Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Найкращий подарунок

with 8 comments

Сьогодні я розкажу вам про те який подарунок найкращий. Але спочатку одна історія, аби все було зрозуміліше.

Якось за часу мого життя в гуртожитку був такий період коли мій сусід Тоха почав часто їсти згущівку, і складати порожні банки на підвіконня. Він і до того не дуже любив виносити сміття, але тоді на підвіконні в нього скупчилась вже ціла піраміда банок. Тоді в мене почали з’являтись асоціації, і я запитав:

– Слухай, ти часом не читав “Сталкера”? Тобто не Стругацьких “Пікнік на узбіччі“, а Кира Буличова.

Тоха сказав що читав, і уточнив, що твір правильно називається “Врятуйте Галю“. І сказав що я правильно зрозумів мотиви колекціонування банок. Це була рольова гра, і я зацитую деякий текст аби ви зрозуміли яка:


Це був замок Сольвейга. Як його звати насправді навіть він сам не пам’ятав. Я – єдина жива людина, яка його бачила. Минулого року я добрався до його башти. Це найдальша точка до якої я залазив в Зону. Сольвейг тоді сказав мені що озера Бажання нема. І я йому повірив. Він знає.

Він його шукав багато років.

Він сам себе назвав Сольвейгом. Я перевіряв. Є така опера, там Сольвейг прибігала до нього на лижах. Але старий напевне переплутав її з солов’єм. В нього раніше був патефон. Але зламалась голка. Я обіцяв йому принести голку, але не знайшов – тепер їх не виробляють.

Як же ця Галка добралась до старого? Здорові мужики гинуть, а вона добралась.

В нього в замку стоїть золотий трон. Обшарпаний, правда, але золотий. Галку він прив’язав до трону. Вона була ледве жива, сорочка на шмаття, джинси розірвані. Ех, і напереживалась ця дура! А тут ще й попала в полон до маньяка!

Старий стояв перед нею. В одній руці відкрита банка зі згущеним молоком. В іншій – гнута алюмінієва ложка. Очі дикі, знавіснілі.

Вона їла це молоко, вся фізіономія в молоці, по сорочці, по лівчику тече молоко, джинси в молоці, навіть волосся в молоці – видно, вона опиралась спочатку, вертіла головою. А тепер вже нічого не розуміє, тільки кричить іноді, ніби виє.

– Їж, – говорив, скриплячи старий, – їж, моя королево. Мені нічого для тебе не жаль. Він засовував їй ложку в рот, вона старалась відвернутись, він тупав ногами, сердився.

– Облиш Галку! – сказав я.

Він не зразу усвідомив що ми прийшли. Потім злякався, кинувся в кут, схопив лом. Халат розстібнувся, він під ним в чому мати народила, жилистий. Він підняв лом і пішов на нас. Я нагнувся, ухилився від лома і врізав йому в ліву вилицю. А Щукін тим часом почав розплутувати Галку, вона тільки схлипувала. Навколо валялись порожні банки, і вся підлога – суцільна липка білувата калюжа.

Щукін ковзав по молоці, я допоміг йому звільнити Галку, вона не могла стояти, ми віднесли її до старого дивану на якому зазвичай спав старий. На всі сторони з дивану кинулись павуки. Павуки в нього ручні, вміють танцювати, він мені сам показував.

– Дядя Жора, – повторювала Галка, – дядя Жора…

Я відкрив флягу з коньякому, змусив її ковтнути. І одразу ж Галка почала блювати згущеним молоком.

Я думав, що вона помре. Але нічого, через кілька хвилин відійшла. Виявляється, старий годував її не більше години, банок п’ять, як мінімум, в неї всадив. Він псих, він віддавав їй найдорожче. Поки ми відкачували Галку, старик отямився, почав плакати, просити, щоб ми її не відбирали. Я поглянув назовні. Уже майже стемніло.

– Будемо ночувати тут,- сказав я.
– Не можна, нас чекають, – сказав мій технолог. – Її мама сходить з розуму.
– Моя мама зранку п’яна, – сказала Галя.
– Ти хочеш залишитись тут?
– Ні, відведи мене, дядя Жора.
– А що тебе в цю діру потягнуло?
– Мені потрібно було… потрібно було озеро Бажань.
– Через маму? – запитав Щукін.
– Через маму? А їй навіщо?
– А тоді для чого? – запитав я.
– Мені потрібна любов одного чоловіка, – сказала Галка.
– Скільки років тому чоловіку? – запитав я.
– Сорок. У нього дружина. Товста, брадка, я б її вбила!
– Дурна, – сказав я,- жаль, що пішов тебе витягувати.

Старий став знову просити щоб ми йому залишили Галку.

– Пішли, – сказав Щукін. – Вже пізно.
– І куди ти підеш? – запитав я.
– Назад.
– Назад ми не підем,- сказав я. – Навіть вдень ми чудом прорвались. Вночі загинемо. Гірше за Лук’янича.
– Віддайте мою королеву, – сказав старий з погрозою. – А то скоро Нічні прийдуть. Вони вас згамають.
– Це правда, – сказав я. – Пішли

Ми вийшли, старий біг нам у слід, просив, щоб я віддав йому його лом. Але я відштовхнув його, а кроків через п’ятдесять звелів моїм супутниками зачаїтись в залишках трасформаторної будки. І пошепки сказав їм:

– Зараз сидимо тихо. Десять хвилин. Нехай він думає, що ми назад пішли.
– А ми? – запитав Щукін.
– А ми підемо далі.
– А хіба ви там були?
– Там ніхто не був. Але зате я знаю – на зворотньому шляху нас точно вб’ють. А попереду – не знаю.

Вони нічого не відповіли. Вони стомились. Їм було майже все одно. Я їх розумів, мені самому було майже все одно. Тільки я впертий. Я хотів щоб Галка все таки повернулась додому.

– А хто цей старий?, – шепотом спитала Галка. Видно почала оживати. Вони живучі як кішки.
– Божевільний, – сказав Щукін
– Він дезертир, – сказав я. – Так він мені сказав.
– Який дезертир?
– В сорок першому тут сховався. А може, троцькіст.
– А що він їсть?
– Згущене молоко, – сказав я. – В війну по ленд-лізу поїзд зі згущівкою йшов, гілка недалеко, його в Зону затягнуло, втратили. А може брешуть.

На грудях залоскотало. Я злякався. Може, ядовите. Засунув руку за пазуху. Виявилось – зелене око. Я викинув його, воно покотилось до Галки. Вона пискнула. Довелось його роздушити.

Коли мені здалось що все тихо, я повів їх далі. Але непомітно піти не вийшло. Пролунав такий гуркіт, якого я в житті не чув. Особливий, страшний, гулкий ніби тисяча людей почали молотити по порожніх бочках.

Мене відкинуло, понесло… Кинуло на землю, погребло…

І, напевне, сто років пройшло, перш ніж я усвідомив, що трапилось: Галка наткнулась на край Великої піраміди. Тої самої, яку мені старий показував минулого року. Вона з порожніх банок. П’ятдесять років він їсть це молоко. Дві-три банки в день. Проста арифметика – скільки банок? І всю цю піраміду ми розвалили.

З нами то нічого страшного, якщо не рахувати нервів. Але, звичайно ми перелякали ввесь цей скорпіонник. А місця далі мені незнайомі, найбільш древні, найбільш загадкові…


От така історія. Тоха грався в Сольвейга, але після якоїсь там перевірки сан-стану вирішив зайнятись чимось іншим і викинув всі банки. А жаль, міг залишити такий незвичний спадок майбутнім мешканцям!

Так, от, згущівка – найкращий подарунок. По-перше вона входить в офіційну систему нагород вікіпедії. Це почесно. По-друге – вона має велику енергетичну цінність, тому корисна. Гарний подарунок повинен бути корисним. По-третє, банку можна залишити як сувенір, а можна (якщо безпечно відкрити, чи загнути потім краї) в неї щось складати. Олівці наприклад. Чи монетки. Чи шурупчики. Тобто це ще й подарунок на віки, чого не скажеш про якусь там шоколадку. А ще, це подарунок доступний кожному, і такий який можна дарувати будь-кому. Всім повинно подобатись згущене молоко. Ну і нарешті, коли надоїсть захламлювати житловий простір різним барахлом – цей подарунок буде не дуже жаль викинути, правда?

І якщо комусь не сподобається ваш подарунок – дайте йому посилання на оцю статтю, нехай вони зрозуміють наскільки помиляються. 🙂

Ну, а якщо ви хочете підійти до вибору подарунка дуже серйозно, то ви просто не обійдетесь без ознайомлення з оповіданням О. Генрі “Дари волхвів“.

Advertisements

Written by bunyk

Липень 18, 2012 at 00:08

Оприлюднено в Всяке, Творчість

Tagged with ,

Відповідей: 8

Subscribe to comments with RSS.

  1. Згущене молоко – це добре, тільки зараз хорошого і відносно дешевого не знайдеш. Більш-менш хороше дороге, падлюка.

    А за уривок дякую. В мене колись виникали ідеї почитати щось з навколо-сталкерної тематики (“Пікнік на узбіччі” я звичайно читав). Тепер ніколи не виникне, моя ніжна естетична натура не витримує такої низькопробної писанини :).

    alex.yakushev

    Липень 19, 2012 at 08:43

    • В схожих по тонах палітурках, як і С.т.а.л.к.е.р., продається хороша книжечка Метро 2033, до-речі

      danbst

      Липень 19, 2012 at 19:13

    • Подарунки й повинні бути дорогими. 🙂

      А Кир Буличов – теж класика. Просто конкретний твір – пародія. Я в дитинстві після “100 років тому вперед” (про Гостю з майбутнього) і “Полонених астероїда” (теж про неї) прочитав ще купу його оповідань. Їх не пам’ятаю, але може теж пригадаю коли побачу щось типу піраміди з банок. Потім коли почав читати “Пікнік”, з певної сторінки з’явилась думка, хей, я це вже десь бачив! 🙂

      bunyk

      Липень 19, 2012 at 19:50

      • Булычев, конечно, классика, но у меня почему-то даже в детстве (8-10 лет) сложилось впечатление, что фантастика у него какая-то уж слишком детская и ненастоящая, да и еще “советскость” но уж слишком ощущалась. Может с выбором произведений не сложилось, но с тех пор за серьезного писателя считать его достаточно сложно.

        А на счет сгущенки – да, это тема. Как по мне, самый лучший подарок – тот, который после процедуры вручения обе стороны совместно поедают. =)

        А коммент, если честно, ради коммента. Нужно же когда-то начинать, а не только читать.

        AAzza (@AAzz_a)

        Липень 22, 2012 at 20:20

  2. чудова ідея подарунку.
    а щодо банки з-під: я клею їх на стіну в своїй кімнаті як арт-об*єкт.
    так що згущик справді універсальний.

    daschablume

    Січень 15, 2013 at 18:35

    • Хех, я знав що в світі не один колекціонер жестяних банок. 🙂 Це не під впливом Буличова?

      P.S. Посилання на ваш блог неправильне. Замість “daschablume” написано “dariya_bluet”. Це недобре як для вашого блогу (менше людей його читатимуть), так і для тих які ви коментуєте (мертві посилання зменшують якість і рейтинги в пошукових системах). Я тут поправлю, а ви розберіться чому так.

      bunyk

      Січень 15, 2013 at 19:02

      • до банок: навіть Буличова ніколи не читала. це напевно в мене з ним спільне інформаційне поле)

        до посилання: дякую, не знаю чому так, але виправлю.

        daschablume

        Січень 15, 2013 at 19:51

  3. В мої часи згущонка була офіційною валютою фізмат-ліцея (УФМЛ) і називалась офіційно У.Х.О – «універсальна ходова одиниця», здається.

    Так що да, штука годна.

    dmytrish

    Травень 4, 2015 at 13:23


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: