Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Posts Tagged ‘філософія

Джошуа що змінить світ

with 13 comments

Сьогодні я затримався на роботі і на Stammtisch прийшов пізно. Але й він не тривав довго, бо його перенесли на відкрите повітря, в кафе “Дзиґа”. Також сьогодні їх відвідувало два студенти з африки. Ім’я одного я не запам’ятав, бо глухий, а воно незвичне і складно вимовляється. Запам’яталося лише те що він постійно усміхається. Ще не бачив нікого хто усміхався б ширше і більше. Навіть Едді Мерфі порівняно з ним – сумний. Про іншого далі детальніше.

Так як до вечора похолодало, німецька зустріч вирішила розійтись, і піти на англійську (в Пузатій Хаті біля головного корпусу ЛНУ). Далі ми говорили англійською і я зрозумів більше. І це добре, бо ще ніколи не говорив з людиною що так надихає. Людину звуть Джошуа, він збирається стати нобелівським лауреатом. І як на мене, має багато шансів, бо в його словах я бачу чіткий план. І determination that is incorruptible (song by Disturbed on YouTube).

Перше що я дізнався – він вчить німецьку вже майже рік по дві години щодня. Для чого? Він хоче працювати в Німеччині? Для чого? В Німеччині лікарі більше заробляють. Йому 23, і зараз він український студент. До того він був нігерійським школярем.

Щоб ви не думали погано про Нігерію – це найбільша економіка африканського континенту (ПАР навіть зі своїми діамантами і космічними туристами йде після них). Населення 174 мільйони, що приблизно в 4 рази більше ніж в нас. ВВП 4/3 нашого. Офіційна мова – англійська. Кінематограф – другий в світі за кількістю продукції. Голлівуд звісно перший, а Боллівуд – на почесному третьому місці. Отака вражаюча країна, хоча говорили ми не про неї, це все я з інтернету дізнався.

Щодня він встає в один й той самий час (звичка). Ходить в спортзал. Звичка. Він хоче стати найкращим нейрохірургом. Щодня він читає новини німецькою. Він готує їжу на тиждень наперед, і коли голодний розігріває з холодильника.

Він звісно не святий, і користується соцмережами, грає комп’ютерні ігри, і розважається іншими способами. Тому що не можна тримати увагу цілодобово в фокусі. Секрет в тому, що він глибоко усвідомлює що “німецька нікуди не дінеться, все одно доведеться вивчити”, тому спочатку треба вивчити німецьку, щоб мати можливість посидіти в фейсбуку.

Щоб виробити звичку – треба просто певний час її дотримуватись. Це я вже знав. Питання було в тому, але от питання “нащо вставати щодня зранку?” часто мене наздоганяє.

І тут він мені нагадав те що я забув. Він хоче заробляти багато грошей. Гроші це не погана річ, їх можна витратити щоб допомогти людям. (І ні, він не читав промову Франциско д’Арконії про гроші, але коротко її зміст переказав) А в житті є лише дві мети – допомогти іншим людям або зробити нових людей. Робити нових людей не варто спішити, їх і так мільярди, більше планета не помістить. А от допомогти – тут вибір широченний, і Джошуа обрав медицину.

Ах, ну і звісно варто обрати точку для фокусу, тоді зусилля таки мають шанс здійснити вплив. Як лінза дозволяє сонцю пропалити дірку. Джошуа хоче стати нейрохірургом.

(с) NASA Jet Propulsion Laboratory

Нейрохірургія. (с) NASA Jet Propulsion Laboratory

Джошуа переконаний що ми вже дуже дуже близькі до безсмертя (хоча це й дорого коштуватиме). Ми навчились друкувати нирки, легені і інші органи. Скоро можна буде робити пересадку голови. Я згадував що в нас працюють над друком кісток (Користуючись нагодою вітаю Сірого Вовка з днем народження. Щастя, здоров’я, розвитку, творчості і успіху. Дякую що читаєш, дякую що пишеш. 😉 ). Він казав мені що це вже не така вже й advanced штука.

При цьому він нагадував мені що й комп’ютерщики сильно допомагають, і там шанс змінити світ не менший. А ще він знає Python і Java. Просто тому що цікавився. (круто як для медика, нє?) І навіть якщо ти не станеш наступним Джимбо Вейлзом, вклад кожного важливий. Ще одне нагадування про те що варт знати, як кожен написаний рядочок робить світ кращим.

Ще Джошуа має поняття про нейропластичність (хоча було б дивно для нейрохірурга не мати такого поняття). Він противник абортів і прихильник генної модифікації людини (круто що ми вже можемо редагувати спадкові дефекти і шкода що в Україні такі дослідження заборонені).

І я нарешті отримав фаховий коментар про Soylent. Soylent – це недорогий порошок, що довго зберігається і при розбавленні водою дає нам повний набір поживних елементів потрібних для життя. Таким чином про те що з’їсти не треба думати взагалі. Воно безпечно, але є два але. Для перистальтики і нормального функціонування кишок потрібна клітковина (наприклад овочі або хліб з висівками). І щоб щелепні м’язи не атрофувались, потрібно жувати (Хоча це, я тут щойно подумав, можна виправити жуйкою.)

Щодо німецької, то якщо є motivation & determination, залишається тільки вивчити граматику, багато читати, багато слухати, дивитись багато фільмів, і в кінці-кінців говорити.

Джошуа обіцяв прийти на наступний Stammtisch в середу, а я йому обіцяв що постараюсь там говорити і слухати німецькою. Якщо хочете – приєднуйтесь, вхід вільний, і цього разу я навіть нічого не замовляв.

Advertisements

Written by bunyk

Квітень 16, 2015 at 00:27

Про те як одружитись з метою

with 9 comments

Боже, дай мені спокою щоб приймати речі що я не можу змінити такими як вони є, мужності змінювати речі що я можу змінити, і мудрості щоб їх розрізняти. “Бойня номер п’ять

Прочитав книжечку “Створюй! Перші 100 000 кроків до успіху” львівського психолога Романа Кушніра. Книжка недорога і недовга, повна всіляких притч і історій в стилі Карнегі, тому загалом читабельна. Правда деякі твердження виглядають взятими зі стелі, без якихось там посилань чи доказів, але багато варто собі обдумати і іноді нагадувати.

Перше з чого автор починає – це про те що ми в процесі досягнення цілей часто про них забуваємо. І починаємо наприклад плутати їх з засобами.
Прочитати решту цього запису »

Written by bunyk

Березень 30, 2015 at 21:25

Кожен вірить в своїх привидів

with one comment

Вирішив перекласти мій улюблений уривок з книжки “Дзен і мистецтво догляду за мотоциклами”. Оригінал уривку був в інтернеті, але тепер там якийсь зовсім інший сайт, тому посилання пропало…

Кріс запитує: “Ти знаєш якісь цікаві історії про привидів? Всі діти в нашому таборі розповідали історії про привидів вночі.”

“Краще ти нам розкажи”, каже Джон.

І він розказує. Їх досить цікаво слухати. Деякі з них я не чув відтоді як був в його віці. Я йому про це зізнаюсь, і Кріс хоче щоб я розказав деякі свої, але я не можу згадати жодної.

Через деякий час, він питає, “Ти віриш в привидів?”

“Ні”, кажу я.

“Чому ні?”

“Тому що вони не-на-у-ко-ві.”

Те як я це вимовив змушує Джона усміхнутись. “Вони не містять матерії”, продовжую я, “і не мають енергії, а тому, згідно з науковими законами, не існують ніде, крім людської уяви.”

Віскі, втома, та вітер між гілками дерев починають змішуватись в моїй голові. “Звісно”, додаю я, “наукові закони не містять матерії і не мають енергії, а тому не існують ніде, окрім людської уяви. Найкраще – це цілком науково ставитись до всього, і відмовлятись вірити як в привидів, так і в наукові закони. Таким чином будете в безпеці. Це залишить вам небагато речей в які можна вірити, але це теж науково.”

“Я не розумію про що ти взагалі мелеш”, каже Кріс.

“Та, просто приколююсь.”

Кріса дратує коли я розмовляю подібним чином, але я не думаю що це йому шкодить.

“Один хлопець з табору YMCA (християнська асоціація для юнаків, пер.), каже що він вірить в привидів.”

“То він просто намагається з тебе пожартувати.”

“Ні, не намагається. Він сказав що коли людей неправильно поховали, їхні привиди повертаються для того щоб переслідувати людей. Він справді в це вірить.”

“Він просто намагається з тебе пожартувати.”, повторюю я.

“Як його звуть?” запитує Сільвія.

“Том Білий Ведмідь”.

Джон і я обмінуємось поглядами, раптово усвідомлюючи одне й те саме.

“Ааа, Індіанець!” каже він.

Я сміюсь. “Думаю я мушу трохи відступити”, кажу я. “Я думав про європейських привидів.”

“Яка різниця?”

Джон розривається від сміху. “Він тебе підловив”, каже він.

Я трохи думаю, а тоді кажу: “Ну, Індіанці іноді мають інший спосіб дивитись на речі, і я не кажу що він цілком хибний. Наука не є частиною індіанської традиції.”

“Том Білий Ведмідь сказав що його мама і тато сказали йому не вірити у все це. Але він сказав що його бабуся сказала по секрету що це все одно правда, і тому він в це вірить.”

Він благально на мене дивиться. Він іноді таки хоче про щось довідатись. Приколюватись – не означає бути гарним батьком. “Звісно”, кажу я, заперечуючи собі, “Я теж вірю в привидів.”

Тепер Джон і Сильвія дивляться на мене дивно. Я розумію що я з цього так просто не виплутаюсь і готуюсь до довгих пояснень.

“Це цілком природньо”, кажу я, “вважати європейців чи індіанців які вірять у привидів неосвіченими. Наукова точка зору витерла всі інші настільки, що вони всі здаються примітивними до такої степені, що коли особа сьогодні говорить про духів чи привидів вона вважається неосвіченою чи божевільною. Це цілком неможливо уявити світ де привиди могли б існувати.”

Джон схвально киває і я продовжую.

“На мою власну думку, інтелект сучасних людей не настільки кращий. IQ не настільки відрізняється. Ті індіанці та середньовічні люди були такими ж розумними як і ми, але контекст в якому вони думали, був зовсім іншим. В тому контексті думки, привиди і духи є настільки ж реальними як атоми, кванти, фотони та інші частинки для сучасної людини. В цьому сенсі я вірю в привидів. Сучасна людина теж має своїх привидів і духів, бачте.”

“Що?”

“Ну, закони фізики і логіки, … система числення, … підстановки в алгебрі. Це привиди. Ми просто віримо в них настільки старанно, що вони здаються реальними.”

“Вони здаються мені реальними”, каже Джон.

“Я не доганяю”, каже Кріс.

Тому, я продовжую. “Наприклад, виглядає цілком природнім вважати що гравітація та закон всесвітнього тяжіння існували до Ісаака Ньютона. Видається божевільним вважати що до сімнадцятого століття не існувало гравітації.”

“Звісно.”

“То, коли закон вступив в дію? Чи він існував завжди?”

Джон супиться, запитуючи себе що я маю на увазі.

“Я веду до”, кажу я, “поняття що перед тим як виникла земля, перед тим як сформувались сонце і зірки, перед початковим створенням всього, закон всесвітнього тяжіння існував.”

“Безперечно.”

“Сидів там, не маючи ні своєї маси, ні своєї енергії, і ні в чийому розумі, тому не було нікого, ні в просторі, тому що й простору не було, ніде – цей закон всесвітнього тяжіння все одно існував?”

Тепер Джон виглядав не так впевнено.

“Якщо закон всесвітнього тяжіння існував,” кажу я, “тоді я чесно не знаю, що щось повинно зробити щоб бути неіснуючим. Мені здається що закон всесвітнього тяжіння пройшов всі тести на неіснування, які тільки можна вигадати. Ви не можете придумати жодного атрибуту неіснування, якого б не було в закону всесвітнього тяжіння. Чи хоч якогось наукового атрибуту його існування. І все одно, вважається “здоровим глуздом” вірити що він існував.”

Джон каже, “Я гадаю мені варто над цим подумати.”

“Ну, я передбачаю що якщо ти думатимеш над цим достатньо довго ти блукатимеш кругами і кругами і знову кругами, поки нарешті не прийдеш до єдиного можливого раціонального, розумного висновку. Закон всесвітнього тяжіння не існував до Ісаака Ньютона. Всі інші висновки безглузді.”

“І це означає,” кажу я перш ніж він може перебити, “і це означає що закон гравітації існує ніде окрім голів людей! Це привид! Кожен з нас дуже зарозумілий і пихатий щодо переслідування чужих привидів, але ми настільки ж неосвічені, варварські та забобонні щодо наших власних.”

“Чому тоді всі вірять в закон всесвітнього тяжіння?”

“Масовий гіпноз. В дуже ортодоксальній формі, відомій як “освіта”.”

“Ти маєш на увазі що вчитель гіпнотизує дітей щоб вони вірили в закон всесвітнього тяжіння?”

“Звісно.”

“Це ж абсурдно.”

“Ти колись чув про важливість зорового контакту в аудиторії? Кожен освітянин на цьому наголошує. Жоден з освітянин цього не пояснює.”

Джон хитає головою і наливає мені ще випивки. Потім прикриває рота рукою, і неначе по секрету каже Сильвії, “Знаєш, більшість часу він виглядає такою нормальною людиною.”

Я протестую, “Це перше за багато тижнів що я сказав нормального. Решту часу я симулюю лунатизм двадцятого століття, так само як і ви, щоб не привертати до себе зайвої уваги.”

“Але, для вас я повторю.”, кажу я, “Ми віримо що безтілесні слова сера Ісаака Ньютона лежали посеред нічого мільярди років до того як він народився і що він магічним чином відкрив ці слова. Вони завжди були там, навіть коли не стосувалися нічого. Поступово виник світ і вони застосувались до нього. Насправді, ці слова були тим що й сформувало світ. А це, Джоне, просто смішно.”

“Проблема, суперечність яка зв’язала вчених, – це свідомість. Свідомість не має матерії чи енергії, але вони не можуть уникнути її панування над усім що вони роблять. Логіка існує лише в свідомості. Числа існують лише в свідомості. Я не засмучуюсь коли науковці кажуть що привиди існують в уяві. Мене дістає тільки слово “лише”. Наука теж існує лише в уяві, і це не робить її поганою. Як і привидів.”

Вони просто дивились на мене, тому я продовжив “Закони природи є винаходами людини, як і привиди. Закони логіки, створені математиками – теж винаходи людини, як і привиди. Всі ці речі, є люськими винаходами, як і ідея того що вони не є людськими винаходами. Світ взагалі не існує за межами людської уяви. Він увесь – привид, і в стародавні часи таким і вважався, ввесь благословенний світ в якому ми живемо. Він у віданні привидів. Ми бачимо те що ми бачимо, тому що ці привиди це нам показують, привиди Мойсея, Христа і Будди, і Платона, Декарта, Руссо, Джеферсона, Лінкольна, і так далі, і так далі. Ісаак Ньютон дуже гарний привид. Один з найкращих. Ваш здоровий глузд – не більше ніж голоси тисяч і тисяч цих привидів з минулого. Привиди і ще більше привидів. Привиди що намагаються знайти своє місце серед живих.”

Джон виглядає надто заглиблений в роздуми аби говорити. Але Сильвія збуджена. “Де ти береш ці ідеї?” питає вона.

Я мав намір їм відповісти, але не здійснив його. В мене було відчуття того що я вже дійшов до межі, а може й перейшов її, і вже пора це кинути.

Через деякий час Джон каже “Було б добре побачити гори знову.”

Written by bunyk

Лютий 3, 2015 at 01:57

Отаке.

with 5 comments

Боже, дай мені спокою щоб приймати речі що я не можу змінити такими як вони є, мужності змінювати речі що я можу змінити, і мудрості щоб їх розрізняти.

unnamed-91

За сьогодні прочитав “Бойню номер п’ять” Курта Воннеґута. Книжка за рівнем чорного гумору може зрівнятись з “Пасткою-22” Джозефа Хеллера, а за рівнем натуралістичності опису війни – з “На західному фронті без змін” Ремарка.

В ній багато чого відбувається, і головні герої ніби й діють, але разом з тим не діють, бо не мають свободи волі і все з ними трапляється просто тому що трапляється. Часом вони гинуть. Отаке.

Дуже рекомендується для прочитання.

Written by bunyk

Січень 6, 2015 at 23:31

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with ,

Якщо трохи змінюватись щодня

with 6 comments

То за рік:

1.01365 > 3778%
0.99365 < 3%

Мотиватор знайдений десь на просторах інтернету, кажуть китайці придумали.

Written by bunyk

Жовтень 24, 2014 at 08:00

Оприлюднено в Передруки

Tagged with ,

Заєбісьтє важне питанє

with 5 comments

W ogóle bracie, jeżeli nie masz na utrzymaniu rodziny, nie grozi ci głód, nie jesteś Tutsi ani Hutu i te sprawy, to wystarczy, że odpowiesz sobie na jedno zajebiście, ale to zajebiście ważne pytanie: co lubię w życiu robić? A potem zacznij to robić.

Загалом, брате, якщо не маєш на утриманні родини, тобі не загрожує голод, ти не є Тутсі або Хуту чи чимось подібним, то досить, аби ти відповів собі на одне зайобисте, але офігенно важливе питання: що любиш робити в житті? А потім почни то робити.

P.S. Chlopaki nie placza – zajebiście komedia.

Written by bunyk

Жовтень 17, 2014 at 00:45

Непереборний оптимізм – гра Полліанни

with 2 comments

Мене сьогодні зустріли свідки Єгови, і запитали чи я оптиміст. Я сказав що дивлячись новини, оптимістом важко бути, але це життєво важливо (і в цьому пості я поясню чому). Вони сказали мені що оптимізм має мати якесь підґрунтя, і далі затягли свою пісеньку про кінець світу. Але тут я вам про свою філософію розповім.

Спершу – про факти. Дослідження 5400 великих IT проектів (з початковим бюджетом більше 15 мільйонів доларів)(джерело), показало, що:

  • 17% великих проектів закінчуються так погано, що ставлять під загрозу існування компаній.
  • В середньому великі проекти перевищують бюджет на 45% а час на 7%, при цьому даючи на 56% менше вигоди ніж передбачалось.

Сумно, чи не так? Але чому, маючи таку статистику, не множити зразу бюджет на 1.5, ділити вигоду на 2 і тільки тоді починати проект?

А тому, що програмісти – вроджені оптимісти. Не оптиміст не може стати програмістом, просто тому, що як сказав хтось “Якщо ти віриш що все вийде – то може й вийде, але якщо віриш що не вийде – то так воно точно й буде.” Тому з’являється ідея, ти віриш що можеш її написати за вечір, сидиш до ранку розбираючи якусь багу, потім ще протягом тижня її товчеш, тоді розумієш що нічого не вийде тому що [кілька з можливих причин], і якось приходить нова ідея. Попередній проект мав би тебе навчити того що ти не такий офігенний програміст як думаєш, але де там, думаєш собі “та на це треба лиш кілька годин!” і пісня починається знову. І пофіг що 99% проектів – невдалі, може наступний ввійде в 1%? Ти навіть не думаєш про те що проект не вдалий, ти думаєш про функції які вже вмієш писати.

Пофіг на програмування, давайте почитаємо новини. Відкриваємо головну сторінку BBC:

  • US health officials are seeking 132 people who took the same flight as a Texas nurse on the day before she came down with symptoms of Ebola. // Людей може вбити вірус, страшно.
  • A blizzard and several avalanches in the Himalayas of central Nepal are reported to have killed at least 29 people, many of them trekkers. // Людей вбила снігова буря і лавини, шкода
  • Global shares fall sharply as concerns about weak global economic growth knock investor confidence. // Інвестори бояться вкладати через слабкий ріст світової економіки, погано.

Три з трьох головних новин – погані. Про Україну я взагалі мовчу. Але може все насправді не так? Може ЗМІ показують не все? Літаки не тільки падають, вони переважно успішно приземляються. І навіть якщо все насправді так, чи корисно нам про це знати?

Є версія – що не дуже: TEDxBloomington – Shawn Achor – “The Happiness Advantage: Linking Positive Brains to Performance”

Тому що легше щось робити, якщо віриш що з цього щось вийде.

Світ виправити ми не можемо, але своє ставлення до нього – так. Для цього дуже підходить гра Полліанни. Полліанна – персонаж придуманий ще в 1913-тому в США, тому є у вільному доступі мовою оригіналу на проекті gutenberg, дуже раджу прочитати. Є й український переклад.

А для тих хто ще не прочитав – пояснюю суть гри. Гра застосовується до ситуації яка вас гнітить, засмучує і спричинює інші неприємні почуття. В цій ситуації треба подумати над тим, з чого можна порадіти. Сусід шумить? Це ж так добре що ви можете чути, дехто цього не може! Зламали ногу? Маєте нагоду більше сидіти вдома й читати. В маршрутці тісно? Зате тепло. В маршрутці баба знову скандал розводять? Вам пощастило що у вас нема менопаузи яка спонукає вас в тому скандалі брати участь.

І ходіть прямо та усміхайтесь. Як настрій впливає на мову тіла, так і мова тіла впливає на настрій. А ще, настрій це заразно. В книжці Полліанна зарядила всіх оптимізмом, і коли їй його забракло – всі постарались їй цей оптимізм повернути.

Written by bunyk

Жовтень 16, 2014 at 00:26

Оприлюднено в Психософія

Tagged with ,