Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

I feared not in the Ivory Tower imprisonment you’ll find…

with 10 comments

Щось я на сесії мало пишу. Це погано, бо в мене є багато часу думати, а коли я не пишу – думаю вхолосту. Це напевне від того що я не ходжу на роботу. В мене взагалі є два стани – коли я багато працюю, і незадоволений тим що мало працюю, і коли я працюю мало, і думаю що зроблю все завтра (коли буду мати часу в першому стані).

Але сесії завтра прийде кінець, тому почну рухатись. В університет мені їхати досить довго – від Ⓜ “червоний хутір” аж до Ⓜ “Виставковий центр”, але завдяки Kindle мені на кінцевій навіть виходити не хочеться – хочеться читати далі.

Якщо з заголовку вам не зрозуміло про що ця нотатка – все нормально. Сподіваюсь ви зрозумієте коли дочитаєте до кінця. Заголовок я й сам не до кінця розумію, для цього потрібні додаткові дослідження в гуманітарних сферах, в яких я не сильний. Ви спочатку послухайте пісню, а потім самі спробуйте розібратись про що вона:

А я тим часом перейду до суті.

Моїй мамі іноді не подобається коли я описую навколишню дійсність так як я її бачу. Зокрема коли описую шляхи якими отримую оцінки. Дивно те, що в нашому суспільстві є речі про які всі знають, і вважають нормальними, але говорити про них в голос чомусь неприйнятно. Якщо мене це дивує, і мені кажуть що не про все треба писати, може мені варто стати крутим журналістом і вмерти молодим? 🙂

Але ж те що оцінки слабо корелюють з отриманими знаннями означає лише те що оцінки означають не рівень знань, а щось інше. Можна сказати що потребу отримати оцінку, але це не зовсім правда, бо в мене такої потреби вже нема (чи я дуже сильно притворяюсь що нема, що в принципі неважливо), а таки іноді отримую оцінки. Це не означає що університет геть зовсім перестав вчити студентів.

Наприклад доктор Валькман таки пояснив мені чим інтелект-карта відрізняється від звичайного дерева окрім того що на гілках і в вузлах іноді намальовані картинки. Власне для комп’ютера то нічим, а для людини тим що хоча список з підсписками і є еквівалентним дереву, але читається він все одно лінійно. І що таке інтенціонал (означення це опис класової приналежності поняття і його видових відмінностей) та екстенціонал (означення це те з чого в ідеалі починається довільна стаття вікіпедії, те з чого складається тлумачний словник, те що в моєму загубленому конспекті з матаналізу позначено такими символами: О. і тому подібне).

Викладач педагогіки вирішив познайомити нас з марксизмом (про що правда особливо не попередив, але мене тепер так просто не обкрутиш 🙂 ). Правда мені це мало що дало, бо види руху матерії я знав і до того, а три закони діалектики Енгельса я так і не зрозумів. Він почав пояснювати закон заперечення заперечення такими прикладами що я почав сумніватись що слово “заперечення” має те значення що я думаю. Спитав як це буде по німецьки, бо подумав що може переклали неправильно, на що отримав відповідь скористатись google translate. Я правда використав точніший метод перекладу – міжмовне співставлення статтей вікіпедії, і знайшов:

Das Gesetz von der Negation der Negation (Die Entwicklung auf eine höhere Ebene bewahrt die positiven Elemente der vorhergehenden. Sie negiert in ihrer Weiterentwicklung die vorhergehende Ebene also nicht als Ganzes.)

Закон заперечення заперечення (розвиток на більш високий рівень зберігає позитивні елементи попереднього. Це зводить нанівець попередній рівень у своєму розвитку не в цілому.)

Тут нічого не залишається окрім того щоб довіряти німцям (ну вони повинні розбиратись в своїй філософії, нє?), і google translate, який видав переклад без явних суперечностей.

Що мені так і не допомогло врубатись в діалектику, але тепер я хоч відрізню діалектику Енгельса від діалектики Гегеля. Що мало допоможе мені краще вчити дітей, але на щастя це поки що не стане моїм основним заняттям.

А тепер основне. Цитата з “книжки про дзен і ремонт мотоцикла”. Події в якій таки відбувались насправді, про що свідчать фотодокази і біографія Роберта Пірсіга.

Книга описує не тільки ремонт мотоциклів, а й реставрацію Церкви Розуму:

Школы учат подражать. Если не подражаешь тому, что хочет учитель, тебе ставят плохую оценку. Здесь, в колледже, все это, конечно, изощреннее: предполагается, что подражаешь учителю так, чтобы убедить его, что ты не подражаешь, а выбираешь самую суть его наставлений и продолжаешь самостоятельно. Тогда ставят пятерки. С другой стороны, оригинальность может принести все, что угодно – от пятерок до колов. Вся система перевода из одной категории в другую предупреждает против этого.
Он поговорил об этом с профессором психологии, жившим по соседству, очень изобретательным преподавателем. Тот сказал:
– Правильно. Уничтожьте целиком систему деления по категориям (оцінки A..F) и оценивания, и тогда получите настоящее образование.
Федр размышлял об этом, и, когда несколько недель спустя одна очень способная студентка не смогла придумать темы для своей семестровой работы, категории и оценки по-прежнему были у него на уме, поэтому он и задал ей это в качестве темы. Сначала тема ей не понравилась, но она все же согласилась ее взять.
Неделю она разговаривала об этом со всеми, а через две недели подготовила превосходную работу. Класс, в котором она читала свой доклад, тем не менее, не имел двух недель на размышление, поэтому к самой идее уничтожения категорий и оценок отнесся довольно враждебно. Это ничуть ее не затормозило. В ее голосе появились нотки забытого религиозного рвения. Она умоляла студентов выслушать ее, понять, что на самом деле это – правильно.

– Я говорю это не для него, – она взглянула на Федра, – а для вас.

Ее умоляющий тон, ее религиозный пыл произвели на него большое впечатление – вместе с тем фактом, что по результатам вступительных экзаменов она попала в верхний один процент класса. В следующей четверти при изучении темы “Убеждающее письмо” он выбрал эту работу в качестве “образца” – небольшого сочинения на тему, которая день за днем разрабатывается перед классом с его же помощью.

Аргументы Федра в пользу отмены категорий и оценок привели к растерянной или отрицательной реакции со стороны почти большинства студентов, поскольку с первого взгляда казалось, что это уничтожит всю Университетскую систему. Одна студентка выложила это с полной искренностью:
– Конечно же, вы не сможете уничтожить категории и оценки. В конце концов, мы здесь – именно для этого.
Она говорила абсолютную истину. Мысль о том, что большинство студентов посещают Университет ради образования, вне зависимости от оценок и категорий – маленькое лицемерие, которое никому лучше не разоблачать. Временами некоторые действительно поступают ради образования, но зубрежка и механическая природа самог учебного заведения вскоре обращают их к менее идеалистическому отношению.
Образец был аргументом в пользу того, что упразднение категорий и оценок уничтожит это лицемерие. Вместо того, чтобы описывать общие места, он описывал отдельную судьбу воображаемого студента, более или менее типичную для всех, кого можно найти в классах, – студента, полностью приспособленного для работы на оценку, а не на знание, которое, как предполагалось, оценка только представляет.
Такой студент, предполагал образец, пойдет в свой первый класс, получит первое задание и, возможно, выполнит его по привычке. Так же он может пойти и во второй, и в третий. Но в конце концов новизна учебы сотрется, и из-за того, что академическая жизнь – не единственная для этого студента, давление других обязательств или желаний создаст обстоятельства, в которых ему не удастся выполнить очередное задание.
Поскольку же не будет оценок и перевода из одной категории в другую, он за это наказания не понесет. Последующие лекции, предполагающие выполнение задания, могут, тем не менее, оказаться немного труднее для понимания, и это осложнение, в свою очередь, может ослабить его интерес до такой степени, что следующее задание окажется довольно трудным и также будет брошено. И снова – никакого наказания.
Со временем его все более слабое понимание предмета лекций приведет ко все большим трудностям в классе. В конце концов, он увидит, что он не очень-то многому и учится; и перед лицом непрерывного давления внешних обстоятельств прекратит учиться, будет испытывать из-за этого чувство вины и вообще перестанет посещать занятия. И снова не понесет никакого наказания.

Но что же в действительности произошло? Студент безо всякой злой воли с чьей бы то ни было стороны просто сам взял и провалился. Хорошо! Так и должно было случиться. С самого начала он попал сюда не ради образования; в действительности ему здесь нечего делать. Большое количество денег и усилий сохранено, на нем нет клейма неудачи и прогула, преследующего всю оставшуюся жизнь. Не сожжено никаких мостов. Самая большая проблема студента – рабская ментальность, встроенная годами кнуто-пряничной системы оценок, ментальность мула, говорящая: “Если ты меня не отстегаешь, не буду работать.” Его не отстегали. Он не работал. И телега цивилизации, которую, как предполагалось, он обучен тянуть, просто скрипела себе дальше – немного медленнее без него.
Однако, это – трагедия только если допустить, что телегу цивилизации, “систему”, тянут мулы. Такова обыденная, профессиональная, “привязанная к месту” точка зрения; отношение же Церкви не таково.
Отношение Церкви заключается в том, что цивилизация, или “система”, или “общество”, или как угодно ее назови, лучше всего обслуживается не мулами, а свободными людьми. Цель упразднения категорий и оценок – не наказать мулов, не избавиться от них, а создать среду, в которой мул может превратиться в свободного человека.
Гипотетический студент, все еще мул, немного подержится на плаву. Получит какое-нибудь другое образование, столь же ценное, как и то, которое бросил, – в том, что называется “трудной школой жизни”. Вместо того, чтобы тратить деньги и время в качестве мула с высоким статусом, придется получить работу мула с низким статусом – может быть, механика. На самом деле, его подлинный статус повысится. Он будет делать вклад в перемены. Может, будет заниматься этим всю оставшуюся жизнь. Может, он нашел свой уровень. Но не стоит на это рассчитывать.
Со временем – через шесть месяцев; может, даже через пять лет – очень легко начнут происходить перемены. Тупая повседневная работа в мастерской станет удовлетворять его все меньше и меньше. Его творческая разумность, заглушенная слишком большим количеством теории и слишком развитой системой оценок в колледже, теперь пробудится от скуки мастерской. Тысячи часов утомительнейших механических проблем заставят его больше интересоваться конструкцией машины. Ему понравится конструировать машины самому. Он начнет думать, что мог бы заниматься чем-нибудь получше. Он попытается модифицировать несколько машин, добьется успеха, начнет искать еще большего успеха, но не сможет преодолеть блокаду, поскольку не будет теоретической информации. Он обнаружит, что если прежде чувствовал себя дураком из-за отсутствия интереса к теоретической информации, то теперь нашел сферу теоретической информации, к которой испытывает огромное уважение, а именно – инженерную механику.
И поэтому он вернется в нашу школу без категорий и оценок – но с одним отличием. Он больше не будет замотивирован на оценки. Он будет замотивирован на знание. Чтобы учиться, ему не понадобятся внешние толкачи. Он будет приводиться в движение изнутри. Он станет свободным человеком. Для того, чтобы сформироваться, не потребуется много дисциплины. Фактически, если приданные ему преподаватели в своей работе расслабятся, то, скорее всего, он будет формировать их, задавая грубые вопросы. Он придет туда для того, чтобы чему-то научиться, будет платить, чтобы чему-то научиться, и лучше будет пойти ему навстречу.
Мотивация такого сорта, как только она пустит прочные корни, – яростная сила, и в учебном заведении без категорий и оценок, где окажется наш студент, он не остановится на вызубренной механической информации. В сферу его интереса войдут физика и математика, поскольку он увидит, что они ему нужны. В сферу внимания войдут металлургия и электромеханика. И в процессе интеллектуального созревания, которое будет подхлестываться этими абстрактными науками, он, скорее всего, вторгнется и в другие области теории, непосредственно не связанные с машинами, но ставшие необходимыми как часть какой-то новой, более крупной цели. Эта, бльшая, цель не будет имитацией образования в сегодняшних Университетах, замазанного и отлакированного категориями и оценками, производящими поверхностное впечатление того, что что-то происходит, когда, фактически, не происходит почти ничего. Она будет подлинной.

Я ні в якому разі не пропагую реформу освіти (поки що і Болонського процесу вистачить), але погодьтесь – ідея така що хочеться встати і поаплодувати. І самому звільнитись з вежі слонової кості. А аби щось змінити в суспільстві потрібний системний підхід. І це не просто таке слово “системний”, це означає що ми малюємо багато діаграм, визначаємо позитивні і негативні зв’язки, виписуємо перехідні функції (це вже звичайно вищий пілотаж особливо щодо вищеописаного прикладу), а потім рвемо чи додаємо потрібний зв’язок. І система кардинально змінює свої емерджентні властивості. Поза системним підходом зазвичай впливають на вузли системи, а враховуючи що кожна система яка все ще не розвалилась містить негативний зворотній зв’язок, це майже нічого не дає.

Advertisements

Written by bunyk

Січень 27, 2012 at 01:11

Відповідей: 10

Subscribe to comments with RSS.

  1. Дякую за цитату. Це трохи пояснило мені, чому я не затримався в універі)
    З другого боку, на проживання потрібні гроші, і чим бідніше суспільство, тим важче дозволити собі задоволення не бігти в упряжці (хоч спірне твердження, можливо, бідність на це не так і впливає).

    І взагалі, мені приємно читати твій блог саме за такі дзенські моменти )

    Dmytro Sirenko

    Січень 27, 2012 at 09:26

    • А я то думаю чому я тебе ні разу в університеті не бачив. Та й взагалі ніде… Взагалі не пам’ятаю навіть як ми познайомились…

      bunyk

      Січень 29, 2012 at 12:42

      • Ти так часто буваєш на фізичному факультеті?

        *відчував же, що тупив, і що не треба було писати той ідіотський коментар*

        Dmytro Sirenko

        Січень 29, 2012 at 13:13

        • Так якось вийшло що на фізфаці я буваю найчастіше. Після кубика звісно.

          А якщо твоя біографія надто приватна – можу дещо промодерувати той коментар.

          bunyk

          Січень 30, 2012 at 23:29

  2. З цитати випливає, що різні категорії людей повинні відмовитись від своїх бажань. Роботодавці повинні відмовитись від надії на вузи в отриманні спеціалістів, студенти повинні відмовитись від надії, що їх в вузі чомусь навчать (тепер вони самі повинні вчитись), адміністрація вузів повинна відмовитись від “адекватного” оцінювання знань студентів (бальної системи), батьки відмовитись від бажання кращого майбутнього своїй дитині, …

    Чи описує Пірсинг спосіб, як зробити “unwant” усім цим людям?

    danbst

    Січень 29, 2012 at 10:02

    • Роботодавці вже давно самі готують спеціалістів (хоча звісно вишки не вчать),
      студенти завжди самі повинні вчитись (це не школа), хоча доходить це до них не одразу,
      адміністрація вузів відмовилась від “адекватного оцінювання” коли зробила мінімальним балом трійку, яку в більшості випадків досить отримати з’явившись на екзамені, що половина студентів і робить. Їм ставлять, бо ж не можна вигнати половину студентів (а жаль).

      Пірсиг описує експерименти над своїми студентами в курсі риторики, з метою вияснити що означає слово “якість”. Філософи завжди задаються питаннями “Як то так, слово є, а дупи нема?”.

      Але проблема не в оцінюванні. Мені навпаки подобається сесія. Коли я приходжу на екзамен принаймі дізнаюсь що я повинен був би вивчити під час відповідного курсу, крім того отримую приємну дозу адреналіну (правда чим старше курс тим його менше, та все ж).
      Проблема в тому, що в нас вчить покоління виховане під час холодної війни. А потреба в математиці того часу зовсім інша.
      Ще проблема в тому що після того як я дізнався що не обов’язково вчитись важко щоб вчитись добре, мені стало дуже важко вчитись важко.

      bunyk

      Січень 29, 2012 at 12:30

  3. у заголовку пропущена кома, після «ivory tower». а обривок рядка після «you’ll find» не значить закінчення речення, і щоб речення зрозуміти зовсім правильно (українськими граматичними штампами), треба поміняти «imprisonment» та «you’ll find» місцями, подумки після усієї конструкції вставивши слово «that» та прочитавши одразу наступний рядок.

    а про дзен, систему оцінок та внутрішню мотивацію — це все дуже важко. навіть у нашій зіпсованій системі бувають люди, гідні подиву за свій внутрішній драйв, і у вільних «правильних» спільнотах є трутні і мули. і позаяк людина формується у перші п’ять років життя, а далі лиш визріває, то ключовою є роль сім’ї, як на мене (не відкидаю важливість всього іншого, проте воно все ж другорядне).

    verdakafo

    Лютий 10, 2012 at 19:16


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: