Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Posts Tagged ‘люди

Нові життєві віхи

with one comment

Ех, мені вже мало не пів року тому стало 27, а я досі ніяких підсумків не встиг підбити. Моя дружина часом каже що вона на мене погано впливає, бо я вже рідше вчу німецьку, забив на танго, і навіть в блог не пишу. Не знаю чи це так, що саме впливає можна визначити лише контрольованим експериментом, а тут лише anecdotal evidence. 🙂

Найголовніше що сталось цього року, як ви могли зрозуміти з речення зі словами “моя дружина” – я одружився. І заодно вирішив змінити роботу з мегаперспективної де багато досвіду (а я найголовніший (і мало не єдиний) фронт-ендер) але мало платять, на нуднішу де краще платять (виявилось що аутсорс це не завжди нудні процеси, це іноді веселі дедлайни поки процеси не встаканились, плюс можливість працювати з інженерами які раніше клепали грізну зброю для Northrop Grumman, а тепер вчать тебе клепати мирні мікросервіси для телекомів. Працювати з інженерами клієнта набагато приємніше ніж працювати з економістами/менеджерами клієнта).

Але основна причина звісно в тому, що ще в 2016 я міг взагалі не паритись про гроші, був цілком впевнений що витрачаю менше ніж заробляю, бо жив “шо голімий монгол” (замість ліжка матрацрозкладне крісло, стидуха тьолку в хату привести), і витрачав на оренду 700грн + 300 комунальних максимум. Але дружину привести в таку хату я не міг.

Тепер думаю що варто ще складати на своє житло. Чи спершу придбати машину? Машина мала б додати мобільності в переїздах і подорожах, але цікаво який бюджет на неї потрібен з врахуванням амортизації, всяких страховок, мастил і палива? І як вибрати машину з найбільшим ККД від бюджету на неї?

А ще я подумав про пенсійний фонд. 🙂 Якщо з 30 років відкладати в пенсійний фонд по 1000 грн щомісяця, то в 60 можна вийти на пенсію, і якщо дожити до 90, то отримувати ці ж самі 1000 грн пенсії. З яких невідомо скільки з’їсть інфляція. Якщо відкладати в доларах, і якщо інфляція долара постійна і дорівнює 1.5% на рік, то за 30 років з кожних 100$ залишиться лише 64$. Можна наскладати квартиру у Львові і на старості здавати її в оренду, але не факт що через 30 років приріст населення у Львові буде такий як зараз і хтось захоче її брати, тобто вона матиме цінність. Може люди з’їжджатимуться в Сан-Франциско, але є ризик що житло там може знищити землетрус. Коротше кажучи, як пише Талеб – інвестиції це складніше ніж фінансисти собі думають.

Ще мене часто питають що змінилось після одруження. Та не так вже й багато. В моєї дружини наприклад більше змінилось, вона тепер коли показує диплом, показує ще довідку про одруження аби пояснити чому в неї прізвище на дипломі не співпадає з прізвищем в паспорті. Дурниця, але приємно, Буників раптом стало більше.

Найпомітніше – це постійна позначка на безіменному пальці правої руки. Я іноді аби щось не забути записую на руці, а тут штука яка не змивається. Я вже правда звик і помічаю рідше, але коли помічаю це змушує задуматись про те що зараз в мене все трохи інакше ніж раніше.

Більше ніяких змін взагалі. Після одруження ми сваримось навіть менше ніж до одруження (до було раз чи два, після – ніби ще жодного разу). Так, іноді виникають якісь конфлікти, на зразок “я хочу відпустку в гори, а вона на море”, але ми доходимо до компромісу і їдемо в Буковель 🙂 (Буковель має доволі холодне озеро, море – це таки трохи інша справа). Крім того моя дружина досить песимістична і не очікує від стосунків нічого доброго (статистика ж показує що люди розлучаються а ті які не розлучаються – переважно нещасливі в шлюбі, наївно думати що ми чимось кращі), тому стосунки набагато приємніші ніж з підходом “справжня любов все витерпить”.

Щодо іншого, насправді я вже не так і мало пишу. Ось дружина мені подарувала книжку “Інноватори”, я про неї написав. Але чомусь не було часу написати про мандри Стамбулом і в Анталію. Ото тільки недавно зібрались клеїти сімейний альбом.

Advertisements

Written by bunyk

Грудень 11, 2017 at 21:46

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , ,

The best of Nollywood

with 2 comments

Насправді, що в би там не думали про Голлівуд, але США – третя країна у світі за кількістю випущеної кінопродукції. Перша звісно Індія. Ну а друга – Нігерія. Вікіпедія не обмане. Нігерія – взагалі цікава країна. Наприклад має власне космічне агенство. Офіційна мова англійська, правда вимова своєрідна, спершу варто призвичаїтись.

Кількість звісно не означає якість, і вони самі над цим можуть пожартувати. Я випадково (точніше через знайомство з Джошуа) надибав їхній аналог “Єралашу“. Ось як вони знімають:

А це трохи про їх побут:

І про сервіс в ресторанах (я б сказав що ресторан кращий за Bar pod barbakanem в центрі Варшави):

Про залицяння:

І про важливість здорового способу життя:

Коротше, то звісно не голівуд, але разів в 10 краще за всякі квартали які показують в нас.

Written by bunyk

Жовтень 18, 2016 at 23:39

Оприлюднено в Всяке

Tagged with ,

Ехех, 26

with one comment

Я був забув, але мені вчора нагадали. І дуже приємно нагадали. Мені дуже пощастило що в мене така чудова дівчина, класний сусід і стільки друзів що я й не сподівався.

Тепер почуваюсь паскудно від того що я не тільки про своє день народження не пам’ятаю, а й про інші, і лінуюсь когось вітати. Хоча б здавалось “вітаю!” має бути достатньо для того щоб сказати “О, я тішусь що ти побив новий рекорд тривалості життя. Молодець так тримати.” 🙂

А ще, з цієї нагоди зробив собі з давньої публікації плакатик, аби пам’ятати що корисно робити розтяжки, потрохи але регулярно. Поділюсь, може комусь теж сподобається:

motivation_poster2
© Marie-Lan Nguyen / Wikimedia Commons / CC-BY 3.0

На фото українка Ольга Харлан заколює шаблею якусь росіянку. Хотів спочатку якогось Ван-Дама надрукувати, але все що знаходив в інтернеті – в жахливій якості. Тому знайшов краще. 🙂

Written by bunyk

Серпень 2, 2016 at 08:53

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , ,

Ретроспектива 2015

leave a comment »

В двох словах – я дуже втомлений і дуже щасливий. Мені навіть важко щось написати, бо рік закінчується Ремоліно, і я боюсь як би ця публікація не читалась як “танго, танго, танго, Зоряна Кавецька, танго, танго”. Хоча, напевне не варто опиратись неминучому.

Почалось все з розриву стосунків. Я десь про це напевне вже писав, згадувати не буду. Через це в мене з’явилось більше вільного часу і енергії, яку я заповнив соціалізацією, німецькою, і танго. Це було чудово і закінчилось ще краще. Про ремоліно напевне варто буде зробити окрему публікацію.

Робота

Єдиний мінус – робота мене вже не на стільки аж захоплювала. В порівнянні з іншими заняттями. На kanbanflow в мене нараховано 17550 хвилин роботи (і не тільки на роботі), минулого року було 7350, тому за рік виходить 10200. Що менше, бо користувався ним я все таки круглий рік. 🙂 Хоча я не все звітував. Але й таким аж зосередженим не був.

Я хотів змінити роботу коли мені прислали класну пропозицію, але мій рідний SoftServe сказав що я дуже-дуже потрібен для поточного проекту. Ну а я професіонал, я можу робити те що не подобається, і все одно виходить робочий, красивий і покритий тестами код. Тільки це втомлює страшенно, навіть якщо цього коду в кінцевому результаті небагато. Я подумав що мені дітей годувати поки що не треба, то можна спробувати ризикнути і щось змінити. Але замість того щоб все таки повністю звільнитись, 31-го грудня, я пішов у довгу відпустку. Про неї теж якось ще напишу, бо її друга і довша частина починається незабаром після свят. Так дивно було вимикати за собою світло.

Тепер замість того щоб відпочивати спокійно маю обдумувати пропозиції прийняти участь у всяких проектах, які переважно описуються як “Newly designed cloud-hosted platform that incorporates cutting edge technologies and architectural approaches.” Хоча насправді я не мав часу думати про це, танго ж.

А зараз коли все закінчилось і я готуюсь відправитись в цій відпустці в Подорож (з великої букви, бо то буде велика подорож), відкривати світ, я собі думаю що погано що я повернусь прямо коли відпустка закінчиться. Бо тоді мені доведеться або приймати перший-ліпший офер SoftServe (або сидіти в “запасі” чи як та штука там називається, де тобі дають зарплату лише за те що ти не працюєш в іншій компанії). Перше мене не приваблює бо я вже не такий молодий аби брати першу роботу яку дають. Друге мене не приваблює бо я ще не такий старий аби звикати до того що я можу не працювати і все одно не переживати за засоби до існування.

А ще думаю, чи не почати таки працювати в фрілансі, аби не бути географічно прив`язаним до роботи, і працювати подорожуючи Україною чи світом. Наприклад з якогось Нововолинська. 😉 Тільки от не знаю чи зможу це почати без якоїсь консультації.

Єдине що добре – я досі орендую досить дешеве житло, тому за фінансову сторону взагалі можу не переживати. Єдине за що переживаю – аби заощадження в гривнях не пропали.

Хоча, інвестиції в освіту це напевне надійніше ніж заощадження у валюті. Минулого року я інвестував дуже багато в вивчення культури долини Ріо-де-ла-Плата. 😉 І збираюсь інвестувати ще.

Танго

Зоряна Кавецька – людина року, однозначно. Мене напевне разів з десять питали хто мене вчив. Партнерки з Одеси навіть запрошували на Одеський фестиваль. Дівчата з Москви, Харкова і Санкт-Петербурга не питали, напевне тому що їм занадто далеко.

Ремоліно – майже так класно як звичайні мілонги у Львові, тільки ще краще. 🙂 Це стільки симпатичних жінок що очі розбігаються. Вони всі вдягнені дуже елегантно – каблуки, панчохи, вирізи в платтях (кажуть це винайшли якраз для танго), оголені плечі. І їх пози, рухи і хода – теж дуже вишукані і пасують ситуації. А найголовніше, те що найбільше пасує жінкам і всі їм радять побільше це носити – щастя. Відео чи фото це майже передає, хоча звісно щоб відчути повну атмосферу треба бути присутнім. Я спробував зняти фрагмент чакарери – чогось більш візуального:

І уявіть собі що таких дівчат можна регулярно бачити у Львові на різних мілонгах. Іноді навіть щастить з ними потанцювати. Тоді візуальна картинка проадає, але з’являється відчуття контакту, запаху парфумів, тепла обіймів, биття серця і дихання.

В деяких партнерок обійми такі, що мозок розплавлюється, каже “до побачення” і кудись витікає. Особливо в московських, які вже п’ятий раз приїжджають на Ремоліно. І я не розумію чому біля них не стоїть черга з партнерів, чому вони сидять, коли ронда майже повна, і як мені вдається їх закабесеїти.

Після того як мозок поплив мені захотілось вибачитись що я не того рівня, бо я взагалі не розумію ті дрібні деталізовані декорації які партнерка робить поки я зависаю, хоча я животом чую що там відбувається якийсь вищий пілотаж. Сьогодні на уроці навігації знову вона трапилась. Як виявилось – вона навіть проводить приватні уроки в Москві. На уроці навігації всі робили переднє очо стараючись втиснутись в вузький простір ронди. Я потів, пихтів, і намагався якось вкрутити себе аби створити простір для очо в близьких обіймах, але на третій раз вона сказала що краще просто потанцювати. Як виявилось очо майже нікому не потрібне, і в мене все що потрібне партнеркам є (дякуючи Зоряні), окрім пауз. Тобто я не можу стояти, поки мимо пливуть біти і такти музики, мені треба робити кроки в ці біти. А іноді треба стояти, навіть без каденсу.

Ну і навігація. Але загалом навігацію можна описати простою схемою.
image

Ах, і ще, танго вчить багато чого корисного в реальному житті. Одним з домашніх завдань Зоряни (хоча звісно офіційних домашніх завдань нема, це я так сприймаю деякі речі які вона каже), було подивитись мультик “Крошка Єнот”. В двох тезах – не треба боятись себе, і що “з голубого ручєйка, начінається рєка, ну а дружба начінається з улибкі”. Глибокий мультик, раджу глянути, якщо давно дивились. 😉

Стосунки

Останнє, але не менш важливе. Коли моєму татові було 25, народився я. 🙂 Цього року мені буде 26, але я особливо не спішу за татом, тому що то справа важлива, а в важливих справах треба, як то кажуть, сім разів відміряти, перш ніж відрізати. Особливо якщо вже одного разу помилився.

Подумай добре
перш ніж зробити цей крок…
тому що завтра,
ти, напевне, не зможеш повернутись назад

Подумай добре …
тому що я любила тебе так сильно
І зараз, ти відкинув це…
можливо задля іншої любові.

Pensalo bien
antes de dar ese paso…
que tal vez mañana acaso
no puedas retroceder.

Pensalo bien…
ya que tanto te he querido.
Y lo has echado al olvido…
tal vez por otro querer.

Pensalo bien (Я ще не писав що мене тепер свербить вивчити іспанську? А часу то нема… Хоча, може для A1 іспанської час знайдеться, а потім вона якось сама вивчиться через музику танго?)

Взагалі то, танго могло б і замінити стосунки. А ще, трохи їм заважати. Тому що приходити додому після півночі пахнучи чужими парфумами – чудовий привід до ревнощів. Хоча, є пари які танцюють. І вони кажуть що якщо в стосунках хтось не танцює, то й не бачить які там люстради і ганчо роблять чужі партнерки, і як твоя робить чужим партнерам. Краще вже чужі парфуми і сліди помади на комірцях сорочки (хоча такого ще не спостерігав, тангери дуже акуратно фарбуються).

Але з іншого боку, танго – хоча й мова, але досить обмежена. І навіть якщо після танцю хочеться поговорити ще, українською, то розмова зазвичай не затягується довше ніж на одну кортіну, бо співрозмовницю вже кабасеїть хтось інший. Ну і хочеться розповісти комусь про свої плани в цьому житті, хочеться поговорити з кимось про те як пройшов день, і т.п. Танго не дає можливості для такого спілкування. І навіть те що дівчина гарно танцює, що демонструє що в неї є позитивні жіночі риси, не означатиме що відвівши її в кіно ти потім не зможеш спати бо думатимеш як з нею ще раз зустрітись.

Але цього року я ще зрозумів що якщо хочеться з кимось піти в кіно – треба сміливо запрошувати, навіть якщо далі цього ніякого спілкування не вийде. Тому що це все одно краще проведення часу ніж на самоті. І я ще жодного разу не пошкодував про те що зробив. 🙂 Головне правильно вибирати фільми, от наприклад Марсіанин.

На Deutsche Treffen я зустрів дівчину яка була не першою яку я зустрів, і кращою за всіх до того. Вона можливо взагалі одна з найкращих людей яких я знаю – добра, терпляча, енергійна і спортивна (можливо аж занадто як для мене), дуже позитивна, розумна і з великим життєвим досвідом. І хоча вона дуже сильна і самостійна, але з нею я почувався потрібним. Ми за літо й осінь протягом яких тривали ці стосунки зовсім не сварились, хоча я й поводився часом паскудно. Навіть занадто.

Я б міг її любити, якщо взяти за означення любові – те що ми робимо своїм свідомим вибором, намагаючись зробити життя іншої людини кращим. Але я чомусь не закохався, якщо взяти за означення закоханості щось, що виникає незалежно від нашої волі, і тимчасово вимикає свідоме мислення, змушуючи не помічати інших переносячи нас в нірвану від однієї лише присутності об`єкту закоханості.

Вона розумна дівчина, і помітила це з самого початку. Таке важко не помітити. Ну і я старався бути чесним і не імітувати нічого такого. Тому все закінчилось, але ми все ще можемо одне з одним спілкуватись, з приємністю і з користю. Я б навіть сказав що ми можемо дружити.

Ті стосунки з завершення яких почався цей рік, привели мене до думки що ідеальна дівчина – німа. Тому що нічого паскудного тобі не скаже. Але мені пощастило, і часто реальність перевершує мрії.

Я зустрів дівчину, ще кращу за німу – дуже розумну. Вона не тільки нічого поганого не говорить, але й говорить приємні і корисні речі. Це вперше хтось, здається, читав більше за мене. Це вперше хтось заради розваги вчить JavaScript, хоча він такий далекий від її спеціальності, як кардіологія від моєї.

Я не знаю що мене так зачепило, може фраза “ну тоді ти можеш більше говорити, а я більше слухати 🙂 “, у відповідь на мій коментар про те що в мене погано зі слухом, тому краще не говорити так тихо, а може таких моментів було багато.

Вона мене звісно попереджала про те що троянди бувають не тільки красиві а й колючі, але я напевне вже під дією морфію закоханості, тому жодної не відчуваю. Але сподіваюсь коли я звикну до “морфію” і його дія пройде, все й далі буде добре.

Всяке різне

Книга року – “Harry Potter and methods of rationality”. Я її читав двічі – раз навесні, раз в кінці осені. Думаю чи не варто почати краудфандінговий проект для того аби замовити Віктору Морозову її переклад. 🙂

Подій року було кілька, кожна краща за попередню. PyCon, LvivPy де я виступав, KharkivPy як репетиція далекої подорожі, Django Girls де я пояснював, пояснював, пояснював. Ви вже зрозуміли були що в мене слабкість до розумних дівчат які можуть слухати, а там їх було дуже багато. Якби я мав можливість обирати бути суддею на міс всесвіт чи тренером на Django Girls – без роздумів обрав би другий варіант, там задоволення більше.

Мене (а не мою сім`ю) вперше запросили на весілля. Воно було дуже сучасним, бюджетним хоча все одно дуже вишуканим і атмосферним і я думаю що зроблю собі таке саме, хоча це звісно буде набагато пізніше.

Я спробував CouchSurfing як гість, і мені сподобалось ще більше ніж хостити. 🙂

2015 був чудовим, а 2016-тий починається ще краще. І хоч я трохи відстаю від планів (бачте аж коли ретроспектива опублікована), може це тому що я забагато від себе хочу.

Ну і на цьому бажаю щоб і у вас все було добре в цьому році.

Written by bunyk

Січень 11, 2016 at 23:14

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , , , ,

Ритмічно крокуючи на небо

leave a comment »

Мені здається всі люди вірять в те що рай існує. Навіть якщо не вірять що вони туди потраплять. Просто для кожного він свій. І кожен по своєму поводиться “гарно”, сподіваючись що за це він туди потрапить.

Наприклад хороший ліцеїст гарно вчиться, бо хоче потрапити на факультет кібернетики, бо він вірить, що там йому буде добре. Студент вчиться, бо хоче в майбутньому писати програми які вирішують важливі складні й цікаві проблеми. Хлопець зі шкіри пнеться аби чимось вразити дівчину, і вона захотіла з ним зустрічатись, бо він вірить, що на побаченні з нею він, звісно, почуватиметься блаженно.

Танцювати танго починають з різною мотивацією. Я – перевірити чи я таки інвалід без жодних здібностей до танцю (я витратив на бальні танці щось з пів року – результатів нуль), чи може доведу що я то что надо. 🙂 Але продовжують думаю, не тому, а тому що раптом може прийти розуміння, що ті хто старатються, мучаться і багато та зосереджено займаються на практиках – потім потрапляють в рай на мілонгах. Це правда залежить від обох в парі, але чим більше навиків у вас – тим більше шансів запросити гарну партнерку, і більше шансів потрапити на небо з тою яку вже запросив. І якщо вже образ цього раю іноді прорвався в будні – вважай що ти наркоман.

Прочитати решту цього запису »

Written by bunyk

Грудень 16, 2015 at 23:22

Оприлюднено в Нещоденник, Психософія

Tagged with ,

Викладання, DjangoGirls

with 6 comments

Дивно що я народившись в сім’ї випускників педагогічного університету ім. Стефаника (які працюють за професією) не став вчителем. А може й не дивно, бо батьки дуже не радили йти в Стефаника. Хоча я колись і хотів.

Правда в мене в дипломі написано що я можу викладати, і я мав би проходити практику в УФМЛ, але ліцеїстам пощастило, бо мене не попередили, я на неї спізнився і відбувся планами трьох уроків: “границі”, “похідна”, “екстремуми функцій”. Директорка УФМЛ сказала що я молодець, бо теми приблизно відповідають датам в яких я мав ці уроки вести. 🙂

З іншого боку я люблю людям щось пояснювати. Особливо якщо це щось цікаве. І я дуже не задоволений освітніми можливостями в Україні. І я намагаюсь якось це поправити через вікіпедію, вікіпідручник (особливо Як вчитись краще?), ну і дещо меншою мірою через цей блог звісно. 🙂
Прочитати решту цього запису »

Written by bunyk

Листопад 28, 2015 at 19:34

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , ,

… І що ходити вмію забуваю. (Танго чекліст)

with 2 comments

Я потрохи освоююсь на рівні усвідомленої некомпетентності в танго. Мені навіть дозволяють танцювати ходити в парі.

І це дуже цікаво, бо виявляється більше проблем ніж коли я танцюю сам. Я спочатку скаржився що велосипед легше освоювати, бо там кожна помилка миттєво відображається на колінах, ліктях, чолі та інших місцях до яких може дотягнутись асфальт. Але тут теж, якщо бути уважним, можна помітити помилки. І на щастя, вони не настільки фатальні.

Аргентинське танго – це чотиринога істота з двома мозками і однією нервовою системою. І в танцюриста з’явлються додаткові синапси в руках і тулубі. Найбільше мені в ньому подобається те що там тебе справді мовчки уважно слухають. І навіть погоджуються, хоча ти говориш дурниці. Розмова відбувається без слів (точніше і зі словами і з реченнями, але замість звуків там рухи). Зміст приблизно такий:

– Ну що, пішли E2-E4?
– Гаразд.
Прочитати решту цього запису »

Written by bunyk

Червень 26, 2015 at 16:30

Оприлюднено в Конспекти

Tagged with , , ,