Нові життєві віхи

Ех, мені вже мало не пів року тому стало 27, а я досі ніяких підсумків не встиг підбити. Моя дружина часом каже що вона на мене погано впливає, бо я вже рідше вчу німецьку, забив на танго, і навіть в блог не пишу. Не знаю чи це так, що саме впливає можна визначити лише контрольованим експериментом, а тут лише anecdotal evidence. 🙂

Найголовніше що сталось цього року, як ви могли зрозуміти з речення зі словами “моя дружина” – я одружився. І заодно вирішив змінити роботу з мегаперспективної де багато досвіду (а я найголовніший (і мало не єдиний) фронт-ендер) але мало платять, на нуднішу де краще платять (виявилось що аутсорс це не завжди нудні процеси, це іноді веселі дедлайни поки процеси не встаканились, плюс можливість працювати з інженерами які раніше клепали грізну зброю для Northrop Grumman, а тепер вчать тебе клепати мирні мікросервіси для телекомів. Працювати з інженерами клієнта набагато приємніше ніж працювати з економістами/менеджерами клієнта).

Але основна причина звісно в тому, що ще в 2016 я міг взагалі не паритись про гроші, був цілком впевнений що витрачаю менше ніж заробляю, бо жив “шо голімий монгол” (замість ліжка матрацрозкладне крісло, стидуха тьолку в хату привести), і витрачав на оренду 700грн + 300 комунальних максимум. Але дружину привести в таку хату я не міг.

Тепер думаю що варто ще складати на своє житло. Чи спершу придбати машину? Машина мала б додати мобільності в переїздах і подорожах, але цікаво який бюджет на неї потрібен з врахуванням амортизації, всяких страховок, мастил і палива? І як вибрати машину з найбільшим ККД від бюджету на неї?

А ще я подумав про пенсійний фонд. 🙂 Якщо з 30 років відкладати в пенсійний фонд по 1000 грн щомісяця, то в 60 можна вийти на пенсію, і якщо дожити до 90, то отримувати ці ж самі 1000 грн пенсії. З яких невідомо скільки з’їсть інфляція. Якщо відкладати в доларах, і якщо інфляція долара постійна і дорівнює 1.5% на рік, то за 30 років з кожних 100$ залишиться лише 64$. Можна наскладати квартиру у Львові і на старості здавати її в оренду, але не факт що через 30 років приріст населення у Львові буде такий як зараз і хтось захоче її брати, тобто вона матиме цінність. Може люди з’їжджатимуться в Сан-Франциско, але є ризик що житло там може знищити землетрус. Коротше кажучи, як пише Талеб – інвестиції це складніше ніж фінансисти собі думають.

Ще мене часто питають що змінилось після одруження. Та не так вже й багато. В моєї дружини наприклад більше змінилось, вона тепер коли показує диплом, показує ще довідку про одруження аби пояснити чому в неї прізвище на дипломі не співпадає з прізвищем в паспорті. Дурниця, але приємно, Буників раптом стало більше.

Найпомітніше – це постійна позначка на безіменному пальці правої руки. Я іноді аби щось не забути записую на руці, а тут штука яка не змивається. Я вже правда звик і помічаю рідше, але коли помічаю це змушує задуматись про те що зараз в мене все трохи інакше ніж раніше.

Більше ніяких змін взагалі. Після одруження ми сваримось навіть менше ніж до одруження (до було раз чи два, після – ніби ще жодного разу). Так, іноді виникають якісь конфлікти, на зразок “я хочу відпустку в гори, а вона на море”, але ми доходимо до компромісу і їдемо в Буковель 🙂 (Буковель має доволі холодне озеро, море – це таки трохи інша справа). Крім того моя дружина досить песимістична, і не очікує від стосунків нічого доброго (точніше каже що сподівається на краще але готується до гіршого) (статистика ж показує що люди розлучаються а ті які не розлучаються – переважно нещасливі в шлюбі, наївно думати що ми чимось кращі), тому стосунки набагато приємніші ніж з підходом “справжня любов все витерпить”.

Щодо іншого, насправді я вже не так і мало пишу. Ось дружина мені подарувала книжку “Інноватори”, я про неї написав. Але чомусь не було часу написати про мандри Стамбулом і в Анталію. Ото тільки недавно зібрались клеїти сімейний альбом.

Advertisements

За останні кілька місяців

я мало писав сюди. Не знаю чому. Час насправді міг би знайти. Писати про що я маю. Сили теж мало б вистачити. Але чомусь не траплявся момент коли це було найважливішим з того що я мав би зробити.

Писати – важливе заняття. Воно змінило моє життя, і я сподіваюсь, що навіть хоч трохи змінило світ. Мене вразило, що коли мене недавно знайомили з однією людиною, і повідомили що я ще й трохи блогер, виявилось що він знає мій блог. Хоча тут лише *адцять відвідувачів за день в середньому. Але якщо довго не писати – можна втратити корисну звичку.

Тому коротко розкажу про те чим займався і що думав останнім часом.

Ретроспектива 2014

Ретроспектива цього року в мене була в зв’язку з тим що в нас Scrum, і хоча ми її робимо не в кінці спринту а раз на квартал, мені сподобалось. Всі збираються, обговорюють що їм сподобалось за останній період, а що навпаки, заважало працювати і могло б бути краще. Думаю, поза роботою, цим буде корисно займатись на новий рік, замість того щоб слухати ретроспективу від президента і їсти салати. Ну, але краще пізно ніж ніколи. Може наступного року таке ж напишу з келихом шампанського замість чашки чаю. 🙂

Якщо трохи змінюватись щодня

То за рік:

1.01³⁶⁵ > 3778%
0.99³⁶⁵ < 3%

Мотиватор знайдений десь на просторах інтернету, кажуть китайці придумали.

Роздоріжжя навколо нас

Вибір – це коли людина усвідомлює що від її дій залежить подальший розвиток подій. Який загалом важко передбачити. І який від дій людини залежить в кожну мить, просто не щомиті людина про це думає. Тому що думати – це найвиснажливіша з людських діяльностей, і уникати її всілякими автоматизмами і рефлексами – мудро, головне не звикнути, щоб при потребі повертатись до думання не було надто складно.

Теорія про виснаження его пояснює нам причину чому бідні люди рідко коли стають багатими, а багаті досить часто залишаються багатими. Суть не в здібностях (хоча може й в них, все таки в багатих спадковість і освіта і здоров’я напевне сприятливі), а в тому який вибір люди роблять. Бідні постійно роблять вибір, намагаючись витратити якомога менше грошей. Що краще – полікувати печінку чи купити нове пальто? Заплатити комунальні чи поїсти нормально? Багаті мають можливість робити вибір за критерієм “як би заробити більше?”, тому що питання “чого б то поїсти?” в них ніколи не виникає.

Окрім вибору є ще проблема його виконання. Після прийняття деяких рішень можуть змінюватись обставини. Треба буде надалі давати менше обіцянок. Або взагалі не давати. Напевне друге краще. Єдиний реальний спосіб виконувати всі обіцянки – не давати жодних. Ну або почати таки виконувати хоч якісь, з маленьких.

До речі, щодо виконання обіцянок даних собі – їх потрібно давати, але теж потрібно розраховувати реальність їх виконання. І давати менше. Тому що як в розробника, в мене аж надто великий вибір і це втомлює. Навіть без того, щоб щодня змушувати себе виконувати обіцянки дані собі.

Вибір великий, тому що я маю надто багато зацікавлень:

Шлях до успіху

І до успіху треба просто йти, але куди? 🙂 Чув десь версію що все одно куди – куди в даний момент хочеться, головне швидко, бо потім захочеться кудись інакше… 🙂

Посумувати, порадіти, зібратись і працювати далі

Нарешті люди не вмирають. Це найголовніше.

Відчуття ніби почався схід сонця.

А це означає, що скоро новий день і доведеться знову працювати. І дуже важливо знати що робити щоб ця історія не повторилась.

Перемоги не буде. І культу перемоги теж не варто допускати.

Громадський моніторинг

Найголовніше – політики мають пам’ятати що за ними стежить народ. І не просто народ, а народ освічений, який не дозволить вішати собі лапшу на вуха. Який не хоче слухати емоційні популістські промови, а вимагає правди і фактів. Журналісти, це вас стосується в першу чергу:

Але звісно й простих громадян це теж стосується. Коли поширюєте фото з золотим унітазом, перевірте що це справді той унітаз, про який пишете.

Розумний вибір

А ще, я тут подивився інтерв’ю (більше схоже на дебати) яке Тетяна Монтян давала Геннадію Балашову, і тепер думаю що бізнесмени і політики – це люди які думають надто ортогонально. В даному випадку контраст настільки великий, що вони навіть не розуміють одне одного:

Тому думайте за кого голосуватимете.

Охорона громадського порядку

Погроми і хаос, які так пророкували всілякі скептики після того як міліція у Львові припинила свою діяльність так і не почалися. Йдучи ввечері від Єдиної до себе додому, я ніколи не зустрічав міліціонерів. Сьогодні зустрів два патрулі “охорони Львова”, в кожному з яких було не менше 5 чоловік. Це тільки піші.

Щодо ефективності їх роботи щоправда даних ніяких не маю. Але думаю коли міліція відновить свою роботу – цю громадську ініціативу не варто згортати. Я тут згадав що в Києві на третьому курсі ще якось підробляв дружинником. Взагалі це була чудова робота, за яку давали проїзний на тролейбус і метро і пільговий прохід в громадські туалети міста. Треба було лише двічі на тиждень по дві години патрулювати вулиці. При виявленні якихось порушень порядку – спробувати втихомирити порушника, представившись йому (давали посвідчення) і пояснивши закон, або затримати і привести в штаб для оформлення. Або викликати міліцію і намагатись затримати його до прибуття міліції. Звільнився звідти тому що там працював один викладач мехмату і співробітник інституту кібернетики який трохи поїхав глуздом, але робота була непогана.

І от я собі думаю що щось подібне варто б зробити у Львові. Все одно я люблю виходити на пробіжки ввечері, то чому б не суміщати приємне з корисним?

Саморозвиток

Цим повинен зайнятись кожен. Взяти приклад з найвідомішого спортсмена України – Вадима Тітушка, і зайнятись нарешті спортом, бо ж ніхто не знає коли яке вміння знадобиться.

Крім того – треба більше мандрувати, як до Європи (я досі ще не бачив “європейські цінності”, про які всі так говорять), так і в протилежні куточки України, щоб навчитись розуміти інших і зменшити ризики для соборності України.

А до всього вищесказаного я ще підтягнусь до B2 англійської, та A1 німецької, почну жити трохи менше витрачаючи (в багатьох людей виходить, а в мене навіть дітей нема, мені ж легше), а потім спробую здати на водійські права без хабаря.

Цій владі ще не довго

Почну з того, що сьогодні домомогти може крапля. Навіть публічне висловлення своєї позиції. Тому що війна ведеться не тільки на барикадах, а й в свідомостях.

Тепер трохи спогадів про деяких людей. Я гордий тим що коли проходячи по коридору я казав Миколі “Добрий день”, він казав мені “Привіт!”. Хоча я то просто собі джунік, а він – гендиректор. Як і тим що саме Тарас мені розказав про важливість індексів, при додаванні складних select запитів на великих таблицях.

І я ще пам’ятаю скільки роботи додав нам всім “закон про захист персональних даних”. І як я програмував механізм поштових розсилок, і фреймворк для їх тестування. Тепер, коли треба зробити якось розсилку, ставиться задача і Celery кілька годин крутиться, відсилаючи листи сотням тисяч клієнтів…

Сьогодні я отримав такого листа:

---

Мы, создатели и руководители портала Prom.ua, Николай Палиенко, Денис Горовой и Тарас Мурашко, обращаемся к вам с этим открытым письмом.

В 2008 году мы создали Prom.ua – торговою площадку в интернете, которая объединила покупателей и продавцов на одном интернет ресурсе, предоставляя комфортные и надежные условия покупки-продажи товаров и услуг для украинских компаний.

Нашей миссией всегда была помощь предпринимателям продавать, а потребителям покупать товары и услуги в интернете.

Все это время своей работой мы способствовали развитию электронной коммерции в Украине и экономики страны в целом. Мы обеспечиваем рабочие места 400 сотрудникам. Мы помогаем более 100 000 компаниям и предпринимателям зарабатывать деньги и развивать свой бизнес в интернете в Украине.

Мы никогда не использовали наши ресурсы, чтобы влиять на ваше мнение. Но сегодня мы присоединяемся к коллегам из Work.ua и пишем это письмо.

Прежде всего, хотим выразить соболезнования семьям и близким погибших, осудить насилие как форму достижения любых целей.

Больше двух месяцев назад на Майдан вышли люди, которых не устраивали действия власти. Им не нравилось, что экономика страны ухудшается, в то время как люди у власти стремительно богатеют. Не нравились продажные суды, коррупция и беззаконие.

Действующая власть имела все средства для того, чтобы мирно решить конфликт, но она не справилась с своей главной задачей – обеспечением мира и стабильности для почти 50 миллионов жителей Украины. Власть своими действиями или бездействием привела к тому, что убиты уже десятки людей, а сотни получили ранения. Среди этих людей много женщин и стариков, которых никак нельзя назвать террористами.

Мы считаем такие действия власти недопустимыми и не можем продолжать молчать, когда стреляют в тех, кто не хочет становиться на колени.

Поэтому мы написали это письмо, поэтому мы помогаем распространять честную информацию, помогаем спасти раненых и поддержать тех, кому небезразличны свобода и жизнь.

Мы просим вас задуматься над тем, что происходит в стране. И сделать сегодня то, что вы можете сделать. Для того, чтобы завтра у нас всех была достойная работа и достойная жизнь.

Только не откладывайте решение на завтра.

С уважением, Руководители проекта Prom.ua, Николай Палиенко, Денис Горовой и Тарас Мурашко

---

Що б там не казали ті користувачі які не знайшли перемикач мови для сторінки свого інтернет магазину (а таких клієнтів там лише кілька тисяч), prom.ua – це таки українська від сейлза до гендиректора компанія. Що знаходиться в Києві.

Вони теж ризикують. Вони ризикують втратити деяких клієнтів (які вже пишуть гнівні відгуки на цю розсилку, я деякі перечитав), ризикують мати проблеми з безліччю держустанов. Але думаю бізнесу скоро не буде чого боятись.

А оце – компанія Terrasoft.