Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Кожен вірить в своїх привидів

with one comment

Вирішив перекласти мій улюблений уривок з книжки “Дзен і мистецтво догляду за мотоциклами”. Оригінал можна знайти тут.

Кріс запитує: “Ти знаєш якісь цікаві історії про привидів? Всі діти в нашому таборі розповідали історії про привидів вночі.”

“Краще ти нам розкажи”, каже Джон.

І він розказує. Їх досить цікаво слухати. Деякі з них я не чув відтоді як був в його віці. Я йому про це зізнаюсь, і Кріс хоче щоб я розказав деякі свої, але я не можу згадати жодної.

Через деякий час, він питає, “Ти віриш в привидів?”

“Ні”, кажу я.

“Чому ні?”

“Тому що вони не-на-у-ко-ві.”

Те як я це вимовив змушує Джона усміхнутись. “Вони не містять матерії”, продовжую я, “і не мають енергії, а тому, згідно з науковими законами, не існують ніде, крім людської уяви.”

Віскі, втома, та вітер між гілками дерев починають змішуватись в моїй голові. “Звісно”, додаю я, “наукові закони не містять матерії і не мають енергії, а тому не існують ніде, окрім людської уяви. Найкраще – це цілком науково ставитись до всього, і відмовлятись вірити як в привидів, так і в наукові закони. Таким чином будете в безпеці. Це залишить вам небагато речей в які можна вірити, але це теж науково.”

“Я не розумію про що ти взагалі мелеш”, каже Кріс.

“Та, просто приколююсь.”

Кріса дратує коли я розмовляю подібним чином, але я не думаю що це йому шкодить.

“Один хлопець з табору YMCA (християнська асоціація для юнаків, пер.), каже що він вірить в привидів.”

“То він просто намагається з тебе пожартувати.”

“Ні, не намагається. Він сказав що коли людей неправильно поховали, їхні привиди повертаються для того щоб переслідувати людей. Він справді в це вірить.”

“Він просто намагається з тебе пожартувати.”, повторюю я.

“Як його звуть?” запитує Сільвія.

“Том Білий Ведмідь”.

Джон і я обмінуємось поглядами, раптово усвідомлюючи одне й те саме.

“Ааа, Індіанець!” каже він.

Я сміюсь. “Думаю я мушу трохи відступити”, кажу я. “Я думав про європейських привидів.”

“Яка різниця?”

Джон розривається від сміху. “Він тебе підловив”, каже він.

Я трохи думаю, а тоді кажу: “Ну, Індіанці іноді мають інший спосіб дивитись на речі, і я не кажу що він цілком хибний. Наука не є частиною індіанської традиції.”

“Том Білий Ведмідь сказав що його мама і тато сказали йому не вірити у все це. Але він сказав що його бабуся сказала по секрету що це все одно правда, і тому він в це вірить.”

Він благально на мене дивиться. Він іноді таки хоче про щось довідатись. Приколюватись – не означає бути гарним батьком. “Звісно”, кажу я, заперечуючи собі, “Я теж вірю в привидів.”

Тепер Джон і Сильвія дивляться на мене дивно. Я розумію що я з цього так просто не виплутаюсь і готуюсь до довгих пояснень.

“Це цілком природньо”, кажу я, “вважати європейців чи індіанців які вірять у привидів неосвіченими. Наукова точка зору витерла всі інші настільки, що вони всі здаються примітивними до такої степені, що коли особа сьогодні говорить про духів чи привидів вона вважається неосвіченою чи божевільною. Це цілком неможливо уявити світ де привиди могли б існувати.”

Джон схвально киває і я продовжую.

“На мою власну думку, інтелект сучасних людей не настільки кращий. IQ не настільки відрізняється. Ті індіанці та середньовічні люди були такими ж розумними як і ми, але контекст в якому вони думали, був зовсім іншим. В тому контексті думки, привиди і духи є настільки ж реальними як атоми, кванти, фотони та інші частинки для сучасної людини. В цьому сенсі я вірю в привидів. Сучасна людина теж має своїх привидів і духів, бачте.”

“Що?”

“Ну, закони фізики і логіки, … система числення, … підстановки в алгебрі. Це привиди. Ми просто віримо в них настільки старанно, що вони здаються реальними.”

“Вони здаються мені реальними”, каже Джон.

“Я не доганяю”, каже Кріс.

Тому, я продовжую. “Наприклад, виглядає цілком природнім вважати що гравітація та закон всесвітнього тяжіння існували до Ісаака Ньютона. Видається божевільним вважати що до сімнадцятого століття не існувало гравітації.”

“Звісно.”

“То, коли закон вступив в дію? Чи він існував завжди?”

Джон супиться, запитуючи себе що я маю на увазі.

“Я веду до”, кажу я, “поняття що перед тим як виникла земля, перед тим як сформувались сонце і зірки, перед початковим створенням всього, закон всесвітнього тяжіння існував.”

“Безперечно.”

“Сидів там, не маючи ні своєї маси, ні своєї енергії, і ні в чийому розумі, тому не було нікого, ні в просторі, тому що й простору не було, ніде – цей закон всесвітнього тяжіння все одно існував?”

Тепер Джон виглядав не так впевнено.

“Якщо закон всесвітнього тяжіння існував,” кажу я, “тоді я чесно не знаю, що щось повинно зробити щоб бути неіснуючим. Мені здається що закон всесвітнього тяжіння пройшов всі тести на неіснування, які тільки можна вигадати. Ви не можете придумати жодного атрибуту неіснування, якого б не було в закону всесвітнього тяжіння. Чи хоч якогось наукового атрибуту його існування. І все одно, вважається “здоровим глуздом” вірити що він існував.”

Джон каже, “Я гадаю мені варто над цим подумати.”

“Ну, я передбачаю що якщо ти думатимеш над цим достатньо довго ти блукатимеш кругами і кругами і знову кругами, поки нарешті не прийдеш до єдиного можливого раціонального, розумного висновку. Закон всесвітнього тяжіння не існував до Ісаака Ньютона. Всі інші висновки безглузді.”

“І це означає,” кажу я перш ніж він може перебити, “і це означає що закон гравітації існує ніде окрім голів людей! Це привид! Кожен з нас дуже зарозумілий і пихатий щодо переслідування чужих привидів, але ми настільки ж неосвічені, варварські та забобонні щодо наших власних.”

“Чому тоді всі вірять в закон всесвітнього тяжіння?”

“Масовий гіпноз. В дуже ортодоксальній формі, відомій як “освіта”.”

“Ти маєш на увазі що вчитель гіпнотизує дітей щоб вони вірили в закон всесвітнього тяжіння?”

“Звісно.”

“Це ж абсурдно.”

“Ти колись чув про важливість зорового контакту в аудиторії? Кожен освітянин на цьому наголошує. Жоден з освітянин цього не пояснює.”

Джон хитає головою і наливає мені ще випивки. Потім прикриває рота рукою, і неначе по секрету каже Сильвії, “Знаєш, більшість часу він виглядає такою нормальною людиною.”

Я протестую, “Це перше за багато тижнів що я сказав нормального. Решту часу я симулюю лунатизм двадцятого століття, так само як і ви, щоб не привертати до себе зайвої уваги.”

“Але, для вас я повторю.”, кажу я, “Ми віримо що безтілесні слова сера Ісаака Ньютона лежали посеред нічого мільярди років до того як він народився і що він магічним чином відкрив ці слова. Вони завжди були там, навіть коли не стосувалися нічого. Поступово виник світ і вони застосувались до нього. Насправді, ці слова були тим що й сформувало світ. А це, Джоне, просто смішно.”

“Проблема, суперечність яка зв’язала вчених, – це свідомість. Свідомість не має матерії чи енергії, але вони не можуть уникнути її панування над усім що вони роблять. Логіка існує лише в свідомості. Числа існують лише в свідомості. Я не засмучуюсь коли науковці кажуть що привиди існують в уяві. Мене дістає тільки слово “лише”. Наука теж існує лише в уяві, і це не робить її поганою. Як і привидів.”

Вони просто дивились на мене, тому я продовжив “Закони природи є винаходами людини, як і привиди. Закони логіки, створені математиками – теж винаходи людини, як і привиди. Всі ці речі, є люськими винаходами, як і ідея того що вони не є людськими винаходами. Світ взагалі не існує за межами людської уяви. Він увесь – привид, і в стародавні часи таким і вважався, ввесь благословенний світ в якому ми живемо. Він у віданні привидів. Ми бачимо те що ми бачимо, тому що ці привиди це нам показують, привиди Мойсея, Христа і Будди, і Платона, Декарта, Руссо, Джеферсона, Лінкольна, і так далі, і так далі. Ісаак Ньютон дуже гарний привид. Один з найкращих. Ваш здоровий глузд – не більше ніж голоси тисяч і тисяч цих привидів з минулого. Привиди і ще більше привидів. Привиди що намагаються знайти своє місце серед живих.”

Джон виглядає надто заглиблений в роздуми аби говорити. Але Сильвія збуджена. “Де ти береш ці ідеї?” питає вона.

Я мав намір їм відповісти, але не здійснив його. В мене було відчуття того що я вже дійшов до межі, а може й перейшов її, і вже пора це кинути.

Через деякий час Джон каже “Було б добре побачити гори знову.”

Advertisements

Written by bunyk

Лютий 3, 2015 at 01:57

Одна відповідь

Subscribe to comments with RSS.

  1. Переклад треба віддати на редагування редактору. Загалом переклад добрий, але інколи треба трошки уяви щоб здогадатись що означає набір слів у реченні. Практика і ще раз практика і тоді переклад стане бездоганним.

    Viktor

    Лютий 20, 2015 at 17:20


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: