Бліда блакитна точка

Так як я останнім часом активно сиджу в Укрвікі, і часто зустрічаю цікаві описи книг, фільмів, розповіді про особистостей, про музику, про науку в кінці-кінців, то вирішив завести нову рубрику, щось на зразок “Вісника Вікіпедії”, з якої можна було б ділитись знайденими перлинами українського інтернету. Тим більш, що я так вже неодноразово робив. Рубрику назву просто “Передруки”. Важливо зауважити, що матеріали в цій категорії будуть не моїми. Ну, і почнемо:

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Земля – крихiтна бліда крапка на лівій смузі, знята з вiдстанi 6 млрд кiлометрiв

Бліда блакитна точка (англ. Pale Blue Dot) – знаменита фотографiя планети Земля, зроблена зондом Вояджер-1 з рекордної вiдстанi, що показує її на тлi просторiв космосу. Iдея зробити знiмок i ця назва були запропонованi відомим вченим, нащадком українських емігрантів Карлом Саганом, який також написав однойменну книгу про цей знімок в 1994 р.

14 лютого 1990 року НАСА вiдправило зонду, який до того моменту завершив свою основну мiсiю, команду розвернутися i зробити фотографiї планет сонячної системи. Однiєю з фотографiй, отриманих мiж 14 лютого i 6 червня 1990, було зображення Землi, представленої «Блiдою блакитною точкою» на зернистому знiмку.

Фотографiя

У своєй книзi Саган вказує вiдстань, з якої була зроблена фотографiя, в 5,9 млрд км. За даними програмноє системи лабораторiї реактивних двигунiв НАСА «HORIZONS», наступна таблиця показує розрахунковi вiдстанi вiд Вояджера до Землi в зазначенi дати.

Дистанцiя зонда Вояджер-1 вiд Землi

Мiра вимiрювання	14 лютого 1990	9 червня 1990
Астрономiчнi одиницi	40.4722269111071	40.6835761263791
Конвертованi в кiлометри	6054558 968,024	6086176 360,601
Конвертованi в милi	3762136 324,748	3781782 502,403

Знімок був зроблений за допомогою вузькокутової камери з 32 ° вище площині екліптики, і створений з використанням синього, зеленого та фіолетового фільтрів. Світла смуга, в якій знаходиться Земля – артефакт, що виник через сонячне світло, розсіяне в оптиці камери у зв’язку з малим кутом між Землею і Сонцем. Зображення Землі на фотографії займає менше одного пікселя – точніше, за даними НАСА, лише 0,12 пікселя.

Зонд також зробив знімки Венери, Юпітера, Сатурна, Урану та Нептуна, склавши, таким чином, портрет Сонячної системи. Близькість Меркурія до Сонця перешкодила зробити його знімок, а Марс не було видно через вплив сонячного світла на оптику камери. Фахівці НАСА зібрали 60 отриманих зображень в мозаїку, що отримала назву Family Portrait (букв. «Сімейний портрет»).

Контрастний знімок. Земля обведена колом

Спогади Сагана

Саган пише: «Хоча майже всі ми знаємо, що Земля – це куля, на якій нас якимось чином утримує сила тяжіння, усвідомлення цього прийшло до нас лише зі знаменитою фотографією Землі, зробленою астронавтами Аполлона-17 під час останнього польоту людини до Місяця». Пам’ятаючи про значущість тієї фотографії, Саган наполіг на тому, щоб Вояджер зробив знімок Землі з околиці Сонячної системи.

У вступній промові від 11 травня 1996 Карл Саган поділився своїми думками про істинне значення цієї фотографії:

Погляньте ще раз на цю точку. Це тут. Це наш дім. Це ми. Всі, кого ви любите, всі, кого ви знаєте, всі, про кого ви коли-небудь чули, всі люди, що коли-небудь існували прожили свої життя на ній. Безліч наших насолод і страждань, тисячі самовпевнених релігій, ідеологій та економічних доктрин, кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен творець і руйнівник цивілізацій, кожен король і селянин, кожна закохана пара, кожна мати і кожен батько, кожен здібна дитина, винахідник і мандрівник, кожен викладач етики, кожен брехливий політик, кожна «суперзірка», кожен «найбільший лідер», кожен святий і грішник в історії нашого виду жили тут – на порошинці, підвішеній в сонячному промінні. Земля – дуже маленька сцена на безмежній космічній арені. Подумайте про річки крові, пролитих усіма цими генералами і імператорами, щоб, в променях слави і тріумфу, вони могли стати короткочасними господарями частини піщинки. Подумайте про нескінченні жорстокості, що здійснюються мешканцями одного куточка цієї точки над ледь іншими мешканцями іншого куточка. Про те, наскільки часті між ними розбіжності, про те, як жадають вони вбивати один одного, про те, наскільки гаряча їх ненависть. Наша поза, наша уявна значимість, ілюзія про наш привілейований статус у всесвіті – всі вони пасують перед цією точкою блідого світла. Наша планета – лише самотня порошинка в навколишній космічнфій темряві. У цій грандіозній порожнечі немає ні натяку на те, що хтось прийде нам на допомогу, щоб врятувати нас від нашого ж невігластва. Земля – поки що єдиний відомий світ, що може підтримувати життя. Нам більше нікуди піти – принаймні, в найближчому майбутньому. Побувати – так. Колонізувати – ще ні. Подобається вам це чи ні – Земля зараз наш дім. Кажуть, астрономія прищеплює скромність і зміцнює характер. Напевно, немає кращої демонстрації дурного людського зазнайства, ніж ця відсторонена картина нашого крихітного світу. Мені здається, вона підкреслює нашу відповідальність, наш борг бути добрішими один з одним, дорожити і плекати блідо-блакитну точку – наш єдиний дім.

Оригінальний текст (англ.) 

Look again at that dot. That’s here. That’s home. That’s us. On it everyone you love, everyone you know, everyone you ever heard of, every human being who ever was, lived out their lives. The aggregate of our joy and suffering, thousands of confident religions, ideologies, and economic doctrines, every hunter and forager, every hero and coward, every creator and destroyer of civilization, every king and peasant, every young couple in love, every mother and father, hopeful child, inventor and explorer, every teacher of morals, every corrupt politician, every “superstar,” every “supreme leader,” every saint and sinner in the history of our species lived there – on a mote of dust suspended in a sunbeam. The Earth is a very small stage in a vast cosmic arena. Think of the rivers of blood spilled by all those generals and emperors so that, in glory and triumph, they could become the momentary masters of a fraction of a dot. Think of the endless cruelties visited by the inhabitants of one corner of this pixel on the scarcely distinguishable inhabitants of some other corner, how frequent their misunderstandings, how eager they are to kill one another, how fervent their hatreds. Our posturings, our imagined self-importance, the delusion that we have some privileged position in the Universe, are challenged by this point of pale light. Our planet is a lonely speck in the great enveloping cosmic dark. In our obscurity, in all this vastness, there is no hint that help will come from elsewhere to save us from ourselves. The Earth is the only world known so far to harbor life. There is nowhere else, at least in the near future, to which our species could migrate. Visit, yes. Settle, not yet. Like it or not, for the moment the Earth is where we make our stand. It has been said that astronomy is a humbling and character-building experience. There is perhaps no better demonstration of the folly of human conceits than this distant image of our tiny world. To me, it underscores our responsibility to deal more kindly with one another, and to preserve and cherish the pale blue dot, the only home we’ve ever known.

Література

1. Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. – 436 с.
2. Pale Blue Dot: A Vision of the Human Future in Space. Random House, November 1994, ISBN 0-679-43841-6, 429 pgs

Основний автор: Alex Blockha.