Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Свято часу в моїй столиці

with 3 comments

Особливість нового року, як свята в тому, що хоча земля й знаходиться в точці всесвіту яка нічим таким не відрізняється від інших, але завдяки тому що люди обрали саме таку систему вимірювання часу, вони думають що їм дали прожити ще 366 днів заново. Ну, чи 365 в звичайні роки, але важливо не скільки точно, а те, що починається ніби нова ітерація циклу. Лічильник щойно змінив значення, ми вийшли на новий круг перетнувши фінішно-стартову пряму і хочемо пройти його краще ніж попередній. Хтозна, чи нам вдасться дійти до наступного кола взагалі.

Тому от прийнято на новий рік подумати про те, як вбили дні в минулому році, пожаліти їх, або порадіти що непогано вбили, і помріяти про те, як вб’ємо наступну порцію. От тому новий рік – таке собі свято часу. Навіть час святкування всіх інших свят визначається відносно нового року.

Прибирання показує що в моєму житті є деякі зайві речі, яких пора б уже позбутись. Як ото діряві шкарпетки чи старі конспекти і газети. Взагалі, речі заважають жити, бо про них треба пам’ятати. Це стомлює. Тільки в одній ванній в мене мило, зубна паста, зубна щітка, два рушники, бритва, піна для бриття, і купа запасних зайвих бритв, які напевне теж варто викинути. І нічого з цим не зробиш, бо ще не придумали дешеву зубну пасту якою можна було б мити руки і бритись.

І як на кожен традиційний новий рік, в мене на столі купа їди – кукурудзяні пластівці з молоком, і чай. Алкоголю нема. І не від того що я не п’ю. Але все одно відмовлюсь наступного року зовсім. В гарних компаніях він необов’язковий. Алкоголь він знімає деякі бар’єри в спілкуванні. Хоча варто було б навчитись їх знімати самостійно і свідомо в доброму товаристві, правда?

Так, щось я неправильно використовую свою друкарську машинку. Вона ж придумана для того аби всадити свій другий за важливістю для програміста орган (на чотири букви, остання “А”) в крісло та годину думати й записувати. А я ж замість того прибираю, і коли якась думка в голову приходить підходжу і записую. І відволікаюсь, і нічого нормально так і не зробив. Сидів і дивився на YouTube які фігури можна зібрати з магнітних кульок. Нам на роботі такі купили. Цікава штука. Магнітики мають полярність тому збираються не будь-яким чином. Але так як вони сферичні і сріблясті – цю полярність не видно, треба навчитись відчувати її пальцями. Але вже після того як здогадатись скласти їх в шнурочок, а потім скрутити в в циліндр – виходить нормально.

І так я дивився то відео, і поки мені не подзвонила мама, і не сказала що телевізор показує феєрверки над Києвом. І виявилось що вже 00:06 і я пропустив віху. Хоча коли вийшов на балкон – на горизонті побачив ще купу салютів. Один навіть запускали з мого двору. І найцікавіше – він вибухав лише кілька метрів вище мого поверху. Це вперше в житті я побачив салют з такої близької відстані. Правда довелось закрити вікно, бо на підвіконні і в моїй голові осідав попіл від пороху. Червонуватий такий порошок.

А першого січня я зрозумів що змінювати все занадто швидко – не дуже добре. Після того як прогулявся Києвом від свого будинку до ялинки в центрі. Назад довелось їхати. А все тому, що світило таке сонце, що я не взяв на себе нічого, окрім футболки, тонкої спортивної куртки і рюкзака. (Рюкзак виявився найтеплішим). Вже коли виходив я відчував що це на 5 градусів холодніше ніж повинно бути. Але подумав що треба рухатись швидше, і таки пішов. Все було нормально, поки я не перейшов міст Патона і на гору до Батьківщини-Матері. От там стало дійсно холодно. Навіть здалось що сніг іде. Але потім, якщо пошвидше піднятись до Лаври між будинків знову стає тепліше.

А ще, згадав тему попереднього року “В яких містах найкраще підслуховувати чужі розмови?“. Зайшов в “Два гуся” погрітись. (Овочевий суп в них видно лишився вчорашній, бо їсти його я не міг. Плов нормальний). Коло мене сиділи якісь дядьки, і про щось говорили. Якою мовою – я поняття не мав. Трохи пізніше до них вирішило підсісти двоє пенсіонерок. Одна пішла брати піднос, а інша почала знайомитись.

– В вас што за язик? Украинский?
– Нее. Італіан.
– А ми рашн. Москва, Россия. Новий год встречать приехали.

І це, на мою думку, яскраво показує те що Київ – центр світу, в який всі їдуть аби щось зробити. Один мій співробітник навіть з Чернігова. Кожного ранку. Бо він любить Чернігів, і хоче там жити. А в Київ їздить працювати.

Планів на наступний рік в мене небагато. Я вже ніяк не планую залізти в гори, бо в мене відколи я попав в Київ жодного разу план не вдавався. Окрім того випадку коли мене туди відвезли мої одногрупники.

  1. Розібратись нарешті з університетом.
  2. Доперекласти Dive into Python3
  3. Переписати вікібота на Python3
  4. Пройти курс обробки природної мови в Стенфорді.
  5. Зробити таки маленький класний веб-сервіс (почавши принаймі з специфікації).

Попередній рік був чудовим, бо в першому семестрі навчального року 2010-2011 мене навчили філософії (ну трошечки) і я вже знав що екзистенціальні проблеми – то проблеми які не вирішені вже тисячі років, тому з ними треба вміти жити. Перефразовуючи здається Рассела, потрібну цитату якого я ніяк не можу знайти, філософія вчить нас що ніколи ні в чому не бути впевненим, але не бути паралізованим цією непевністю й рухатись далі. І от після філософії, я зрозумів що вища освіта має трошки сенсу приготувався терпіти навчання, і навіть вчився майже так само успішно як на першому курсі. Правда було вже пізно. Мій рейтинг вже був достатньо зіпсований, а ще більше характер. Я вчився для розваги, і ставав в корошту чергу коли ставили оцінки в заліковки. Так я отримав трійку з інформаційних систем, хоча знав лісп набагато краще ніж ті хто отримали п’ятірки. Принаймі користувався map й reduce ще до того, як вияснив що це буде темою третьої лабораторної.

Потім я не поступив у свій університет, і це створило мені купу проблем та змусило мене робити купу змін. Університет закінчити важче ніж поступити в нього. Тут однієї форми 086 і диплому УОІ мало. Треба зайти в бібліотеку, в банк, в червоний корпус, в жовтий корпус, в деканат, в дирекцію студмістечка, до комендантші, в воєнкомат, потім знову в воєнкомат, і якщо ви зробите щось неправильно, вам доведеться деякі ходіння повторити. Але якби не це, я б досі сидів десь за партою і чухав голову й задницю від нічого робити.Та якось я побачив на балконі комендантшу коли виносив мусор (точніше вона мене побачила, і спитала коли я виселюсь з гуртожитку). Такий тонкий натяк важко було не зрозуміти.

Так мені довелось шукати роботу й квартиру. Я вибрав Київ напевне тому, що знав що вдома мене батьки з’їдять за те що я такий розгільдяй. В Львові я мало кого знаю з людей які допомогли шукати роботу. А в Києві потрібно лише потусуватись на лавочках біля гуртожитку, спитати одногрупників і сусідів де працюють вони, і вибрати. Власне я знайшов три роботи (і то навіть скоріш за все вони мене знайшли. Бо ті вакансії на які я сам посилав резюме якось не давались. GlobalLogic взагалі подзвонив лише раз. Дві вакансії я дізнався завдяки знайомствах в гуртожитку, а одну завдяки блогу. Виявляється вести блог – це страшно корисна справа. Люди його ж іноді читають.

І виявилось що ходити по співбесідах це дуже корисно, бо можна познайомитись з новими людьми. Так я познайомився з Олександром Крисаном, і мало не перейшов на сторону Visual Studio. Та чомусь не перейшов (чи то в Уапромі бути такі симпатичні дівчата, чи то я так люблю Python, але зараз працюю в середовищі в якому працював останні два роки в університеті). Ну, Python няшка – всі знають. Так от, мені було так жаль що WaveAccess не може знати собі робітників, що навіть познайомив їх з геніальним програмістом .Net – “чуваком юзающим регекспи”. Мені потім жалілись що він обійшовся їм вдвічі дорожче ніж міг обійтись я, але думаю він того вартий. Навіть впевнений в цьому. Одним словом я горджусь тим що знаю людей які влаштували мене на роботу, і сам зміг влаштувати когось на роботу.

Потім я поселився в чудовій квартирі з чудовими людьми. З якими я правда знайомий не так сильно як з своїми сусідами по гуртожитку, але це тому, що ми не живемо в одній кімнаті. Ну, і от я тут, спостерігаю за феєрверками з балкона на 13 поверсі.

І я вже встиг призвичаїтись до Києва. Не пройшло і п’яти років. Це виражається хоча б тим, що я вже не їжджу додому аби постригтись. Прямо біля мого будинку є перукарня в якій можна постригтись за 15 гривень. В Франківську найдешевше що я знаю – двадцятка.

Ще б знайти в Києві стоматолога. Тоді вже зовсім рідне місто буде. І зробити б це поскоріше. Зуби в мене поганенькі. Я їх щороку лікую, і щороку треба ставити нові пломби. Такими темпами скоро замість зубів будуть одні пломби. Напевне це через те що я їм занадто багато цукру. Чи замало молока п’ю… Не знаю.

І останнє. Раз прийшов новий рік, я хотів поставити собі шпалеру з драконом. Але не знайшов достатньо гарної “фотографії” цієї тварюки. Зате якось побачив іншої:

Велика сіра сова на білому снігу. Jari Peltomäki

Advertisements

Written by bunyk

Січень 4, 2012 at 22:51

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with , ,

Відповідей: 3

Subscribe to comments with RSS.

  1. Годно. А що за веб-сервіс плануєш клепати?

    Валєра

    Січень 5, 2012 at 08:44

    • Ви заставляєте мене почати писати хоч якусь специфікацію, що добре, бо сам я би ще довго відкладав. 🙂

      Сервіс під кодовою назвою “LingvoLeono” буде відрізнятись від LinguaLeo лише наступним:

      • для довільних мовних пар (починаючи з есперанто-української)
      • з нормальним словником, який можна редагувати, а не google-translate
      • killer feature: придумати спосіб зробити так аби можна було виділити довільний шматок тексту, і додати для нього словникову статтю. Потім коли з’являється інший текст що містить такий самий підрядок, знаходити статтю за ключем в базі, і при потребі виводити її в попапі. Придумати якусь хитру схему зберігання цього всого і вияснити в O(скільки) це обійдеться. Якщо задорого – шукати наприклад лише фразеологізми до чотирьох слів.
      • А ще зробити клієнта окремою статичною сторінкою яка хостиметься прямо на google code (як от ця), а сервер заставити повертати і приймати чистий json, дозволивши CORS.
      • І дозволити собі, а потім можливо всім бажаючим автоматичну заливку словників.

      bunyk

      Січень 5, 2012 at 20:03

  2. […] Минулого року я планував: […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: