Нові життєві віхи

Ех, мені вже мало не пів року тому стало 27, а я досі ніяких підсумків не встиг підбити. Моя дружина часом каже що вона на мене погано впливає, бо я вже рідше вчу німецьку, забив на танго, і навіть в блог не пишу. Не знаю чи це так, що саме впливає можна визначити лише контрольованим експериментом, а тут лише anecdotal evidence. 🙂

Найголовніше що сталось цього року, як ви могли зрозуміти з речення зі словами “моя дружина” – я одружився. І заодно вирішив змінити роботу з мегаперспективної де багато досвіду (а я найголовніший (і мало не єдиний) фронт-ендер) але мало платять, на нуднішу де краще платять (виявилось що аутсорс це не завжди нудні процеси, це іноді веселі дедлайни поки процеси не встаканились, плюс можливість працювати з інженерами які раніше клепали грізну зброю для Northrop Grumman, а тепер вчать тебе клепати мирні мікросервіси для телекомів. Працювати з інженерами клієнта набагато приємніше ніж працювати з економістами/менеджерами клієнта).

Але основна причина звісно в тому, що ще в 2016 я міг взагалі не паритись про гроші, був цілком впевнений що витрачаю менше ніж заробляю, бо жив “шо голімий монгол” (замість ліжка матрацрозкладне крісло, стидуха тьолку в хату привести), і витрачав на оренду 700грн + 300 комунальних максимум. Але дружину привести в таку хату я не міг.

Тепер думаю що варто ще складати на своє житло. Чи спершу придбати машину? Машина мала б додати мобільності в переїздах і подорожах, але цікаво який бюджет на неї потрібен з врахуванням амортизації, всяких страховок, мастил і палива? І як вибрати машину з найбільшим ККД від бюджету на неї?

А ще я подумав про пенсійний фонд. 🙂 Якщо з 30 років відкладати в пенсійний фонд по 1000 грн щомісяця, то в 60 можна вийти на пенсію, і якщо дожити до 90, то отримувати ці ж самі 1000 грн пенсії. З яких невідомо скільки з’їсть інфляція. Якщо відкладати в доларах, і якщо інфляція долара постійна і дорівнює 1.5% на рік, то за 30 років з кожних 100$ залишиться лише 64$. Можна наскладати квартиру у Львові і на старості здавати її в оренду, але не факт що через 30 років приріст населення у Львові буде такий як зараз і хтось захоче її брати, тобто вона матиме цінність. Може люди з’їжджатимуться в Сан-Франциско, але є ризик що житло там може знищити землетрус. Коротше кажучи, як пише Талеб – інвестиції це складніше ніж фінансисти собі думають.

Ще мене часто питають що змінилось після одруження. Та не так вже й багато. В моєї дружини наприклад більше змінилось, вона тепер коли показує диплом, показує ще довідку про одруження аби пояснити чому в неї прізвище на дипломі не співпадає з прізвищем в паспорті. Дурниця, але приємно, Буників раптом стало більше.

Найпомітніше – це постійна позначка на безіменному пальці правої руки. Я іноді аби щось не забути записую на руці, а тут штука яка не змивається. Я вже правда звик і помічаю рідше, але коли помічаю це змушує задуматись про те що зараз в мене все трохи інакше ніж раніше.

Більше ніяких змін взагалі. Після одруження ми сваримось навіть менше ніж до одруження (до було раз чи два, після – ніби ще жодного разу). Так, іноді виникають якісь конфлікти, на зразок “я хочу відпустку в гори, а вона на море”, але ми доходимо до компромісу і їдемо в Буковель 🙂 (Буковель має доволі холодне озеро, море – це таки трохи інша справа). Крім того моя дружина досить песимістична, і не очікує від стосунків нічого доброго (точніше каже що сподівається на краще але готується до гіршого) (статистика ж показує що люди розлучаються а ті які не розлучаються – переважно нещасливі в шлюбі, наївно думати що ми чимось кращі), тому стосунки набагато приємніші ніж з підходом “справжня любов все витерпить”.

Щодо іншого, насправді я вже не так і мало пишу. Ось дружина мені подарувала книжку “Інноватори”, я про неї написав. Але чомусь не було часу написати про мандри Стамбулом і в Анталію. Ото тільки недавно зібрались клеїти сімейний альбом.

За останні кілька місяців

я мало писав сюди. Не знаю чому. Час насправді міг би знайти. Писати про що я маю. Сили теж мало б вистачити. Але чомусь не траплявся момент коли це було найважливішим з того що я мав би зробити.

Писати – важливе заняття. Воно змінило моє життя, і я сподіваюсь, що навіть хоч трохи змінило світ. Мене вразило, що коли мене недавно знайомили з однією людиною, і повідомили що я ще й трохи блогер, виявилось що він знає мій блог. Хоча тут лише *адцять відвідувачів за день в середньому. Але якщо довго не писати – можна втратити корисну звичку.

Тому коротко розкажу про те чим займався і що думав останнім часом.

Ретроспектива 2014

Ретроспектива цього року в мене була в зв’язку з тим що в нас Scrum, і хоча ми її робимо не в кінці спринту а раз на квартал, мені сподобалось. Всі збираються, обговорюють що їм сподобалось за останній період, а що навпаки, заважало працювати і могло б бути краще. Думаю, поза роботою, цим буде корисно займатись на новий рік, замість того щоб слухати ретроспективу від президента і їсти салати. Ну, але краще пізно ніж ніколи. Може наступного року таке ж напишу з келихом шампанського замість чашки чаю. 🙂

Якщо трохи змінюватись щодня

То за рік:

1.01³⁶⁵ > 3778%
0.99³⁶⁵ < 3%

Мотиватор знайдений десь на просторах інтернету, кажуть китайці придумали.

Роздоріжжя навколо нас

Вибір – це коли людина усвідомлює що від її дій залежить подальший розвиток подій. Який загалом важко передбачити. І який від дій людини залежить в кожну мить, просто не щомиті людина про це думає. Тому що думати – це найвиснажливіша з людських діяльностей, і уникати її всілякими автоматизмами і рефлексами – мудро, головне не звикнути, щоб при потребі повертатись до думання не було надто складно.

Теорія про виснаження его пояснює нам причину чому бідні люди рідко коли стають багатими, а багаті досить часто залишаються багатими. Суть не в здібностях (хоча може й в них, все таки в багатих спадковість і освіта і здоров’я напевне сприятливі), а в тому який вибір люди роблять. Бідні постійно роблять вибір, намагаючись витратити якомога менше грошей. Що краще – полікувати печінку чи купити нове пальто? Заплатити комунальні чи поїсти нормально? Багаті мають можливість робити вибір за критерієм “як би заробити більше?”, тому що питання “чого б то поїсти?” в них ніколи не виникає.

Окрім вибору є ще проблема його виконання. Після прийняття деяких рішень можуть змінюватись обставини. Треба буде надалі давати менше обіцянок. Або взагалі не давати. Напевне друге краще. Єдиний реальний спосіб виконувати всі обіцянки – не давати жодних. Ну або почати таки виконувати хоч якісь, з маленьких.

До речі, щодо виконання обіцянок даних собі – їх потрібно давати, але теж потрібно розраховувати реальність їх виконання. І давати менше. Тому що як в розробника, в мене аж надто великий вибір і це втомлює. Навіть без того, щоб щодня змушувати себе виконувати обіцянки дані собі.

Вибір великий, тому що я маю надто багато зацікавлень:

Шлях до успіху

І до успіху треба просто йти, але куди? 🙂 Чув десь версію що все одно куди – куди в даний момент хочеться, головне швидко, бо потім захочеться кудись інакше… 🙂