться інші. Я відпочину.”

Ну, і після довгих роздумів я вирішив нарешті скористатись з такого здобутку соціалізму в УАПРОМ як страховка.

Хех. Виявляється що в Києві бувають не такі вже погані стоматологічні поліклініки. Там буває навіть така офігенна штука як цифровий рентген. Ніякої черги, ніякого “знімки через тиждень”. Матрицю в рот, раз, два, три, маємо зуб на моніторі. Дякую вам, невідомі тисячі фізиків та інженерів за хороші і дешеві комп’ютери.

* * *

А так як цей пост чомусь довго не публікується, тому доповнення. Лікарі класні. В мене на них потрохи пропадає алергія. В мене була алергія на всіх лікарів окрім травматологів. Тому що всі лікарі дратують, багато пишуть, і більше нічого не роблять. Травматологи теж багато пишуть, але дуже швидко і трохи, потім швидко загальний наркоз і і починають складати руку, а потім вже можуть писати скільки їм хочеться, мені то що, я в гіпсі і почуваюсь чудово.

Виявилось що дратують лише державні лікарі. Ну, їх напевне можна зрозуміти. В них дратівливі пацієнти бо довго стоять в черзі. Дратівливість заразна. В них мала зарплата і незручні умови роботи. І дуже малі шанси що щось зміниться з часом, чи залежить від того чи добре вони працюють чи ні. Вони напевне на одній етиці і працюють.

Лікарі до яких мене посилає страхова компанія – зовсім інша справа. Я жаліюсь що в мене невелика проблема з тим що я зранку встаю і всі звуки такі ніби я під водою. Зовсім мінорна проблема. Тобто здорова нормальна людина, яка може писати нормальний код без багів. А вони як якісь тестери, знаходять купу проблем: сірчані пробки, якісь викривлення правої ніздрі, гострий риніт, гострий сольмігоотит? Оце останнє слово не можу прочитати, мені щось казали про запалення з’єднання євстахієвої труби з носом.

Пишуть дорогі лікарі майже так само як державні, правда гляньте що в них в прийомній висить:

В них там напевне на першій сторінці медичних підручників таке друкують. :)

І в перший же день мені витягнули сірчані пробки. Я дуже здивувався, і пів дня ходив з ваткою в вусі. Я чую як беру в руки папір. Я чую як мої штани труться об ноги. Я чую свої кроки і на слух можу відрізнити поверхню. Трохи дратує те що високих частот додалось. Тому і ходив пів дня закривши вуха ватою. Тому що навіть ті клавіатури які не клікають, насправді клікають. Ще до того як я клавішу натиснув. Досить тільки поставити палець, не прикладаючи тиску, чути сам контакт пальця з поверхнею. Про мишку взагалі мовчу. А мій Razer Black Widow Ultimate – оу, він таки нормально строчить. Ще трохи і я навчусь натискати клавіші на два міліметри а не на чотири.

А ще, мені виписали лікарств на 99.27, і тиждень електрофорезу і це все без черги, і безкоштовно. Мені навіть не довелось в аптеку йти. Сиджу в офісі, десь коло обіду заходить дядько, питає хто тут Буник, просить підписати тут, тут і тут, і дає кульочок і видаткову накладну. В кульочку кольоровий спам-каталог від якоїсь аптеки що пропонує купити Циклодинон всього за 89.10 щедра ціна – 73.65 грн. І ще один запаяний кульочок в якому власне упаковки з лікарствами.

Не так давно враховуючи шкідливість моєї професії я думав дожити до 30-35. Тепер думаю до 40 дотягну, а якщо мені зроблять нормальний трафік повітря через ніс – то може і до всіх 50.

* * *

Зранку в годину-пік (приблизно 8:20) виходжу з поїзда на Арсенальній. Якраз оце іду до ЛОРа. Дивлюсь, один ескалатор як завжди порожній. Туди ніхто не йде. А на інший – черга/затор. Підходжу ближче, не обгороджений. Думаю, “Що це з людьми? Всі обжиріли?”. Радісно біжу вверх. Переступаю через дві сходинки. Обганяю тих лузерів що стоять на ескалаторі. Вже досить довго біжу. Дивлюсь вверх. Йопт! Я ж читав що Арсенальна – найглибша станція в світі, мав би здогадатись чому вони на стоячий ескалатор не йдуть.

Arsenalna metro station Kiev 2010 02

Ну, нічого, я завжди сходами пішки ходжу. Музику голосніше, шмарки видути. Вау, які ноги свинцеві. Ну, по одній сходинці, вперед і вгору. Ого, я вже не можу йти зі швидкістю ескалатора що їде. Але нічого, там ще метрів 20 не більше. Тут диспетчер щось починає казати. Знімаю навушники: “Пасажири, тримайтесь за поручень, ми запускаємо ескалатор”.

Хах! І я один на ввесь стометровий ескалатор. Оп, приїхали, я всіх обігнав, ура!

Побічний ефект – в поліклініці мені запропонували 5 паперових рушників, і всі вони були витрачені. При цьому майже ні краплі з тої води якою мені промивали вуха на мене не потрапило.

* * *

Діалог в ліфті. Не знаю чи він характеризує київські багатоповерхівки чи мій стиль життя. Напевне і одне і друге:

Буник: Добрий вечір!
Сусіди: Добрий вечір. Вам який поверх?
Буник: Той самий.
Сусіди: Той самий?!!
Буник: Ну, так, ми напевне сусіди. 🙂

Виявляється живуть вони прямо за стіною моєї кімнати.

* * *

Купив порошок. Тайд – білі хмарки. Ну, назва сподобалась. Думав взяти “Альпійську свіжість”, але подумав що я в Альпах не був, мене можуть надурити. 🙂 А білі хмарки це гарно, я бачив. В суботу завантажую пральну машинку, на кухню заходить сусідка:

– Стій, хто тобі сказав що кольорові речі можна прати порошком “білі хмарки”?.

І я зразу здогадався що зараз хтось скаже що не можна. Так і вийшло. Виявляється є порошки що збільшують яскравість одягу, але зменшують насиченість. А є порошки що збільшують насиченість, але зменшують яскравість. І скоро ввесь мій одяг стане сірим, тому що я перу чорні шкарпетки з білими футболками, і взагалі.

Взагалі то я люблю свої футболки. Але не тому що вони такі кольорові, а тому що такі мало в кого є. Десять років вікіпедії буває раз в десять років лише раз в житті. PyCon – лише раз на рік. Ну вицвітуть вони – не страшно. Пам’ять залишиться.

З іншого боку, корисних порад варто слухатись. Таки купив ще порошок для кольорового.

* * *

А ще десь в кінці липня моя ідеальна дівчина знайшла собі ідеального хлопця. Поняття не маю як так вийшло, але це вже й не важливо. Важливо те що час було проведено весело. Правда іноді хотілось дертись на стіну, але це все одно краще ніж просто нудитись. А ще мені для саморозвитку залишились гори нових знань.

Це може бути зручно, треба буде спробувати

Вона напевне зрозуміла що не зможе мене нормально вдягнути. Це можливо але треба мати міцні нерви. Won’t fix. Вдягаюсь як хочу. Може ще колись куплю костюм, і буду в ньому на роботу ходити.

А ще я дуже дуже далеко жив. Далеко – це симетричне відношення, а те що з цього випливає – погано. Closed. Проблема неактуальна.

Я не знав відповіді на запитання “Чи вживаю я в своєму лексиконі прикметники?”. Вживаю: найглибша, стометровий, гарно, сірим, білі, чорні, кольорові, корисних. Ах. А ще я часто буквально розумію те що мені кажуть.

Я погано чую. Fixed. Особливо по телефону. Fixed.

Ах, дещо цікаве. Я як Форест Гамп. Наївний, від будь-якої проблеми може побігти і злегка здивований подіями з якими зустрічаюсь, і які чомусь стаються хоча я їх активно і не шукав. Won’t fix. Форрест Гамп виглядає щасливою людиною і я теж зараз щасливий.

І погано цілуюсь. Безперечно треба ще кілька разів це зарепродюсити. А то це як підйом з переворотом чи зав’язування шнурків. Підручників не пишуть, тому що словами воно не описується.

А ще здається дівчина хоче знати що вона така Одна, не тому що я просто якось інших не помічав, а тому що незважаючи на величезний вибір який в мене був, я його зробив і не бачу причин його змінювати.

* * *

А от мати великий вибір здається не складно, я ж бо виявляється красивий (і не я це сказав), що виявляється важливо, хоча я думав що важливо бути розумним, в чому я постійно даю приводи сумніватись. А ще я багатий (Мені платили достатню зарплату. Потім її підвищили. Все ще вистачає.), накачаний (теж не я сказав) і начитаний. Мрія просто.

Сьогодні в їдальні “50 вареників”, якій пощастило знаходились в гуртожитку КНУКіМ (Поплавський), до мене навіть почала клеїтись майбутня тележурналістка. При чому так явно, що мені навіть довелось витягти з вух навушники і вату. Їй нудно їсти пельмені. Ну, так, звичайно… Одним словом обідня перерва вийшла цікавою. Але телефон я в неї не взяв, бо якщо останнім часом найцікавіше що відбувалось (ну а чим ще хвалитись?) це те що було до похмілля, то тут я вже нічим не допоможу.

* * *

Годинник б’є і ніч встає, минають дні, я з вами.

Простіше кажучи, далі буде. 🙂

Advertisements

Written by bunyk

Вересень 5, 2012 at 05:51

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , , ,

Відповідей: 14

Subscribe to comments with RSS.

  1. Файний пост. Маю велику надію, що (навіть) в цій країні не надто напрягаючись можна прожити хоч років 70. Тим паче, коли не сам. Тримайся 😉

    kobernyk

    Вересень 5, 2012 at 08:19

    • А це вже як пощастить. Завтра комусь на голову може впасти цегла, і в Україні через тотальне “дотримання” техніки безпеки на будівництві цей шанс трохи більший

      DixonD

      Вересень 5, 2012 at 09:25

  2. Читаю такі пости і бачу майбутнє: з’являються окуляри з камерою, повсюдне бездротове інтернет-покриття, мозковий інтерфейс і люди, котрі з допомогою усіх цих застосувань викладують всю свою private life (як їш, як сереш, як миєшся, з ким тусиш, що читаєш та дивишся) у відкритий доступ. Такий собі аналог естрадної зірки, але набагато більш публічної. Як шоу Трумена, але у масовому маштабі. Не певний, чи добре це чи погано, але тренд намічається. І персональні блоги тому сильне підтвердження.

    danbst

    Вересень 5, 2012 at 11:37

  3. Шикарно. Мені страшенно подобається твоє деталізація. Мені навіть моментами здається, що я буваю в твоїй шкурі, або живу за стіною.
    Щодо лікарів – до державних більше ні ногою, останні к-ка разів я спалив їх на неправильних діагнозах, які потім перепровіряв у неті. Тому тепер тільки до приватних. 200 грн за діагностику – а далі вже сам. Тепер знаючи діагноз, можна лікувати багато хвороб самому. Інтернет нам у поміч. Пост гарний, жаль що маленький.

    свиноматка

    Вересень 6, 2012 at 08:14

    • Самодіагностування і самолікування за допомогою інтернету – це, ІМХО, страшно

      DixonD

      Вересень 6, 2012 at 08:16

    • Дякую. Мені як людині яку не вчили писати приємно.

      bunyk

      Вересень 7, 2012 at 00:48

  4. Моя дівчина: «Це він себе описує? Але він погано одягається, це все змінює!». Хоч я також з усіх сил опираюсь спробам мене вдягати. І бігати мені однозначно треба. Я далі від ідеалу 🙂

    Dmytrish

    Вересень 6, 2012 at 11:20

    • Ідеали бувають різні. От ти наприклад знаєш що таке монада і катаморфізм, а я все ніяк не зберусь і не розберусь. Тому з тобою можна поговорити на більше тем ніж зі мною. 🙂

      bunyk

      Вересень 7, 2012 at 00:47

  5. Подписался в своё время через rss, показалось что есть что либо близкое что ли..
    Хотел спросить, какая именно страховка, и в какой конторе регистрировали ?

    Ivan

    Жовтень 15, 2012 at 07:54

    • Дякую.

      Уніка. Яка точно я не знаю: http://www.uniqa.ua/home/03_Business/Medical/

      якщо сильно цікаво, можу пошукати десь в пошті договір.

      Вибачте що довго відповідаю, це все через державні лікарні. Там нема wi-fi. 🙂

      bunyk

      Жовтень 18, 2012 at 18:43

  6. […] Дізнався я що в мене викривлена перетинка – коли прогулював роботу в модних київських клініках, і там при електрофорезі мені ніяк не могли нормально […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: