Чому комп’ютери небезпечні?

Бо вони виділяють промені що спричинюють рак мозку. Жартую. Так може і було в 80-тих, але одні публікації цитують інші, ті треті, так справа доходить до газет, а бабусі які почули це один раз, запам’ятають надовго. Комп’ютер еволюціонував швидше ніж легенди про правила здорового з ним поводження і сьогодні несе нові небезпеки, про які в навіть в 90-тих ще мало підозрювали, і навіть сьогодні мало знають.

Але спочатку поділюсь однією захоплюючою історією яку я перечитую приблизно раз на рік, починаючи 2009. Автора не називатиму якщо він сам про це не попросить, хоча з’ясувати хто це, нескладно.

ВоВ – зло.

Весь перший курс я просер(*рав), задротячи в цю в принципі мего-шпілку. Підсадив однокімнатник (він, доречі, вилетів з НАУ, а потім і з КПІ через вов, зараз закінчив армію, буде ще раз в КПІ поступати, з новим поглядом на життя), грав на піратці, ночі напроліт. Поява інету для мене означала можливість погратись… Як згадаю, аж сльозу пускаю – такий то був кайф.
Два рази в нашій мережі піднімали локальний сервер, теж пробував там себе. На них непотрібен був інет – це плюс, але вони жили недовго – максимум 2 місяця. В кінці року сказав собі – все, більше не буду гратись, бо дуже наркотик. Еехх, не так то просто виявлось…

На другому курсі я протримався 3 місяці. Справа в тому, що в кімнаті зі мною грав ще один чел, на цей раз уже на оффі. Я дивився, дивувався (“оМГ моби не бігають через стінки! жееесть!”) але шпіляти навіть не думав. А потім, тупо просто так захотів спробувати підняти свій піратський сервер. Бльоо…. Виявилось, тримати сервер це так само затягує, як і просто насолоджуватись грою. Я роздуплився в адмініструванні, веб програмуванні, базах даних, коді мангоса… По натурі я тру програмер, тому мені було просто мегацікаво це все. Оговтався лиш на сесії… Щоб недовго мучатись, тупо виключив сервак (як це і робили до мене), всього протримався пів-року… Спочатку у мене спостерігались маніакальні пориви виправити якийсь баг або просто полазити по форумам мангоса, а коли все-таки заходив – не міг відключитись.
Щоправда, грати в ШОШ тепер не можу впринципі – занадто добре знаю його з середини, гра вже нецікава

Люди! Вов – це цікава РПГшка, особливо коли багато людей. Щоб позбутись залежності, спробуйте підняти свій сервер і добряче його поадмінити. Але дивіться, щоб вас не затягнуло ))

Повторю, ВоВ – зло, в буль-яких виглядах…

Я не почав курити тому що ще до того як міг почати знав що кидати важко, і що крапля нікотину вбиває коня (правда я не знав що 10 літрів води вбивають людину, що ще цікавіше, але це окрема тема). Не почати грати в WoW мені допомогли мультик “Make Love not Warсraft”, Linux, і високий поріг входження в цю гру.

Але на рахунок інтернету не попереджають. Точніше попереджають, але якось непереконливо. “Комп’ютери випускають шкідливе випромінювання”. Боже, люди, ми ж не в 80-тих роках живемо. Шкодить спосіб життя, який стимулють комп’ютери, що призводить до геморою, тунельного синдрому, артриту, проблем зі спиною, порушення добового циклу, серцевих хвороб і погіршення зору. Шкодить також надмір цукру і кави (про це ще варто в окремій статті згадати).

Що гірше – в людини є такий нейромедіатор (речовина що відповідає за передачу сигналу у синапсах) як дофамін. Дофамін викориристовується для стимуляції навчання і пошуку. Коли людина бачить пальму – в синапси потрапляє дофамін і починає стимулювати сигнали “лізь на пальму, там можуть бути банани”. Коли звучить сигнал про прихід нового повідомлення – дофамін стимулює нас до того щоб його відкрити і прочитати. Чому? Тому що повідомлення означає що ми комусь потрібні – потреба з третього поверху піраміди Маслоу. Кожна винагорода яку може отримати людина, призводить до виходу дофаміну в синапси і мотивації до подальшого пошуку. Так дофамін стимулює ефект вікіпедії – коли хочеться відкрити нову сторінку. Тому що ми вже на підсвідомому рівні навчились того що за посиланням може знаходитись ще стаття. Отримувати знання так захоплююче, але біда в тому що вікіпедія безмежна. І її не прочитаєш.

Після виконання своїх функцій нейромедіатори прибираються назад в нейрон (це називається reuptake). Залежність від наркотиків теж пов’язана з дофаміном. Кокаїн наприклад працює як інгібітор цього процесу, що зокрема спричинює надлишок дофаміну і так людина отримує кайф та потрапляє в залежність. Метамфетамін ініціалізує каскад біохімічних реакцій, в результаті яких в синапси виходить, вгадайте хто? Знову дофамін.

Наркотики мають сильніший ефект ніж інтернет, тому що в інтернеті допаміном займається сам мозок, і такі дози які можна отримати із зовні він не допускає. Але відмінністю інтернету від кокаїну є те, що кокаїн дорогий і його ще пошукати треба, а інтернет дешевий і всюдисущий. Більше того, якщо для алкоголіка що кидає, заходити в бар – дуже погана ідея, то не заходити в інтернет в наш час – ознака або пустельника, або аміша. Програміст не може бути амішем.

WoW, EverCrack (гру навіть заборонено в Бразилії, через надмірну психологічну дію) та інші ігри свою захопливість теж реалізують за допомогою постійного пошуку і винагороди за пошук. Звичайно всі винагороди уявні, але виявляється для мозку в більшості випадків нема різниці уявне щось – чи ні.

А ще надмір дофаміну зменшує кількість його рецепторів, внаслідок чого реальний світ без наркотиків стає менш захопливим.

Світ без наркотиків

Як правильно це лікувати – ще не придумали, інтенет ще не так давно з’явився. Соціальні мережі і гейм-дизайнери думають над тим як сприяти нашому звиканню. І їм цього не можна забороняти, як не можна забороняти продаж сигарет, бо це просто створить дефіцит і чорний ринок.

Mangos лікує від WoW тому що дає більше знань і допаміну ніж останній, а коли нічого нового вже не з’являється, його доводиться шукати десь в інших місцях. Вивчення DNS, HTTP, POP3 і т.п вже не допоможе.

Десь читав, що від появи нових вкладок в браузері може допомогти список задач які потрібно виконати на копм’ютері приклеєний до монітора, з вилученням виконаних задач і вимкнення компе’ютера коли всі задачі вилучено.

Ще посилання:

• I Kept Playing — The Costs Of My Gaming Addiction
• Dopamine Makes You Addicted To Seeking Information