Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Внутрішній дизайн – те що нам всім так потрібно.

with 4 comments

Винничук – не тільки чудовий письменник, він ще й редактор найкращої відомої мені газети – “postПоступ”. Газету пише не тільки він, але й інші автори бувають дуже цікаві. Одна рубрика мені так сподобалась, що я без дозволу редакції тут її передрукую. Авторка – Ярка Дучинська, рубрика називається “психологічна консультація – послуги з внутрішнього дизайну”. Якщо захочете почитати більше – ще один блогер багацько насканував. Або теж собі газету купіть, вона й досі чудова. Тут і далі курсив мій, жирний – питання читачів, решта тексту – авторка.

Я – дуже не дисциплінована людина. Ніяк не можу змусити себе регулярно робити зарядку, правильно харчуватись. Я просто безнадійна. Чи існує якийсь спосіб завдяки якому можна навчитись себе дисциплінувати?

Я гадаю що лінощі – це дуже природне явище, а людина – особливо велике природне явище. Вона – як вода, яка завжди тече туди, де найпростіше. Однак людина до того ж наділена здатністю мислити у причинно-наслідковому режимі й передбачати наслідки своїх вчинків. Тому тут головно треба усвідомити – болю не уникнути в будь-якому випадку. Біль – базова характеристика буття. Тож або ми страждаємо від дисципліни, змушуючи себе робити руханку чи стримуючи порив поїсти щось масненьке і смачненьке, або ми страждаємо від поганого самопочуття і хвороб. Просто виберіть той біль і те страждання, які для вас є більш комфортними.

Решту я завтра додам, тому що пізно. А коли пізно, енергії на дисципліну майже нема, тому дуже розумно йти спати і робити те що повинен робити чоловік (а часто він повинен робити те що не хоче, і постійно контролювати чи робить те що повинен, а не витрачає час на те вимагає меншої волі, бо робиться за звичкою). Прислів’я “ранок вечора мудріше” означає що важливі речі краще робити тоді коли рівень глюкози в нормі. Тому що мудрість – це не знати, а робити, як сказав Ден Мілман.

У мене, здається настала чорна смуга – все погано і безнадійно. Безперспективно!!! У цій країні ніколи нічого не зміниться.

Якщо вам щось здається безперспективним, то змініть перспективу. Якщо стати на стіл, звична кімната буде виглядати зовсім по іншому. Якщо вилізти на гору, то наші проблеми видаватимуться такими ж маленькими як і місто з висоти пташиного польоту. А якщо уявити, що у Всесвіті, за скромними підрахунками 100 000 000 000 галактик, у кожній по 300 000 000 000 зірок, а ми десь у куточку однієї з них, летимо на маленькій кульці у чорному просторі близькому до ваууму, то будь-які земні проблеми з такої перспективи здаватимуться просто смішними. У такі хвилини розумієш, як мало твоє життя залежить від тебе і що варто насолоджуватись кожною його хвилиною, допоки є така можливість.

Думаю вам слід поїхати в гори і підкорити якусь вершину. До прикладу, найвищу точку ЛЬвівщини у Сколівських Бескидах – гору Парашка (1268 м).

Я багато працюю, але мені це подобається. Люблю свою роботу, досягнув успіху і прагну більшого. Але успіх вимагає ще більшої концентрації і ще більших інвестицій часу та зусиль. Тож тепер я часто чую від дружини претензії, що став трудоголіком і що робота для мене важливіша за сім’ю. Як визначити коли забагато – це справді забагато?

Шкалу “забагато-замало”, “загрубо-заделікатно”, “зачасто-зарідко” виробляє кожна пара індивідуально. Це суто ваша колективна творчість і ваш законодавчо-виконавчий інститут влади. Всі критерії тут винятково особисті, як спідня білизна. Тож якщо ваша дружина стверджує, що забагато, то, певно, так воно і є для вашої пари.

Що ж до трудоголізму, то тут ось що важливо взяти до уваги: у кожної епохи є свої модні психічні модуси – престижні емоції чи бажані стани свідомості. Романтики XIX ст. культивували моду на депресію. Початок XX ст. відзначився у психологічному стані як епоха істерії. У 60-70-ті роки стали модними змінені стани свідомості і галюцинації. Як бачимо, мода буває навіть на психічні розлади.

Тепер же панує мода на маніакальність. Сьогодні важливо завжди бути у гіпертонусі – у гарному настрої, бойовому дусі та при повній параді (при краватці чи з макіяжем). Важливо самореалізуватись і досягати успіху, не спиняючись на досягнутому, постійно генерувати нові ідеї та цілі, запалювати і надихати.. Ось ми і перечислили усі синдроми маніакальної тріади – постійно підвищений настрій, нестримна потреба фантазувати і рухатись. Багато людей тепер орієнтуються на такий стан, як на норму, і якщо я не такий, то, значить, щось зі мною не так.

Вважати такий стан нормою небезпечно, бо постійно веселий настрій і підвищена активність – це життя, що не під силу нашій психіці. Її ресурс вичерпний. До того ж бути постійно у доброму гуморі означає заперечувати і витісняти негативні емоції. Тоді тривога, сум, провина проявлятимуться через фізичні недуги.

У кожного з нас своя псиіхчна конституція (швидкість протікання психічних процесів, стресостійкість) і своя внутрішня норма активності та настрою. Тож культивувати маніакальний стан як норму – це забороняти собі бути різними. А це обов’язково призведе до внутрішнього конфлікту і психічного виснаження, які обернуться згодом депресіями й алкогольними запоями. Тому вчіться дослухатись до себе і своєї дружини.

Чому помирає любов?

Спершу треба дізнатися, де живе любов? Виявляється, живе вона не у серці, як вважалося раніше, а у глибоких древніх структурах мозку – стверджує сучасна комп’ютерна томографія. Саме там є центри, що керують нашими базовими почуттями та інстинктами. Бо саме вони активізувались, коли піддослідним демонстрували фото предмета їхньої пристрасті. А це своєю чергою, спричиняло виділення нейромедіаторів – дофаміну і адреналіну – гормонів ейфорії і агресії. Так, агресії, бо вона конче потрібна для досягнення будь-якої мети, у тому числі для завоювання серця коханої людини. Тож, якщо б вогонь пристрасті палав довше, аніж 12 – 17 місяців (а саме стільки живе любов на думку вчених), то він спалив би нас дотла. Закохані вмирали б від нервового виснаження. Тому те, що вважається смертю великого почуття, насправді є захисним механізмом організму від смерті його самого.

У стосунках важливий ріст, розвиток, тому почуття мають неодмінно переходити на новий етап. Адже у процесі гликогого і тривалого фізичного та емоційного контакту виробляються інші речовини – окситоцин і вазопресин – гормони ніжності та відданості. І саме вони витісняють гормони пристрасті. Тому закоханість зникає у міру того, як збільшуються прив’язаність та довіра. Коли пристрасть помирає, лише тоді народжується любов.

Advertisements

Written by bunyk

Листопад 16, 2013 at 01:24

Оприлюднено в Передруки, Психософія

Tagged with

Відповідей: 4

Subscribe to comments with RSS.

  1. У мене з’явилась така думка. Ми ставимо собі певні цілі і намагаємось їх досягти. Так ось, кількість “внутрішніх проблем” корелює з кількістю поставлених але недосягнутих цілей. По моїй новій теорії, “проблемність” сильно залежить від “впевненості”, котра у свою чергу залежить від позитивного досвіду. Бійся ставити собі завдання, котрі не виконаєш, бійся не до кінця виконувати поставлену мету – інакше за тобою прийде БАБАЙ і забере твою душу у темний світ.

    danbst

    Листопад 19, 2013 at 22:03

    • Думаю якось так воно і є.

      Live to win! Yeeaaah! Live! Yeeaaah! Win!

      А як там твоє непосильне завдання?

      bunyk

      Листопад 19, 2013 at 22:12

      • хєрово, якщо одним словом. точніше, стек завдань катастрофічно переповнюється ресурсомісткими завданнями.

        danbst

        Листопад 20, 2013 at 00:06

    • One way to build your optimism for success is to make use of success spirals.11 When you achieve one challenging goal after another, your obviously gain confidence in your ability to succeed. So: give yourself a series of meaningful, challenging but achievable goals, and then achieve them! Set yourself up for success by doing things you know you can succeed at, again and again, to keep your confidence high.

      11. In business academia, success spirals are known as “efficacy-performance spirals” or “efficacy-performance deviation amplifying loops”. See Lindsley et al. (1995).

      Lindsley, Brass, & Thomas (1995). Efficacy-performance spirals: A multilevel perspective. Academy of Management Review, 20(3): 645-678.

      http://lesswrong.com/lw/3w3/how_to_beat_procrastination/

      bunyk

      Листопад 20, 2013 at 11:48


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: