Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Думайте правильними словами

with 14 comments

Забувати книжку виходячи з дому це ще гірше ніж забувати блокнот. Бо ризик що доведеться їхати в транспорті, чи чекати в черзі ще більший ніж ризик того, що раптом з’явиться ідея, і не буде куди її записати. Але я забув книжку, і в мене є лише блокнот, голова і пам’ять в голові. Тому сьогодні публікація без посилань.

Кажуть що коли думати про те що все колись буде добре, то воно так і буде. Бо є якесь там позитивне мислення. Безперечно, думати що все буде добре куди корисніше і приємніше ніж думати що все стане гірше. Але такі думки якщо і мають якийсь вплив на дійсність, то настільки незначний, що ним можна знехтувати.

От про це я задумався, коли якось переходив з своїм тім-лідом вулицю. Я зазвичай вулиці з активним рухом не переходжу а перебігаю, бо страшно. І я спитав тім-ліда, звідки в нього такі стальні нерви, що він ступає на проїжджу частину, в той час як десяти секундах їзди на нас мчать машини. Він почав розповідати щось філософське про бажання і наміри. Я не впевнений що зрозумів саме те що він хотів сказати, але дещо нове таки усвідомив. Або десь вичитав, вже не пам’ятаю де, а тепер згадалось. Але це не важливо.

Важливо те, що потрібно рідше думати слово “хочу”, і частіше “маю намір”. Бо слово “намір” дозволяє думати імперативно а не декларативно. А дії це результат думок, так, але лише імперативних думок.

Думка “я хочу”, нічого не дає. Ну, справді, мало чого я там хочу. Хочу захистити диплом і отримати залік на сесії. Неправда. Насправді хочу щоб моя мама не переживала, але цю думку важко перетворити в конкретні дії. Крім того залік на сесії залежить не тільки від мене. Крім того “хочу відпочити” в мене цілком суміщається з “хочу текст дипломної”. І крім того, залік залежить не тільки від мене.

Зі словом “намір”, такі штуки не проходять. Якщо я маю намір в четвер після роботи дістати книжку про операційні системи, і прочитати її розділ про Лінукс, а потім прочитати його ще раз і виписати місця які не запам’ятав, після чого наступного дня з’явитись в деканаті і попросити заліковку, то це вже конкретний набір команд, який простіше виконати. І ніяких переживань про те що я не зможу прочитати цей розділ нема, бо я це зможу. Хіба що обставини вимагатимуть зміни намірів.

Мораль: Коли чогось хочеться – подумайте які в вас щодо цього наміри. Наміри повинні бути відповідними, і над ними потрібно думати частіше ніж над бажаннями. Про бажання які не тягнуть за собою намірів можна забути.

Advertisements

Written by bunyk

Квітень 26, 2012 at 04:00

Оприлюднено в Психософія

Tagged with ,

Відповідей: 14

Subscribe to comments with RSS.

  1. Ще додам про шкоду слова «треба» — це слово, в якому не висловлене навіть бажання чогось, яке сприймає свій об’єкт так, ніби він був нав’язаний ззовні (і одна справа, коли це справді так, інша — коли людина вживає його щодо того, що має зробити сама).

    dmytrish

    Квітень 26, 2012 at 08:33

  2. 1. типова поведінка івано-франківчанина – боятись переходити вулиці навіть по зебрі. Відкрию тобі секрет – у Києві машини пропускають пішоходів. Для мене це було щось типу одкровення…

    2. також недавно дійшов до цього. Але вибрав інші терміни для понять. Коли я щось хочу і роблю це, то це бажання. Якщо ж я щось хочу, але дупи не підіймаю та пальцем не ворухую, то це мрія. (правда мене згодом розкритикували….)

    danbst

    Квітень 26, 2012 at 10:32

    • Що тут скажеш. Тести можуть довести що є машини які не збивають пішоходів (також можуть довести протилежне). Але щоб довести що жодна машина не зіб’є пішохода потрібні формальні методи. Але враховуючи існування тестів що спростовує цю гіпотезу формальні методи нічого не дадуть. Тому я все таки краще буду бігати по зебрі поки не постарію 🙂 .

      bunyk

      Квітень 26, 2012 at 22:05

      • До речі, думаю, що з точки зору водія перебігання по зебрі – це добре. Пішоходу при переході дороги потрібно мати впевненість, що водії його бачать. Якщо ти просто зірвешся з місця і перебіжиш дорогу, то не факт, що ти правильно оціниш швидкість та дистанцію до авто, а шансів водію пригальмувати залишиш значно менше. Краще стати на перехід, витримати коротеньку пазузу (перед автодибілами – на всяк випадок), але дати зрозуміти, що ти зараз переходитимеш і впевнено перейти дорогу. Взагалі водіїв треба виховувати, хай звикають…

        P.S. Просто зараз вчуся водити мотоцикл і там кажуть, що перебігаючі пішоходи – один з найстрашніших монстрів на дорозі (в одному ряду з водіями публічного транспорту і, особливо, таксі), бо його просто можна не помітити, і не встигнути загальмувати.

        ashenwolf (@ashenwolf)

        Квітень 27, 2012 at 10:02

        • >>> з точки зору водія перебігання по зебрі – це добре
          Припускаю що ти мав на увазі інше. Ну, я стараюсь поводитись спокійно, але буває що на дорозі така ситуація, що хочеться пошвидше з цієї дороги зникнути.

          bunyk

          Квітень 27, 2012 at 19:06

      • можна скільки завгодно розмірковувати, але факт є фактом – автомобілісти в Києві значно вихованіші і гальмують перед зеброю з людьми на ній. Я помітив, що більшість нативних киян (так мабуть всі, а не більшість) переходять дорогу спокійно, не зважаючи на авто. Спочатку обурювався, потім почав робити “як всі” =)

        danbst

        Квітень 27, 2012 at 12:54

  3. Я маю намір вивчити німецьку мову і, зробивши це, я маю намір посміюватися з цієї статті, бо німці думають «правильно». Майбутнього часу в такій формі як в українській чи англійській мовах там нема. Майбутній час — це той же теперішній, до якого в деяких випадках додають допоміжне дієслово werden, що має імперативну семантику і може перекладатися як «намір», «воля» або «ставати». Точного відповідника слову «буде» теж нема. Через те німці такі пунктуальні.

    Yurii Surzhynskyi (@chugylo)

    Квітень 28, 2012 at 19:49

    • Цікаво. Ще один приклад на користь гіпотези Сепіра-Ворфа.

      bunyk

      Квітень 28, 2012 at 20:25

      • Хм, я тут задумався… це може бути тавтологія. Сепір-Ворф (чи хто там взагалі) міг висловити свою гіпотезу саме на основі прикладу, наведеного вище. Тобто німецька мова і пунктуальність німців побудили висловити цю гіпотезу.

        Тепер же ти отримуєш приклад на користь гіпотези з того самого першопочаткового імпульсу. Це буде тавтологією

        Тому робити будь-яке рішення про “приклад на користь гіпотези” без вивчення основоположних праць Сепіра-Ворфа потрібно дуже обережно. Це так, на майбутнє =)

        danbst

        Квітень 30, 2012 at 18:34

        • Ви так кажете ніби тавтологія це щось погане. До речі, а що це?

          А тим часом я висловлюсь точніше: “Ще один з відомих мені прикладів на користь гіпотези.”

          bunyk

          Травень 1, 2012 at 00:23

  4. […] “Я їм сьогодні ввечері”. Що взагалі напевне визначає те чому німці такі німці. Я б не сказав нічого більше ніж “Ich möchte heute abend etwas […]

  5. […] підібрати. Він так пише про бажання, що я б назвав їх Наміри, але це все таки дуже потужне […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: