Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Що особисте повинно залишатись в таємниці?

with 11 comments

Мене, як публічну особу активного блогера та прихильника відритого світу, завжди хвилювало питання чи є в публічності та відкритості хоч якісь мінуси. І от сьогодні зранку я нарешті дізнався про один з них.

Такий ефект почав помічати ще коли двічі брав участь у тематичних тижнях Вікіпедії. Суть в полягає в тому, що обирається тема і група людей робить обіцянку написати якісь статті на цю тему. Так от, виявилось, що після того як я написав, що хочу створити такі й такі статті – бажання їх писати таки падає. Зразу хочеться писати інші. А я чомусь не екстраполював цей ефект на публічне оголошення річних планів.

Віднині і надалі намагатимусь давати обіцянки лише собі і тихенько. Може це дозволить частіше ділитись результатами а не планами. Бо тег “цілі” в мене таки занадто жирний порівняно з результатами (а такого тегу навіть нема).

Доповнення: А ще, в суботу 30 березня я прочитав в книжці “Нафіга іти на пари?” наступне:

Менше слів

Люди, які діляться своїми планами на майбутнє рідко їх втілюють в життя. І не лише через людську заздрість. Розповідаючи про свої плани, ми почуваємось так наче досягнули мети.

Наші емоції не знають різниці між вигадкою і правдою. Для емоцій і перше і друге реальність. Тому дітям подобається вдавати з себе супергероїв, а дорослим вихвалятись досягненнями, яких насправді не було.

Розповідаючи про свої плани, ми вбиваємо жадання, ми втрачаємо силу, ми обманюємось.

Замість розповідати про свої плани комусь, краще сказати собі: я зроблю це. І почати діяти. Потрібні дії. Слів було сказано достатньо.

Advertisements

Written by bunyk

Березень 19, 2013 at 11:30

Оприлюднено в Психософія

Tagged with ,

Відповідей: 11

Subscribe to comments with RSS.

  1. Погоджуюсь! 🙂
    Колись теж ділилась з людьми власними цілями і бажаннями, але обертається це купою балачок, по тій простій причині, що говорити – не мішки носити, а виконувати щось насправді значно важче.
    Тепер, коли мене питають “які у тебе плани на майбутнє?” відповідаю: “Якщо вам цікаве моє життя – спостерігайте за мною і почуєте не балачки на далеке, а помітите результати теперішнього”.
    А ще мені хтось колись мені розповідав, що думки мають здатність матеріалізовуватись, це в контексті до того, що якщо хтось заздритиме твоїм планам, чи просто бажатиме аби все пішло криво так воно може і піти. Це припущення матеріалізації не матеріального надто абстрактне, тому я не в праві стверджувати про його абсолютну точність, однак не одноразово помічала, що кажучи щось комусь з планів вони не здійснювались, навіть якщо наполегливо над тим працювала.
    На завершення – обов’язково став собі цілі! Краще пошепки. Але іди до них напролом! Тоді тег “результати Буника” буде не на блозі, а устах у всіх.

    vrubli

    Березень 19, 2013 at 12:38

    • Молодець що здогадалась раніше.

      Думки мають здатність матеріалізовуватись тому що підсвідомість поінформована про потребу свідомості і звертає увагу. Наприклад коли мене сильно починає цікавити якась тема, я одразу починаю бачити в магазинах книжки про це, по радіо йдуть передачі та навіть люди в транспорті можуть про це говорити. А коли я темою не цікавлюсь – сприймаю це як звичайний шум. Тільки от не уявляю у що може матеріалізуватись заздість окрім стимулу тих же досягнень в кращому випадку, чи шкоди для здоров’я тому хто заздрить у гіршому.

      bunyk

      Березень 19, 2013 at 23:21

  2. Я твій читач.
    Я не хочу дивитись відео, я хочу читати текс.

    Сергій Брін

    Березень 19, 2013 at 16:51

    • Якщо коротко – у відео розповідали про те що за статистикою люди які кажуть “гоп!” доки не перескочили частіше не дострибують до кінця, ніж ті які не кажуть “гоп!” доки не перескочили.

      Цього тексту досить? 🙂

      bunyk

      Березень 19, 2013 at 23:09

  3. у мене все навпаки: якщо я щось хочу зробити, то я маю про це розказати – хоча б кільком людям, яких я дуже ціную і поважаю. тоді просто не залишається вибору, як зробити точно і вчасно. якщо я не скажу – ніхто не знатиме, що я вже третій день не беруся до роботи, а займаюся купою інших прекрасних, але не необхідних речей. а якщо сказала – то все, не виконати буде сором і самозневажання.

    talahasi78

    Березень 20, 2013 at 10:26

    • Я теж так думав і все дуже часто завершувалось самозневажуванням. Ви ж самі написали що спершу хочете щось зробити, а потім не маєте вибору. Нащо відбирати в себе майбутнього вибір? 🙂

      bunyk

      Березень 20, 2013 at 12:53

      • Ну, справа у тому, що зараз планів настільки багато і вони настільки необхідні, що їх можна назвати результатом вибору, який було здійснено певний час назад. І я не вважаю, що позбавляю вибору себе майбутню), скоріше, я позбавляю себе можливості погратися у тюленя і не зробити того, що потрібно. Тоталітарне ставлення до себе на певних проміжках часу приносить дуже гарні результати.

        talahasi78

        Березень 20, 2013 at 14:43

  4. Цей феномен називається вербальна сублімація. Таке собі словесне вивільнення енергії. Коли ми дуже активно балакаємо-дискутуємо-розписуємо свої мрії, плани – то ніби вже один раз проживаємо їх, і вже другий раз їх реалізовувати докінця – стає нудно, нецікаво, бракує мотивації. Тому справді ліпше мовчати. Тоді енергія вивільнятиметься лише під час вчинків, а роздуми і безсловесся тільки нагнітатимуть мотивацію.

    Втім це ніяк не стосуються планування, фокус груп, аналізу найближчих кроків тощо. Хоча може і стосується 🙂

    свиноматка

    Березень 28, 2013 at 00:27

  5. […] Знову є новий план. Але він таємний, тому що таємні плани мають більше шансів на успіх. […]

  6. Як показує досвід мого журналу, оголошення цілей в рамках певного проекту – це таки корисно.

    Коли я спробував працювати з людьми індивідуально, ось тоді їхні ідеї справді були більше схожі на мрії, можливо, навіть наші спільні мрії – “А давай напишемо статтю, в якій доведемо, що гра Х повністю передерта з гри Y, яка передерта цілковито з книжки Z! Вау! Круто! І якщо туди ще повставляти такі-то прікольчікі…”. Часто вся геніальність статті лишалася в отому нашому діалозі, а на виході отримувався текст, який потребував ще добрячого мого пихтіння.

    Натомість, коли ми обговорювали завдання в групі, люди демонстрували помітно вищий відсоток відданості справі. Вочевидь через острах видатися безтолоччю не лише переді мною, але і перед всією групою.

    Тут, напевне, фішка саме в тому, що ти заручник колективу. Коли ж ти просто пишеш свої плани всьому світу – нема ніякого колективу, який з тебе спитає. Навіть з постійних читачів навряд чи знайдеться бодай 2 чи 3 людини, які наприкінці року пам’ятатимуть, які задачі ти перед собою ставив.

    Дмитро Прокопчук

    Січень 2, 2014 at 11:57

    • Ну якщо взяти до уваги те що кажуть в відео, то в першому випадку ви отримуєте забагато задоволення плануючи цілі, і цього задоволення вам достатньо. А в другому випадку напевне недостатньо задоволення, тому не лишається нічого як зробити все і бути задоволеним від того що ти не безтолоч.

      bunyk

      Січень 2, 2014 at 19:25


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: