Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

тУман

with 14 comments

Leben ist Einsamsein. Kein Mensch kennt den andern, jeder ist allein.
Життя – це самотність. Жодна людина не знає іншої, кожен сам.

Гессе

Минула публікація була написана, просто тому що я вчу німецьку, і таки буквально гуляю в тумані. Сьогодні ж, трішки інтроспекції (самокопання).

В дитинстві тато часто називав мене тУманом, маючи на увазі що туман в мене в голові. Я ріс, туман не розвіювався. В школі одна однокласниця якось назвала мене нелюдом, потім я пішов в ліцей, і одного вечора коли я пив чай в друга на кухні, він прийшов до висновку що я екцентричний. Потім, в ФТЛ якось в комп’ютерному класі вчителька сказала що я нігіліст.

Еріх Фромм запропонував підходити до нігілізму як до одного з механізмів психологічного захисту. Він уважав, що центральною проблемою людини є внутрішньо властиве людському існуванню протиріччя між буттям «кинутої в світ мимо своєї волі» і тим, що вона виходить за межі природи завдяки здатності усвідомлювати себе, інших, минуле і майбутнє. Фромм стверджує, що розвиток людини, її особистості відбувається в рамках формування двох основних тенденцій: прагнення волі і прагнення до відчуження. Розвиток людини йде шляхом збільшення «волі», але не кожна людина може адекватно скористатися цим шляхом, викликаючи ряд негативних психічних переживань і станів, і це приводить її до відчуження.

Якась недописана вікістаття без джерел.

Я не пам’ятаю чому мені з дитинства хотілось бути не таким як всі і плювати на думку інших.
А) я вважав що всі поводяться не надто раціонально.
Б) я вже був не таким як всі, і так довго прикидався що мені все одно, поки це не стало правдою.

Потім я поселився в гуртожитку де зібралось повно “не таких як всі”, і всі вони були вимушені контактувати. Просто тому що фізично інакше було не можливо. Але там ми займались однаковими лабами, ходили на однакові пари, там ми їли однакову їжу, там ми грали однаковий футбол, дивились одні й ті ж фільми. Ми спілкувались стільки, що коли була нагода помовчати – то просто мовчали.

Потім мене випустили в реальний світ. Ми всі “розбіглись по русифікованих містах”. Я потрапив на Дарницю. Що, з одного боку теж Київ, а з іншого – інший світ. Спочатку мені було самотньо. Тому що з друзями я зустрічався дуже рідко. Раз чи два на місяць. Потім звик.

Тепер я переїхав до Львова. У Львові вже живе “друг Данила – мій друг”, потім у неділю ввечері, під час випадкової зустрічі на вулиці, виявилось що мій колишній однокурсник ще з ФТЛ а потім і кубика, а також сусід по гуртожитку теж живе у Львові.

А ще я майже місяць пожив в одній кімнаті з колегою-понаїхавшим, і ми говорили лише про JavaScript та економіку (він бухгалтер що перекваліфіковується). Іноді це шкодило сну.

Потім він знайшов собі квартиру, і звісно ми пообіцяли якось заходити одне до одного в гості.

І от що дивно – я жодного разу не знайшов приводу.

Іноді приходить думка що добре було б дізнатись і про те що думають інші. А потім думаю що можна просто подивитись їх профілі на Github (дивно, що мої найкращі друзі пишуть на мовах які я ще не вивчив. Хоча знають ті мови на яких пишу я. Добре мати розумніших за себе друзів, хоча це часто створює мовний бар’єр). Ну чи їх профіль на вікіпедії. Чи блог в крайньому випадку.

simulacrumМи живемо у часи, коли все більше інформації і все менше сенсу. Тут також задіяний процес симуляції, як і у випадку з питанням релігії у сучасну епоху. Замість того, щоб створювати комунікацію, інформація вичерпує свої сили в інсценуванні комунікації. Замість того, щоб виробляти сенс, вона вичерпує свої сили в інсценуванні сенсу. Інформація створює штучне відчуття знання, але сама по собі вона не є знанням і не продукує його. «Таким чином, засоби масової інформації – це рушії не соціалізації, а якраз навпаки – імплозії соціального в масах. І це лише макроскопічне розширення імплозії сенсу на мікроскопічному рівні знаку». Жан Бодріяр “Симулякри і симуляція” (1981)

Я дивуюсь як це так Бодріяр міг писати про всесвітнє павутиння ще коли про нього ще навіть мало хто думав?

Дивно, що мені подобаються люди (деякі), мені приємно проводити з ними час, але особливої потреби в їх присутності я не відчуваю. Чи просто ніколи нічого ні в кого не просив і не вмію…

Чи це робить мене нещасним? Ні, не думаю. Принаймі не зараз, а колись – все може бути. Зараз навіть з найкращими друзями і навіть братом спілкуюсь лише раз на місяць, коли є про що.

В кінці-кінців, може мені купити пару колод Dixit і цей туман в голові якось розвіювати?

P.S. Через 10 годин IF HACKATON. Піду збиратись.

Advertisements

Written by bunyk

Жовтень 26, 2013 at 00:43

Відповідей: 14

Subscribe to comments with RSS.

  1. Життя дивна штука, як не крути. Коли самотньо, хочеться податися туди, де гучна компанія. Варто туди потрапити, як вже хочеться побути наодинці.

    Раніше була нестача інформації, то за неї хапалися, і щось, та знали. Зараз, в час інформаційних технологій, коли інформації навалом, ти її сприймаєш, але вона в тобі на довго не затримується і з ходу вибивається наступним інформаційним блоком, який в свою чергу, через короткий проміжок часу, зі свистом вилітає з макітри, бо його місце вже зайняла наступна партія інформації, яка так і не встигне проаналізуватися.

    Atoly

    Жовтень 26, 2013 at 11:35

    • Мене більше нервує те, що коли мало часу я нічого не встигаю, а коли багато – нудно, нема чим зайнятись. Хоча як може бути нудно, коли в мене на вікіпедії TODO вже на місяць безперервної роботи вистачить? 🙂

      Життя собі як життя, а от люди дивні.

      bunyk

      Листопад 2, 2013 at 01:58

      • Джексон Браун сказав: “Не говоріть про те, що у вас немає часу. Часу у вас рівно стільки ж, скільки його було у Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Томаса Джефферсона, Пастера, Хелен Келлер, Альберта Ейнштейна”. А я говорю, що часу то так само, але я не вони. А от коли є вільна хвилинка, я останнім часом, чомусь, забуваю про вікіпедію.

        Atoly

        Листопад 2, 2013 at 22:03

  2. Осіння депресія?)

    Дивно, ти завжди мені здавався соціальним (мабуть, через «так довго прикидався що мені все одно, поки це не стало правдою»).
    Щодо спілкування, то в мене було щось подібне у фізмат-ліцеї при КНУ, там дійсно було про що спілкуватись, було що співати… Я тепер жалію, що пішов на фізфак, а не на кубик — втім, друзів на кубику у мене все одно було більше, ніж на фізфаку, от тільки що гуртожиток був зовсім інший, і в себе в гуртожитку фізфака я часто не спілкувався ні з ким так само, з сусідом по кімнаті ми говорили приблизно раз на два тижні або на місяць. Єдині приємні люди там були геймери, я міг прийти до них і довго дивитись, як вони шпилять у доту.

    Робота для мене також місце, де я часто не можу зійтись із колективом, якщо є людина-місток, то я можу працювати, інакше я швидко випадаю в астрал і випадаю із колії життя команди.

    А щодо всяких дивних мов — то, можливо, це overreaction на нудьгу аутсорса. Насправді, в програмуванні є купа задач, які цікаво розв’язувати хоч на Джаві, хоч на Сі, але коли доводиться на роботі робити ту саму рутину, залишається час оцінити елегантність і потужність інших мов (при цьому є небезпека, що мови стануть не інструментами, а самоціллю, але в такому випадку можна втішати себе, що просто предметна область інтересів змістилась на конструювання самих мов).

    dmytrish

    Жовтень 26, 2013 at 13:13

    • Не думаю що депресія, просто намагаюсь спостерігати збоку.

      bunyk

      Листопад 2, 2013 at 01:36

  3. У мене теж виходить з багатьма друзями спілкуватись не так часто як хотілося б. Але це, здебільшого, про живе спілкування. Конфа а Джаббері та Скайпі все ж притупляє відчуття того, що ти когось бачиш рідко. А настолки (в т.ч. і Діксіт) – це якраз чудовий привід весело і безтурботно провести час.

    А дивитись профілі – це далеко не те саме, що поговорити з кимось на якусь конкретну тему. Геть не те 🙂 Записи (навіть дописи в блог) в певному сенсі вже, по-перше, обрізають емоційну складову, яка часто може бути важлива для розуміння тих чи інших речей, а по-друге, дають неповну інформацію (все ж за той самий проміжок часу розповісти/намалювати щось набагато швидше ніж описати в блозі). У мене, наприклад, багато нових знань та ідей накопичується, з якими з одного боку дуже хочеться поділитись та обговорити (посперечатись), а з іншого боку писати про це допис в блог якось ліньки, бо то забирає багато часу.

    Sergii Gulenok (@ashenwolf)

    Жовтень 26, 2013 at 16:38

    • Щодо профілів я гіперболізував звісно, але є таке трохи. Особливо якщо порівнювати з тим що було років 10 тому.

      Мені теж про багато що в блог писати ліньки. Завести відеоблог чи що? 🙂

      bunyk

      Листопад 2, 2013 at 01:37

      • Іноді навіть на коментарі відповідати ліньки. 🙂

        bunyk

        Листопад 2, 2013 at 01:38

      • На жаль, у відеоблогів нема швидкого фідбеку 🙂 Все-таки коли сперечаєшся з кимось, то по-перше, бачиш емоційну реакцію на те, що ти кажеш (і відповідно можеш підправити манеру подачі, або пояснити думку більш детально), а по-друге складно обговорити чи намалювати щось на папері чи дошці. Тут скоріш вже якісь тематичні відео-збори проводити за допомогою чогось типу google+ hangouts.

        Sergii Gulenok (@ashenwolf)

        Листопад 4, 2013 at 19:43

  4. На рахунок Dixit – буквально на днях випустили українську версію з новими картинками під назвою “Камелія”. Якщо бажаєш – можу сфотографувати кілька карток для пробника. В інеті інформації дуже мало, ось єдина нормальна фотографія кількох карток – https://fbcdn-sphotos-f-a.akamaihd.net/hphotos-ak-ash4/1233556_638963552810283_2070471519_n.jpg

    > Я не пам’ятаю чому мені з дитинства хотілось бути не таким як всі і плювати на думку інших.
    Особисто мені здається, що у тебе просто якесь психічне відхилення (зараз уже майже непомітно, до-речі). Твої уявлення про “ганебне” та “нормальне” сильно відрізнялись від середньостатистичних по класу.

    danbst

    Жовтень 26, 2013 at 23:04

    • Ну якщо вони дешевші за ті що зробив Libellund, то може варто глянути. Хоча картки з виду якісь трохи страшніші.

      Якраз тобі хотів сказати, що якщо раптом десь там в Києві її побачиш до того як поїдеш до Львова – то бери, я гроші тобі віддам. Навіть якщо буде сама колода, поле там нескладне, його можна самостійно намалювати. 🙂

      bunyk

      Листопад 2, 2013 at 01:52

    • Цікаво, в чому моє психічне відхилення проявлялось? Бо я то думав що я нормальний. Особливо поки мовчу. 🙂

      bunyk

      Листопад 2, 2013 at 01:59

  5. А ще щойно помітив, що Leben задом-наперед буде Nebel. Хороший епіграф

    danbst

    Жовтень 27, 2013 at 11:43

    • Думаю це випадковість. Хоча хто його зна тих німців.

      bunyk

      Листопад 2, 2013 at 01:52


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: