Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Stammtisch. Уривок зі щоденника.

with 10 comments

Ein Stammtisch ist sowohl eine Gruppe von mehreren Personen, die sich regelmäßig in einem Lokal trifft, als auch der (meist größere und oft runde) Tisch, um den sich diese Gruppe versammelt.

Stammtisch – це як група деяких осіб, які регулярно зустрічаються в локалі (кафе/ресторані/барі/приміщенні для зібрань), так і (переважно великий і часто круглий) стіл, за яким ця група збирається.

Публікація про те як соціалізуватися і знаходити нових друзів, особливо корисна всім, хто як і я “понаїхав” в чуже місто.

Wikimeetup in Lviv 2013-12-26-f1

Фото суто для ілюстрації, там мене не було. Але подія цілком ідентична. 🙂

Отож, обіцяний уривок зі щоденника:


А зараз певне ще

четвер, 22 січня 2015 21:50:03 +0200
… Не знаю що ще. Треба дописувати речення до кінця, а потім зберігати файл, а не відволікатись на чорт-зна що, забувати про щоденник і виключати комп’ютер, а потім бідолашний Vim намагається відновити файл з невідомо якого там автозбереження.

Зараз сиджу в кафе “Меделін”. Вирішив зробити цей запис тут, а не вдома, поки враження вечора ще свіжі, і поки є настрій писати. Ну і щоб вдома знову не залипнути в інтернеті до другої ночі.

Цей уривок зі щоденника я напевне опублікую в блозі. Назвімо його наприклад “Відкриті спільноти Львова”.

Після роботи, десь о пів восьмій я пішов на вікічетвер – регулярну Львівську вікізустріч. Враховуючи те що минулого разу було купу народу, а сьогодні ніхто особливо не повідомляв що прийде – то ніхто і не прийшов. Все відбувається в Пузатій хаті на проспекті Шевченка.

Я думав посидіти там попрацювати над проектом власної системи моніторингу на основі RRDTool, але пообідавши, мене зацікавила пара людей – хлопець студентського віку і старший, сивий чоловік в чорному капелюсі, який хоча й нагадує федору, але якийсь інший. Не знаю як та модель називається. Якийсь такий чорний ковбойський капелюх. Вони говорили дуже й дуже повільною українською мовою. При цьому було видно що старий говорить з зусиллями бо намагається згадати слова, а молодший говорить з зусиллям щоб говорити повільно і чітко.

Я швиденько доїв, а потім сидів трохи і слухав Через кілька хвилин до них приєднався інший, середнього віку. Він теж говорив повільно, але видно що йому це не складно. Він сказав “Моя Українська не прогресує. Я роблю такі самі помилки як рік тому”.

Ясно було що це якийсь мовний клуб, як той English Speaking Club що організовували фізики в особі Анатолія Коваля та Антона Дудка на своєму факультеті в Шеві. Але мені було цікаво як ці люди зібрались і яка в них мета і підходи. Тому що говорити голосно, повільно і чітко розділяючи слова – якось непедагогічно як на мене.

Тоді я зібрав рештки своєї зухвалості і втрутився: “Перепрошую, хто ви такі і що тут взагалі відбувається?” (Не таким тоном, звісно, але суть та сама. Мені очікувано відповіли що це Український клуб.

Деталі в тому що група організована на Фейсбуку (я чомусь думав в в CouchSurfing), і люди в ній безкоштовно вчать одне одного української. Колись на зустрічі в Пузату хату приходило десятки людей (в основному польських студентів що вчаться на українській філології), зараз рух трохи затих. Чоловік що прийшов останнім взагалі прийшов подивитись скільки людей прийде. Він вчить українську, бо сам з Харкова. Прийшов Філ (який взагалі не розуміє російської) і хлопець що його вчив (забув як його звати). З Філом я вже був знайомий. Ми зустрічались рік тому, на зустрічі каучсерферів на проспекті свободи. Філ з Лондона (і вміє говорити дивним лАнданським акцентом), викладає в Львові на курсах англійської в GlobalLogic, пише книжку. В Британії викладав літературу і історію Кельтів. Мені він чимось нагадує Хемінґвея або Ейнштейна з вигляду, от я його й запам’ятав. Хлопець якого я забув як звати – студент Політеху, якась айтішна спеціальність.

І є така група на фейсбуці – Lviv Language Exchange (TODO: додати посилання якщо я це публікуватиму), де ці всі мовні клуби об’єднані. Львів велике місто, тому є іспанська, німецька, французька, італійська, польська групи. І звісно українська. (Есперанто-клуби, ви в Львові є?). Дізнатись про німецьку – саме те що мені було треба. Виявилось що Філ знайомий і з організаторами французького і італійського клубів.

Я натомість сказав людям що їх група ще нормально активна. Я от прийшов на вікіпедійну зустріч, а туди ніхто не прийшов. Хоча це й нормально, вікіпедійці більш активні в вікіпедії, всі інші активності – це так, для різноманіття.

Далі я пропудрив людям мозґи своїми методами – Memrise, Pimsleur, вікіпідручник і т.п. Запитав чи читав Філ книжки. Філ каже що читає історію україни для 7-9 класів. Це при тому що вчить українську лише другий рік, від минулого лютого. Я сказав що з німецькою в мене такого прогресу не спостерігається, я за два (чи скільки там її вчу) роки дойшов хіба що до “Маніфесту комуністичної партії” Маркса, і це при тому що німецька морфологія набагато простіша. І що навіть українці вчать українську по букварю. Хоча може це дорослій людині нудно. Філ сказав, що історія – це не нудно, і тоді я зрозумів що він не зовсім вловлює що я хочу сказати, довелось теж робити довгі паузи між словами. Коли Філ зрозумів, він показав мені його підручник з україснької для іноземців. І, як воно і мало бути, починався він з алфавіту. А закінчувався він звісно всілякими довідковими розділами. Розділ з морфологією звісно не підвів.

Н стіл      столи
Р стола     столів
З стіл      столи
О столом    столами
Д столу     столам
М на столі  на столах

Ну всі в курсі. 🙂

Далі Філ замучився і ми вирішили розходитись. Я чогось забув що намагаюсь не користуватись комп’ютером вдома, склав сумку і погнав.

Потім згадав, забіг в Меделін, дописав щоденник, і зараз вдома буду лише йти спати.

Мораль дня: Корисно ходити по кафешках, якщо звісно там не тільки їж, а й роздивляєшся, або контактуєш з людьми. Допомагає ламати мовний та інші бар’єри в комунікаціях. Але треба знати коли прийти.


Щоденник за п’ятницю не публікуватиму, бо там нічого особливого не відбувається.

Ось група в Facebook: Language Exchange Club Lviv.

Ось цікава публікація про мовні клуби.

Цього тижня спробую відвідати німецькомовний Stammtisch, Пузата хата біля універу Франка, 19:00, середа.

Advertisements

Written by bunyk

Січень 27, 2015 at 23:39

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , , ,

Відповідей: 10

Subscribe to comments with RSS.

  1. Вікі зустріч мабуть відбувається в Пузатій Хаті на проспекті Шевченка, на проспекті Свободи її нема…

    vrubli

    Січень 28, 2015 at 09:23

    • Дякую за уточнення.

      Колись коли дослідники життя і творчості Буника будуть вивчати мій щоденник, їх сильно збиватиме з пантелику те що я плутаю імена, адреси, номери і все інше що тільки можна плутати. 🙂

      bunyk

      Січень 31, 2015 at 13:55

  2. я колись, десь може 4-5 років назад регулярно відвідував зустрічі клубу обміну мовами, починаючи від англійської, німецької, закінчуючи українською і декількома відвідинами польської.
    Але потім перестав відвідувати. Ті зустрічі якісь дуже попсові. І коли вже хоч трохи шариш, наприклад, в тій самій англійській, ніякої користі вже більше не приносять. Загалом там просто ходять люди потусити, а не покращити уміння мовних навичок. Хоча, коли я здавав іспит з англійської в аспірантурі, то спеціально ходив на зустрічі англомовні, щоб покращити аудіювання і сприймання на слух. Як то кажуть, лисн компригеншин.

    patlatus

    Січень 28, 2015 at 15:09

    • Ну та не одними мовними навичками все закінчується.

      Лінус Торвальдс сказав: “Людям судилось бути тусовочними тваринами, і технології їм в цьому допоможуть.”

      bunyk

      Січень 31, 2015 at 14:03

      • Хах. А мені здавалося, що суспільство все більше переймає американські цінності індивідуалізму та відокремленості від інших. Принаймні я в цьому плані відчуваю себе американцем. Я якби зовсім не тусовочна тварина і технології мені в цьому аж ніяк не допомагають.

        patlatus

        Лютий 5, 2015 at 13:33

  3. До речі, меделін – непогана кафешка, там музика класна. Деколи фільми якісь показують, то людей забагато, і неможливо знайти вільний столик.

    patlatus

    Січень 28, 2015 at 15:11

    • Таа, може бути. Хоча я більше люблю просторіші місця, як от “Пузату хату”.

      bunyk

      Січень 31, 2015 at 14:07

      • ти правий, в Пузатій хаті, мабуть, швидше можна місце знайти. Хоча оскільки я більш інтроверт та індивідуаліст, я надаю перевагу якимось маленьким затишним кафешкам, де менше натовпу чи народу.

        patlatus

        Лютий 5, 2015 at 13:35

  4. […] на минулому Stammtisch зустрів іншого американського професора з […]

  5. […] одному нудно, хочеться спробувати ще. У Львові є купа можливостей соціалізації щодо спільного вивчення мов, є клуб “Жовті […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: