Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Posts Tagged ‘книжки

Ретроспектива 2015

leave a comment »

В двох словах – я дуже втомлений і дуже щасливий. Мені навіть важко щось написати, бо рік закінчується Ремоліно, і я боюсь як би ця публікація не читалась як “танго, танго, танго, Зоряна Кавецька, танго, танго”. Хоча, напевне не варто опиратись неминучому.

Почалось все з розриву стосунків. Я десь про це напевне вже писав, згадувати не буду. Через це в мене з’явилось більше вільного часу і енергії, яку я заповнив соціалізацією, німецькою, і танго. Це було чудово і закінчилось ще краще. Про ремоліно напевне варто буде зробити окрему публікацію.

Робота

Єдиний мінус – робота мене вже не на стільки аж захоплювала. В порівнянні з іншими заняттями. На kanbanflow в мене нараховано 17550 хвилин роботи (і не тільки на роботі), минулого року було 7350, тому за рік виходить 10200. Що менше, бо користувався ним я все таки круглий рік. 🙂 Хоча я не все звітував. Але й таким аж зосередженим не був.

Я хотів змінити роботу коли мені прислали класну пропозицію, але мій рідний SoftServe сказав що я дуже-дуже потрібен для поточного проекту. Ну а я професіонал, я можу робити те що не подобається, і все одно виходить робочий, красивий і покритий тестами код. Тільки це втомлює страшенно, навіть якщо цього коду в кінцевому результаті небагато. Я подумав що мені дітей годувати поки що не треба, то можна спробувати ризикнути і щось змінити. Але замість того щоб все таки повністю звільнитись, 31-го грудня, я пішов у довгу відпустку. Про неї теж якось ще напишу, бо її друга і довша частина починається незабаром після свят. Так дивно було вимикати за собою світло.

Тепер замість того щоб відпочивати спокійно маю обдумувати пропозиції прийняти участь у всяких проектах, які переважно описуються як “Newly designed cloud-hosted platform that incorporates cutting edge technologies and architectural approaches.” Хоча насправді я не мав часу думати про це, танго ж.

А зараз коли все закінчилось і я готуюсь відправитись в цій відпустці в Подорож (з великої букви, бо то буде велика подорож), відкривати світ, я собі думаю що погано що я повернусь прямо коли відпустка закінчиться. Бо тоді мені доведеться або приймати перший-ліпший офер SoftServe (або сидіти в “запасі” чи як та штука там називається, де тобі дають зарплату лише за те що ти не працюєш в іншій компанії). Перше мене не приваблює бо я вже не такий молодий аби брати першу роботу яку дають. Друге мене не приваблює бо я ще не такий старий аби звикати до того що я можу не працювати і все одно не переживати за засоби до існування.

А ще думаю, чи не почати таки працювати в фрілансі, аби не бути географічно прив`язаним до роботи, і працювати подорожуючи Україною чи світом. Наприклад з якогось Нововолинська. 😉 Тільки от не знаю чи зможу це почати без якоїсь консультації.

Єдине що добре – я досі орендую досить дешеве житло, тому за фінансову сторону взагалі можу не переживати. Єдине за що переживаю – аби заощадження в гривнях не пропали.

Хоча, інвестиції в освіту це напевне надійніше ніж заощадження у валюті. Минулого року я інвестував дуже багато в вивчення культури долини Ріо-де-ла-Плата. 😉 І збираюсь інвестувати ще.

Танго

Зоряна Кавецька – людина року, однозначно. Мене напевне разів з десять питали хто мене вчив. Партнерки з Одеси навіть запрошували на Одеський фестиваль. Дівчата з Москви, Харкова і Санкт-Петербурга не питали, напевне тому що їм занадто далеко.

Ремоліно – майже так класно як звичайні мілонги у Львові, тільки ще краще. 🙂 Це стільки симпатичних жінок що очі розбігаються. Вони всі вдягнені дуже елегантно – каблуки, панчохи, вирізи в платтях (кажуть це винайшли якраз для танго), оголені плечі. І їх пози, рухи і хода – теж дуже вишукані і пасують ситуації. А найголовніше, те що найбільше пасує жінкам і всі їм радять побільше це носити – щастя. Відео чи фото це майже передає, хоча звісно щоб відчути повну атмосферу треба бути присутнім. Я спробував зняти фрагмент чакарери – чогось більш візуального:

І уявіть собі що таких дівчат можна регулярно бачити у Львові на різних мілонгах. Іноді навіть щастить з ними потанцювати. Тоді візуальна картинка проадає, але з’являється відчуття контакту, запаху парфумів, тепла обіймів, биття серця і дихання.

В деяких партнерок обійми такі, що мозок розплавлюється, каже “до побачення” і кудись витікає. Особливо в московських, які вже п’ятий раз приїжджають на Ремоліно. І я не розумію чому біля них не стоїть черга з партнерів, чому вони сидять, коли ронда майже повна, і як мені вдається їх закабесеїти.

Після того як мозок поплив мені захотілось вибачитись що я не того рівня, бо я взагалі не розумію ті дрібні деталізовані декорації які партнерка робить поки я зависаю, хоча я животом чую що там відбувається якийсь вищий пілотаж. Сьогодні на уроці навігації знову вона трапилась. Як виявилось – вона навіть проводить приватні уроки в Москві. На уроці навігації всі робили переднє очо стараючись втиснутись в вузький простір ронди. Я потів, пихтів, і намагався якось вкрутити себе аби створити простір для очо в близьких обіймах, але на третій раз вона сказала що краще просто потанцювати. Як виявилось очо майже нікому не потрібне, і в мене все що потрібне партнеркам є (дякуючи Зоряні), окрім пауз. Тобто я не можу стояти, поки мимо пливуть біти і такти музики, мені треба робити кроки в ці біти. А іноді треба стояти, навіть без каденсу.

Ну і навігація. Але загалом навігацію можна описати простою схемою.
image

Ах, і ще, танго вчить багато чого корисного в реальному житті. Одним з домашніх завдань Зоряни (хоча звісно офіційних домашніх завдань нема, це я так сприймаю деякі речі які вона каже), було подивитись мультик “Крошка Єнот”. В двох тезах – не треба боятись себе, і що “з голубого ручєйка, начінається рєка, ну а дружба начінається з улибкі”. Глибокий мультик, раджу глянути, якщо давно дивились. 😉

Стосунки

Останнє, але не менш важливе. Коли моєму татові було 25, народився я. 🙂 Цього року мені буде 26, але я особливо не спішу за татом, тому що то справа важлива, а в важливих справах треба, як то кажуть, сім разів відміряти, перш ніж відрізати. Особливо якщо вже одного разу помилився.

Подумай добре
перш ніж зробити цей крок…
тому що завтра,
ти, напевне, не зможеш повернутись назад

Подумай добре …
тому що я любила тебе так сильно
І зараз, ти відкинув це…
можливо задля іншої любові.

Pensalo bien
antes de dar ese paso…
que tal vez mañana acaso
no puedas retroceder.

Pensalo bien…
ya que tanto te he querido.
Y lo has echado al olvido…
tal vez por otro querer.

Pensalo bien (Я ще не писав що мене тепер свербить вивчити іспанську? А часу то нема… Хоча, може для A1 іспанської час знайдеться, а потім вона якось сама вивчиться через музику танго?)

Взагалі то, танго могло б і замінити стосунки. А ще, трохи їм заважати. Тому що приходити додому після півночі пахнучи чужими парфумами – чудовий привід до ревнощів. Хоча, є пари які танцюють. І вони кажуть що якщо в стосунках хтось не танцює, то й не бачить які там люстради і ганчо роблять чужі партнерки, і як твоя робить чужим партнерам. Краще вже чужі парфуми і сліди помади на комірцях сорочки (хоча такого ще не спостерігав, тангери дуже акуратно фарбуються).

Але з іншого боку, танго – хоча й мова, але досить обмежена. І навіть якщо після танцю хочеться поговорити ще, українською, то розмова зазвичай не затягується довше ніж на одну кортіну, бо співрозмовницю вже кабасеїть хтось інший. Ну і хочеться розповісти комусь про свої плани в цьому житті, хочеться поговорити з кимось про те як пройшов день, і т.п. Танго не дає можливості для такого спілкування. І навіть те що дівчина гарно танцює, що демонструє що в неї є позитивні жіночі риси, не означатиме що відвівши її в кіно ти потім не зможеш спати бо думатимеш як з нею ще раз зустрітись.

Але цього року я ще зрозумів що якщо хочеться з кимось піти в кіно – треба сміливо запрошувати, навіть якщо далі цього ніякого спілкування не вийде. Тому що це все одно краще проведення часу ніж на самоті. І я ще жодного разу не пошкодував про те що зробив. 🙂 Головне правильно вибирати фільми, от наприклад Марсіанин.

На Deutsche Treffen я зустрів дівчину яка була не першою яку я зустрів, і кращою за всіх до того. Вона можливо взагалі одна з найкращих людей яких я знаю – добра, терпляча, енергійна і спортивна (можливо аж занадто як для мене), дуже позитивна, розумна і з великим життєвим досвідом. І хоча вона дуже сильна і самостійна, але з нею я почувався потрібним. Ми за літо й осінь протягом яких тривали ці стосунки зовсім не сварились, хоча я й поводився часом паскудно. Навіть занадто.

Я б міг її любити, якщо взяти за означення любові – те що ми робимо своїм свідомим вибором, намагаючись зробити життя іншої людини кращим. Але я чомусь не закохався, якщо взяти за означення закоханості щось, що виникає незалежно від нашої волі, і тимчасово вимикає свідоме мислення, змушуючи не помічати інших переносячи нас в нірвану від однієї лише присутності об`єкту закоханості.

Вона розумна дівчина, і помітила це з самого початку. Таке важко не помітити. Ну і я старався бути чесним і не імітувати нічого такого. Тому все закінчилось, але ми все ще можемо одне з одним спілкуватись, з приємністю і з користю. Я б навіть сказав що ми можемо дружити.

Ті стосунки з завершення яких почався цей рік, привели мене до думки що ідеальна дівчина – німа. Тому що нічого паскудного тобі не скаже. Але мені пощастило, і часто реальність перевершує мрії.

Я зустрів дівчину, ще кращу за німу – дуже розумну. Вона не тільки нічого поганого не говорить, але й говорить приємні і корисні речі. Це вперше хтось, здається, читав більше за мене. Це вперше хтось заради розваги вчить JavaScript, хоча він такий далекий від її спеціальності, як кардіологія від моєї.

Я не знаю що мене так зачепило, може фраза “ну тоді ти можеш більше говорити, а я більше слухати 🙂 “, у відповідь на мій коментар про те що в мене погано зі слухом, тому краще не говорити так тихо, а може таких моментів було багато.

Вона мене звісно попереджала про те що троянди бувають не тільки красиві а й колючі, але я напевне вже під дією морфію закоханості, тому жодної не відчуваю. Але сподіваюсь коли я звикну до “морфію” і його дія пройде, все й далі буде добре.

Всяке різне

Книга року – “Harry Potter and methods of rationality”. Я її читав двічі – раз навесні, раз в кінці осені. Думаю чи не варто почати краудфандінговий проект для того аби замовити Віктору Морозову її переклад. 🙂

Подій року було кілька, кожна краща за попередню. PyCon, LvivPy де я виступав, KharkivPy як репетиція далекої подорожі, Django Girls де я пояснював, пояснював, пояснював. Ви вже зрозуміли були що в мене слабкість до розумних дівчат які можуть слухати, а там їх було дуже багато. Якби я мав можливість обирати бути суддею на міс всесвіт чи тренером на Django Girls – без роздумів обрав би другий варіант, там задоволення більше.

Мене (а не мою сім`ю) вперше запросили на весілля. Воно було дуже сучасним, бюджетним хоча все одно дуже вишуканим і атмосферним і я думаю що зроблю собі таке саме, хоча це звісно буде набагато пізніше.

Я спробував CouchSurfing як гість, і мені сподобалось ще більше ніж хостити. 🙂

2015 був чудовим, а 2016-тий починається ще краще. І хоч я трохи відстаю від планів (бачте аж коли ретроспектива опублікована), може це тому що я забагато від себе хочу.

Ну і на цьому бажаю щоб і у вас все було добре в цьому році.

Written by bunyk

11 Січня, 2016 at 23:14

Опубліковано в Нещоденник

Tagged with , , , ,

За останні кілька місяців

with 6 comments

я мало писав сюди. Не знаю чому. Час насправді міг би знайти. Писати про що я маю. Сили теж мало б вистачити. Але чомусь не траплявся момент коли це було найважливішим з того що я мав би зробити.

Писати – важливе заняття. Воно змінило моє життя, і я сподіваюсь, що навіть хоч трохи змінило світ. Мене вразило, що коли мене недавно знайомили з однією людиною, і повідомили що я ще й трохи блогер, виявилось що він знає мій блог. Хоча тут лише *адцять відвідувачів за день в середньому. Але якщо довго не писати – можна втратити корисну звичку.

Тому коротко розкажу про те чим займався і що думав останнім часом.
Прочитати решту цього запису »

Written by bunyk

4 Жовтня, 2015 at 23:43

Львівські пригоди з німецькою

leave a comment »

Є дві речі за які я найбільше люблю Львів (жити тут не дуже комфортно, квартири і вулиці варто ремонтувати): люди і культура. Культура звісно найбільше літературна. А люди переважно теж понаїхавші – найцікавіший вид людей.

Сьогодні мав обидва задоволення. По перше знайшов шикарну книгарню на Братів Рогатинців 32. Там навіть чай наливають, хоча я про це дізнався лише коли розповів про відкриття моєму сусідові який працює в іншій книгарні. Зате зробив пару фоток:

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Зайшов я туди бо завтра контрольна по відмінюванню прикметників, а все ще плутаю сильну, слабку і якусь ще там відміни. А у кабінеті німецької бачив цікавий маленький довідник, зайшов спитати чи у них такий є. Натомість взяв три нові книжки (вклався в 145 грн), тому загалом в мене вже є 6 підручників з німецької (Schritte – шостий, і я рахую чотири томи як один):

Бібліотека “шпрехера”-початківця.

(+ Тиждень тому купив собі біля Федорова за 5 грн (як проїзд у маршрутці) “Op Center: Balance of power” англійською, відомого в певних колах Тома Кленсі. Оригінальна ціна – 9.99 канадських доларів). Така собі гостросюжетна книжка про каталонських сепаратистів, і втручання США у внутрішню політику Іспанії. Мені ще продавець намагався пояснити відмінності політики в США і у нас. Я сказав що сам книжку подивлюсь. 🙂 Стрільба, вибухи, бійки, шпигунські пристрої, кохання і сімейні драми присутні. Але це я відхиляюсь від німецької теми).

А ще сьогодні мав побачення з американкою з настільки українським ім’ям, яке тільки може бути, яка вчилась в Австрії (через що дуже любить Відень), а у Львові працює запрошеним викладачем англійської (хоча сама доктор політології). Не знаю чим я здався їй цікавим, може хіба тим що в нас перетинаються мовні вподобання. Ми спілкувались на дикій суміші німецької англійської і української. І добре що англійською багато, бо я тепер розумію як може виглядати погана вимова. Слова “село” і “сало” легко сплутати, особливо коли в твоїй рідній мові “а” часто читається як “е”, але результат виходить смішним. 🙂 Хоча вона просила не сміятись з її діаспорянської української.

Багато говорили про мови, Австрію, і звісно політику. 🙂 Але тема публікації обмежує, тому я розповім лише про Австрію. Виявляється окрім того що австріяки вітаються “Сервус” замість “Гальо”, в Відні кажуть Bahnsteig (перон), в той час як в місцях де поширений хохдойч – Gleis. Що більш логічно, тому що steigen – ступати, а Bahn – залізниця. Аналогічно до “Bürgersteig” – те куди ступає нога бюргера (тротуар). (Читати більше про німецькі слова)

А на минулому Stammtisch зустрів іншого американського професора з бізнес-адміністрування і маркетингу, зЛас-Вегаса, якого звати Алекс Жизневський (ні, він не білорус з “небесної сотні”).

Чюс! Тобто tschüss, а я піду нарешті готуватись до презентації на післязавтрашній LvivPy. Тому що розваги розвагами, а якщо пообіцяв комусь – то треба працювати. 😉 Шкода що я контрольну завтра завалю (зате є потенціал наздогнати).

Written by bunyk

28 Травня, 2015 at 20:53

Опубліковано в Нещоденник

Tagged with , ,

Неусвідомлена та усвідомлена некомпетентність

with 8 comments

Часто проблема з навчанням полягає в тому щоб досягти “мозку початківця”.

В аргентинському танго мене вчать ходити, і це мене страшенно дратує, тому що я вже ходжу більше 20-ти років, і ніби непогано ходжу. В ліцеї ходив 5 км до ліцею і 5 км з нього мало не щодня. Правда мені одного разу дівчата казали що я ходжу так ніби на лижах, але коли я когось слухав? Читав що є чотири фази компетентності, і перша фаза називається “неусвідомлена некомпетентність”. Після перших уроків я принаймі зрозумів що в мене болить спина від того що я неправильно стою. (+danbst підказав що треба не підкачати м’язи, а навчитись їх розслаблювати). Приходить фаза “усвідомленої некомпетентності” (я знаю що я щось роблю неправильно), від якої можна рухатись до “усвідомленої компетентності” (я знаю як робити правильно). Думаю за пів року я навчусь стояти, ще за пів року ходити, і через рік можна буде вчити повороти і навігацію. Хоча викладачка вже вчить крок вперед, назад і навіть вбік. Але добре що при цьому пояснює по деталях, як нога висувається, як ступає на землю, як відривається від землі, як при цьому рухається тулуб. І все одно, мені здається треба 100 уроків аби вивчити один крок вперед. Але це вже набагато краще за бальні танці, де за один урок в мій мозок намагались засунути 20 різних кроків.

Цікаво, якщо досягти “усвідомленої некомпетентності” в танго, то можна буде вчитись ходити прямо на вулиці? Власне, про танго пишуть дуже довгі пояснення (напевне тому що словами важко пояснити такі невербальні речі), я не все ще прочитав, але проглянув http://www.tangoprinciples.org/bodyconditioning.htm та http://www.tangoandchaos.org/chapt_6school/1school_title.htm . І багато пишуть про те що танго – це просто ходьба. Природня. Але не все до чого ми звикли – природнє. Таким чином підхід танго до ходьби мені чимось нагадує підхід Гордона Пірі до бігу.

Але то побачимо через рік. Поки що я намагаюсь сидіти прямо коли оце пишу.

Вийти з рівня “неусвідомленої некомпетентності” важко, бо там добре, бо я так звик. Наприклад важко вчити німецьку, коли є так багато інформації англійською. Навіть на Deutsche treffen люди часто переходять на англійську як запасну. Мені це не дуже подобається, але я їх розумію, бо сам так роблю, коли не знаю потрібних слів. Думаю варто нагадувати їм щоб не забували переходити назад на німецьку.

Так само важко вчити інші мови програмування, Haskell чи Scala чи C – бо я можу все написати швидше на Python.

Думаю це пов’язано з тим як з’єднуються нейрони. Сигналу легше бігати по вже існуючих зв’язках, і він при цьому їх підкріплює. Щоб затерти ці зв’язки і сформувати нові, треба щоб нейрони між якими зв’язку ще нема активувались разом. Але це потребує багато енергії, бо по перше, треба знайти довгий обхідний зв’язок, а по друге, треба якось заблокувати існуючий прямий. Це складно, але цим потрібно займатись, аби мозок не старів і не втрачав здатності до переучуваня. (Мої знання в нейронауках дуже поверхневі, тому насправді все напевне складніше).

Written by bunyk

23 Травня, 2015 at 15:33

Монах який продав свій “Феррарі”

leave a comment »

Зустрічі найкраще призначати в книгарні, там чекати не нудно. 🙂 От я так стояв і чекав в книгарні “Є”, в руки трапилась книжка з заголовком як у цій публікації.

Сюжетом книжка чимось схожа на “Втрачений горизонт“. По сюжету там теж людина піднімається в гори, де зустрічає цікаву спільноту людей зі своєю культурою. Тільки ця книжка коротша і більш орієнтована на саморозвиток, тому сюжет там лише для прикраси, головне – ідеї та поради.

І звісно найцікавішими думками, які висловив монах, я з вами поділюсь. Хоча звісно в книжці все пояснюють набагато краще, з метафорами і прикладами.
Прочитати решту цього запису »

Written by bunyk

18 Травня, 2015 at 00:25

Опубліковано в Психософія

Tagged with ,