Повернувшись з мандрів

Як бачте я довго відходив. Точніше спав. 🙂 І мало що писав, хоча багато читав. Але пора підвести якісь підсумки, хоча в попередній публікації я їх трохи підводив.

Коротко – я не дуже хочу працювати в Німеччині (ну хіба може в маленькому місті на зразок Нюрнберга), бо він мені найбільне нагадує Франківськ. 🙂 Хоча думав що може захочу. Але от працювати з німцями – цілком можливо. Відвідування їх країни мені нагадало слова з передмови до однієї дуже старої книжки з бібліотеки мого тата:

Бо чим далі, тим більше необхідним стає для кожної людини й кожного народу пізнати закон природи. Від деревляного плуга давно ми перейшли до залізного, а тепер далі закидуємо плуги, що їх тягнуть коні чи воли, та залюбки вживаємо моторових. Ми сьогодня на протяі кількох годин залізницями, самоходами або літаками перелітаємо великанські простори, і з великим дивуванням слухаємо оповідань наших дідів, які відбували великі подлорожі тільки кіньми, хочби й на сотки миль. – Сьогодня часописі сповіщають нас про кожну подію в дуже короткому часі після того, як вона сталася, бо телєґрафи й телєфони в одну мить переносять світами всілякі вістки, а перед 100 роками треба було ждати на відомість із далеких країв тижнями, а то й місяцями. – Велика війна показала нам багато дечого, що люде винайшли й видумали та навчилися обертати на свою користь та на згубу своїх ворогів. А деякі народи, от як Німці, хоч зі всіх боків були окружені ворогами, змогли вдержатися так довго тільки дякуючи тому, що в них природознавство й техніка стояли дуже високо й вони могли фабрикувати в свойому краю все те, чого їм було треба. Микола Чайковський, “Оповідання про сили природи“, Товариство “Просвіта”, Львів 1924, площа Ринок 10

На схід

Все, я нарешті сижду в поїзді LeoExpress що їде з Праги до Кошице (8 годин), в якому мене пересадять на автобус, який повезе мене до Ужгорода (7 годин), хоча до того Ужгорода з Кошице – рукою подати.

Висновки з тої подорожі – німці (і європейці не так вже й відрізняються від нас). Нема ніякої ментальності що все повинно бути ін орднунг, сміття на вулицях присутнє, діри в асфальті теж. Бомжі і графіті присутні.

Якийсь тип в берлінському метро хлебтав щось з пляшки, щоразу ховаючи її в внутрішню кишеню куртки. Коли мені хост розказувала що пиво особливо люблять в Берліні, я спитав чи його заборонено на людях пити, вона сказала що якщо отак з внутрішньої кишені хлебтав, то то було не пиво, а шнапс.

Танго краще у Львові. Саме тому німці їздять на Ремоліно. І думаю чим далі тим більше будуть їздити.

Залізниця на дальніх відстанях в нас теж краща. Автобуси – ні, їм бракує доріг. Електронний квиток на німецький автобус кращий ніж на наш поїзд. Ідентифікація особи при посадці потрібна лише коли рейс перетинатиме кордон.

Громадський транспорт – S-Bahn, S-Bahn і ще раз S-Bahn, але то не для бідних. Якщо ви вже старі і вам дають 650 євро пенсії – ви пересядете на ровер. Тому що інакше ви витратите мінімум 100 на місяць на транспорт, і це якщо будете їздити лише по місту. Додайте сюди ще 500 євро оренди і у вас залишиться 50 євро на харчування, комунальні та одяг.

Можна правда жити в хостелі, це 10 євро на день, разом з комунальними. Загалом 300 на місяць. В хостела є своє переваги над каучсерфінгом, там можна зустріти багато цікавих людей:

Але він звісно більш для екстравертів. 🙂

І всі мені завжди кажуть “Але вони багато заробляють!”. Я от їхав з’ясувати чому вони багато заробляють.

Вони заробляють багато тому, що роботодавець повинен платити робітнику достатньо для того аби той міг вижити. Якщо буде платити менше – робітник помре або піде працювати в інше місце, доведеться шукати нового. Це щодо бідніших німців.

Студенти мусяць працювати аби вчитись. Навчання звісно безкоштовне, але проживання, харчування і транспорт – ні.

Середній клас заробляє вдвічі більше ніж я в Україні. (Поліцейський з 8-річним досвідом служби) – вдвічі більше ніж я. Бізнес-аналітик Siemens – теж приблизно вдвічі.

А чому? 1 – тому що вони всі знають німецьку і англійську. І освіта. Я тут там вище розказував як багато в них неідеального, навіть не враховуючи проблеми біженців, але лише двох музеїв досить аби зрозуміти наскільки в них діти будуть вмотивовані вчитись на інженерів і будувати нові поїзди, мости і вітряки.

А багато інженерів дають кращі засоби виробництва і інфраструктуру. Бо що найголовніше аби виробляти будь-що? Правильно – вчасно привезти робітників на роботу, привезти їм інструменти, привезти їм матеріали, відвезти виготовлену продукцію клієнтам і пошвидше продати. Машина що стоїть на складі не приносить користі ні клієнту ні виробнику машини. Хіба що тхорам які знають як залізти під капот і погризти ізоляцію кабелів (так, в німців і такі проблеми бувають).

Студент геолог, який проводив екскурсію по Франкфурту дивувався що європейський банк щороку друкує мільйони (чи мільярди) євро, і в теорії це мало б провокувати інфляцію на рівні 10% на рік. А вона чомусь не спостерігається. Напевне хтось ті євро собі забирає, щоб потім обезцінити.

Він був геолог, я теж не економіст, тому не перебивав його. Точніше перебивав, але не довго. 🙂

В мене щодо інфляції є своя теорія. Нехай в країні мільйон гривень. І ми виробляємо якусь продукцію (наприклад бульбу). Працівники господарства отримують мільйон гривень зарплати, і за неї купляють собі 250 тон бульби, які вирощуються в країні.

І тут якийсь біоінженер придумує як виростити бульбу яка окрім всього іншого вміє їсти колорадських жуків, і від того росте в 2 рази швидше і більше. Тепер при тих самих зусиллях держава вирощує 500 тон бульби. В країні все ще мільйон гривень.

Це означає що раніше бульба коштувала 4 гривні за кілограм, а тепер буде коштувати 2 гривні. Така штука називається дефляція, і це капець як погано.

Чому? Тому що кожен почне собі думати, о, вчора я за 4 гривні міг купити кілограм бульби, сьогодні аж 2 кілограми. Почекаю, може скоро за ті самі гроші куплю собі 16 кілограм? І замість того аби купити бульби і тим самим підтримати господарство яке її вирощує, кладе гроші в банку (не в банк). Звісно він мусить щось їсти, тому деякі гроші використовує, але більшу частину відкладає. Нехай в середньому половину.

Гроші насправді нікому не потрібні, потрібні цінності які можна обміняти на гроші. Тобто гроші виконують свою функцію лише коли переходять з рук в руки. Користі з грошей які лежать під матрацом чи в банці – нема. А всі відкладають.

Таким чином в обігу в країні стає не мійльйон, а пів мільйона гривень. За які все ще можна купити 500 тон бульби. Тепер бульба повинна коштувати гривню за кілограм, і дефляція тільки посилюється.

А що виробник? Раніше він продавав бульбу за 4 грн/кг, тепер за 1 грн, він думає що та бульба нікому не потрібна, і перестає її садити. Економіка приторможує і приторможує, поки не зупиняється зовсім.

Щоб такого не сталося, в процесі економічного розвитку держава повинна додруковувати гроші. І невелика інфляція це добре, бо стимулює людей позбавлятись від грошей, і обмінювати їх на справжні цінності – їжу, речі, житло, освіту і т.п.

Пам'ятник жінкам що відбудовували Дрезден після війни.

Так само визначається курс євро до гривні. Якщо за гривні в Україні можна було купити скільки то штук нерухомості, то тепер деяку нерухомість купити не можна, бо туди попала міна. В ЄС навпаки – будують і будують. І не тільки житло, а й торгові центри, мости, розв`язки, станції метро, офіси, заводи, вітряки і т.п.

Що заважає робити це в Україні? Не знаю. Може треба промоніторити тендери щодо доріг і мостів на Prozorro. Чи як  визначити хто, чому і за які гроші будує в нас дороги і мости?

Русо турісто обліко морале

Про нічне життя Берліна я трохи в Facebook написав, а тут запишу діалог який варто додавати в курси німецької, окрім стандартних “як пройти до?”.

(Зліва на цій фотографії має бути силует повії, а освітлена арка вгорі – то Kaufhaus des Westens)

Halb vor zwölf, ich gehe durch die Oranienburger straße entlang. Ein Frau fragt mich:
– LKW GmbH AG BRD? (Ich habe das nicht gehört)
–  Wie bitte?
– Was machts du den hier?
– Ich gehe nach Alexanderplatz.
– Vielleicht bist du ein bißchen inpulsive, und möchte Spaß haben?
– Nein, danke.
– Aber warum dann nicht?
– Nein nein. Ich habe kein Geld für Spaß.

А вже трохи ближче до мого хостелу якийсмь турок мені гашиш (хоча не пам’ятаю чи точно його) пропонував. 🙂

Коротше кажучи – чим більше в німеччині місто – тим там гірше. Якщо не рахувати Франкфурта, в якому навіть вулиці з наркоманами і проститутками виглядають краще ніж в Берліні вулиці з продуктовими магазинами і фаст-фудами. Ну і якщо не рахувати Мюнхена, який такий німецький що аж може занадто. 🙂

Або я просто стомився. Хоча ні, на Savigny Platz i в Потсдамі – красиво:

Ну і біля Бундестагу, гауптбангофа і тіергартена нічого так.

Завтра піду в технічний музей Берліна, і сидітиму там до закриття.

Поїзд на Ніхтайнштайген

Або коротка історія про пригоди кібера під час мандрівки до Кьольна, який відомий в основному тим, що там знімали серіал “Jojo sucht das Glück”. 🙂 Де знаходиться Ніхтайнштайген ви дізнаєтесь наприкінці історії. 😉

Німеччина руйнує мої стереотипи про пунктуальність і порядок. Так, в них дещо організовано краще ніж в нас (з такою системою залізниць, якби все було б так як в нас, ніхто б взагалі нікуди не зміг приїхати), але все одно поїзди запізнюються, і якщо ви не розбираєтесь в схемі руху, типах поїздів і номерах перонів – можете втратити трохи часу і грошей марно, вскочивши не туди.

Автобусом, поїздом, пішки, автомобілем, S-Bahn-ом і знову пішки

Завтра може я опишу довгу історію свого добирання до Кьольна, але я боюсь аби вона не вийшла як у Толкієна, тому поки що – я живий, здоровий, повішав свій одяг сушитись в готелі і йду спати.

Чому в Франкфурті на Майні гарно

Його часто порівнюють з Нью-Йорком, і є хоча гід казав мені що він не схожий на Нью-Йорк, але схожості таки є. І там і там є хмарочоси, в Франкфурті теж є “центральний парк” під цими хмарочосами, і ще в Франкфурті є фондова біржа. Щоб пожартувати з того що їх порівнюють з Нью-Йорком, на кількох будівлях студенти причепили фігуру спайдер-мена. На жаль я не сфотографував, бо мені про це скзалали лише в кінці екскурсії.

Франкфуртська біржа

А ще там є кілька тисяч наркоманів, і не пам’ятаю скільки повій. Останні щорічно приносять міському бюджету кілька мільйонів (чи мільярдів) євро прибутку. Наркомани не приносять прибутку, бо місто дає їм наркотики безкоштовно.

Квартал червоних ліхтарів справа від будівлі DB схожої на поїзд ICE.

Цікаво, чому так, правда? Особливо якщо врахувати що продаж наркотиків і проституція не є легальними в німеччині. Але закон можна обійти, і місто вирішило його обійти, щоб вирішити ці складні проблеми.

В дев’яностих в тому кварталі було десь 20 тисяч наркоманів, які ширялися прямо на вулиці. Місто не знало що робити, тому не робило нічого. Поліцейські взагалі боялись туди ходити. Але їх кількість потрохи росла, вони перестали вміщатись на своїй вулиці, і почали вилазити в зону парку, за якою починались хмарочоси, і в якій любили прогулюватись туристи і банкіри. Банкірам це звісно не подобалось, і місто нарешті було змушене реагувати.

Вживати наркотики не злочин, злочин їх продавати. Але бюджет поліцій був збільшений, кількість персоналу – теж, і вони потроху почали очищати місто від наркоманів і наповнювати тюрми. За короткий проміжок часу кількість наркоманів збільшилась від 20 тис до 30 тис, бо діло було зимою, а хто відмовиться від телого ліжка в безкоштовному готелі “тюрма”, сніданок включено. І навіть вечерю включено.

Ще місто займалось метадоновим лікуванням – пересаджувало наркоманів з героїну на метадон. Правда як виявилось він ще гірший за героїн.

Тоді місто просто вирішило відкрити центр де наркоші зможуть отримати героїн безкоштовно. Досить зареєструватись. І таким чином за допомогою демпінгу зіпсувати бізнес наркоторговцям. А крім того, потрохи розбавляти дози, за кілька років замінивши наркотик плацебо.

На задньому плані наркомани, на передньому - наша група.

Щоправда розповсюджувати наркотики в Німеччині все ще порушення закону, тому Франкфурт щорічно платить бундесреспубліці якийсь там штраф. 🙂 Отака захоплююча історія, не знаю чи мені набрехали чи ні.

Крім того показували будівлю їхнього першого “парламенту”, де королівства вперше задумались про ідую об’єднання в одну германську державу. Бо до того, для проїзду якихось 200 км по німеччині треба було перетнути 5 кордонів, мати візи, і часом це було взагалі не можливо, бо князівства могли воювати.

Прапор створили з кольорів форми солдатів які чинили опозицію Наполеону, і кольори означають “в темні часи” (чорний), ми будемо “потом і кров’ю” (червоний) боротися задля настання золотої ери (золотий). Гарний прапор, правда?

До речі, екскурсія яку мені провели була безкоштовна, і майже не пов’язана з каучсерфінгом, просто студенти приходять о другій на перехрестя Kaisserstrasse / Moselstrasse, і проводять безкоштовний тур для тих хто з’явився. Ось групав в Facebook.

Екскурсію проводив студент-геолог, тому певна її частина також була про те з яких каменів зроблені будинки на площі Паулуса, і скільки там готиту, і як річка міняла напрям зсуваючи меандри, таким чином ми маємо різні напрями ліній осадової породи.

З нами був шотландець, два австралійці і дві швейцарки. Я не міг запитати шотландця про сепаратизм, він мені сказав все що думає про королеву, і що Шотландія через 5-10 років таки буде окремою країною. 🙂 Дівчата зі Швейцарії вирішили дотриматись нейтралітету і пішли кудись грітись.

Потім ми пішли випити яблучного вина, яке тут роблять традиційно бо виноград не росте. 🙂 А алкогось ще з середніх віків jв місті заміняв воду, бо вода в середньовічних містах без каналізації була заражена. Жити в селі люди не могли, бо ще не побудували S-Bahn, а робота торговця чи ремісника була переважно в місті.

Ще я заїхав на хмарочос Main Tower:

Перед тим як пустити в ліфт, просять 6.50Є, і перевіряють так як перед посадкою в літак. З металошукачем і просвіткою багажу рентгеном. Мій “мессер”, довелось взагалі залишити в камері зберігання. Але ліфт летить так, що закладах вуха не гірше ніж літак. 🙂

У Франкфурті залишилось лише дві довоєнні будівлі. Тому він дуже сучасний. Баварія більше така шкіряні шотри, пиво, йодлі (гуцули одним словом), хоча звісно в баварців є BMW і Siemens. А Франкфурт друкує євро, має управління залізницею, величезний вокзал (який замінив три колишні. Казали коли вокзал перемістили, машиністи тричі забувались що він тепер ближче, і пробивали передню стіну вокзалу).

Ще Майн має чудову набережну:

Багато
Пам’ятник економічній кризі у Греції:

“Найкраще кафе Німеччини”:

В якому є сніданки зі “шведським столом” за 8.90, чим я вигідно двічі скористався, бо ранки були холодні що капець.

Єдине що добре – після Кьольну, я їду на “схід”, а там кажуть дешевше.

До речі, німці майже не їздять поїздами. Автобуси вдвічі дешевші і не трясе все одно, бо ж німеччина. Єдина відмінність – квиток на автобус можна купити в інтернеті, на meinfernfuss.de, або busliniensuche.de. Шофер автобуса має на своєму смартфоні сканер штрих-кодів, ти на своєму смартфоні відкриваєш PDF з квитком, шофер сканує, і пускає тебе всередину.

В Кьольні я взяв готель, бо погано висипаюсь, всі хости рано йдуть на роботу. Ну і ніхто не хотів мене в Кьольні захостити.  Треба буде для Берліну більше запитів написати, думаю Берлін тоді буде не гіршим за Франкфурт.

Франкфурт-на-Ма…нхетені

Мені провели безкоштовну екскурсію. Але я такий втомлений що багато не писатиму. Франкфурт поки що подобається більше за інші міста. Там є хмарочоси як у Києві. Багато хто з Нью-Йорком порівнює, але я там не був, тому не знаю як там.

А ще, це фінансовий центр євросоюзу:

Зараз йду спати, завтра полізу на хмарочос (хоххаус). Треба багато сил, бо він високий. Жартую.