Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Життя після світу Софії

leave a comment »

Юстейн ҐордерСвіт Софії, роман про історію філософії

Неймовірна книжка! Одна з небагатьох книжок які потрібно за життя прочитати всім. А бажано ще перед життям. Тобто всім від 10 до 100 (хоча такі старі люди напевне і так вже все знають). Аналогічна історії філософії Рассела, але на відміну від попередньої містить додатковий детективний компонент, щоб створити стимул для читання тими, хто цікавиться більше художньою літературою ніж історією філософії. Це вид популярної літератури якої зараз мало, а даремно. Саме через літературу яка створює додаткову рушійну силу для читання я й попав на факультет кібернетики.

Окрім того, вона здається більш нейтральнішою ніж книжка Рассела. Рассела взагалі до 18 не можна читати. Він просто чинить таке сильне враження на юну і незміцнілу психіку, що вона одразу переходить на сторону позитивістів.

Спочатку кілька цитат:

– Я йду до школи. У нас буде забава і вручення свідоцтв.
– До біса свято! Якщо ми – чиста свідомість, то смак лимонаду чи солодощів не більше, ніж наша уява.
– А свідоцтво…
– Софіє, або ти живеш у дивовижному Всесвіті на крихітному клаптику планети в одній із сотень мільярдів галактик, або ж ти – пучок електромагнітних імпульсів у свідомості якогось майора. І ти говориш про якесь там “свідоцтво”! Соромся!
– Вибач.

Гіпотеза Сепіра-Ворфа в філософії (власне конкретно вона не згадується, а пишуть так:)

– А ще ти казав, що французи були більшими раціоналістами ніж британці.
– Ця різниця сягає своїм корінням ще в часи середньовіччя. Коли англійці говорять “common sense” (“здоровий глузд”), французи вживають близьке за значенням “evidense”. Англійський вираз можна перекласти як “спільний досвід”, а по-французьки це означає “очевидність”, тобто те, що належить до сфери розуму.

Мінус книжки – обкладинка. Вона страшна. В оригінальній книжці – краща.

Увага! Далі починається потік свідомості, взагалі не розрахований на те що його хтось витримає.

Виявляється натхнення – це послаблення фільтру свідомості над діями підсвідомості. Тому щоб написати класний сюжет, потрібно забути про те що ти пишеш, і забути про клавішу backspace (що мені дається дуже важко, бо я вчився не на “Солі на клавіатурі”. Цікаво прозвучало: солі, ніби сіль розсипали по клавіатурі). От стараюсь виключити свідомість.

Тут ще подумав що добре б поставити коп’ютер ввмікненим біля ліжка щоб можна було зранку записати сон. Стів Павліна писав про те як можна полегшити ранок. Траб просто навчити підсвідомість певного алгоритму: вдихнути, піднятись, поставити чайник, відкрити вікно, застелити ліжко, а далі вже може й свідомість підключеться. А для цього повторювати, повторювати, і ще раз повторювати. До речі, коли я забуваю про бекспейс швидківсть набору ніби зростає. Хоча може мені тльіки здається. Щивидкість тромрозить від того що я думаю над тим що пишу. Треба менше думати.

Але це я тільки з розділу про Фройда. Треба зробити детальніший аналіз, завести конспект, і ще щось.

А що найкрутіше – це те що такі “філософські” фільми як “Матриця”, “Початок”, “Еквілібріум”, та подібні не містять і сотої долі ідей які придумали філософи ще дуже, й дуже давно. Матрицю взагалі Платон придумав. Правда зняли її лише тепер, бо лише тепер вона стала такою реальною.

Також я думаю що презерватив – те що допоможе збалансувати природні бажання людини до розмноження, і жах закону Мальтуса, а також знищення природнього добору медициною. Ми зможемо продовжити еволюцію людства, якщо зробимо презервативи безплатними, а виховання дітей – важливим.

Дехто з “розумних” людей скаржиться на те, що з приходом веб2.0, та й мережі взагалі, кожен ідіот може публікувати всі свої думки. Тобто справді цінну інформацію важко знайти серед купи сміття. Нічого подібного. Ці втрати – ніщо в порівнянні з тим виграшем який дає нам можливість за лічені секунди знайти конкретну, потрібну вам статтю в New York Times. Вас ніхто не змушує читати все що є в світі. Читайте лише те що я раджу, а поганого я не раджу, хоча читаю набагато більше ніж раджу. 🙂

Наприклад, політична обстановка стала набагато кращою, коли я зменшив кількість своїх російськомовних підписок, які згадували слово “Україна”, а точніше “Украина”. Це звичайна філософія об’єктивізму. Я не зобов’язаний любити тих хто мене не любить. Я б міг їх любити якби вони на це хоч трохи заслуговували. Але поки нічого крім відрази не викликають, тому “собакам треба гавкати, а каравану йти”.

Аналогічно я колись зробив з контактом, а тепер з Фейсбуком. Стів Павліна, пише що теж забив на фейсбук. Чому? Бо фейсбуком керують задроти, залежні від нього. Кількість повідомлень які ви будете отримувати від них – набагато більше ніж він адекватних людей, і вони вас затягнуть. Крім того вони аж ніяк не провокують якісь конструктивні і результативні діалоги.

А ще сьогодні (17 березня 2011, нова редакція 24 березня (ага, в мене тепер чомусь тексти перед виходом у вордпресу довгенько залежуються) в мене закінчився інтернет, що дало мені час (хех) дочитати таки Світ Софії. А ще полежати в ліжку, побити рекорд з пиття чаю, і достатньо накашлятись. Ну, і почати обмірковувати те що написав Павліна (замість того щоб читати й читати його далі).

Оці всі книжки з психології, здоров’я, і т. д, мали б працювати лише коли ми робим те що там пишуть. Але ми це ми, а не автор книжки, і нам не обов’язково приймати і розуміти всі ідеї так як автор. Але деяку проекцію на своє життя ми можемо зробити. Наприклад взяти ідею про простеньке програмування підсвідомості.

Про програмування підсвідомості. Наприклад, я дізнався що простудився, коли прокинувся від того, що з носа тече якась в’язка рідина. Подумав, от чорт, зараз знову замащу ковдру кров’ю. Намацав платок, підставив язик. Виявилось то не кров, а соплі. А дихання блін автоматично почалось через рот, і почало застуджуватись горло. Так от добре було б, якби підсвідомість замість того аби відкривати рот, просто подавало сигнал про те, що ніс пора чистити.

А ще, напевне варто почати тренувати пам’ять. Написанням переказів, абощо. Бо от прочитав Ґордера, а вже не пам’ятаю що він казав про Берклі. Зате запам’ятав про Плотіна ідею того що світ – світло Бога. А з Рассела пам’ятаю що Берклі казав що предмети існують лише в нашій уяві. Одним словом як на книжки по 500 сторінок я па’ятаю дуже мало.

Та ж проблема з навчанням. Я вже четвертий курс, а вчитись так і не навчився. Більше того, я помилково думав що мене тут мають навчити програмувати. Ніфіга!
Університет має просто кидати виклик. Студент має навчитись такі виклики приймати. Наше завдання – навчитись виконувати те що вимагає університет з якомога більшою ефективністю, і залишити час на відпочинок, власні ідеї та решту життя. Так ми й навчимось жити. Ну, і ще дати знання необхідні кожному представнику класу не нижче за середній. Ті хто кричать “нафіга нам ці непрофільні предмети?”, будуть освічені як кочегари. Нафіга кочегару соціологія, якщо йому треба вміти лише правильно кидати паливо в вогонь? Та для того ж, для чого і програмісту: “Аби бути освіченими людьми”. Те що ви вмілий ремісник, не замінює того, що ви маєте вміти правильно розуміти певні архетипи/меми суспільства. Зокрема розуміти такі слова як архетип (TODO: Не забути глянути що ж це таке. Нова редакція. А, хай буде. Якщо занадто часто посилатись на вікіпедію, то скоро взагалі без неї розучусь викладати думки).

А ще в мене таки змінилось ставлення до дітей. Я таки за утримування від зайвого розмноження, бо люди мають стати виключенням для закону Мальтуса. Чисельність населення планети мають регулювати не війни і цунамі, а люди. Які свідомо вирішують, що справді настав момент, коли вони мають достатньо ресурсів щоб дати дітям можливість прожити не гірше життя ніж ми, і стоячи на плечах гігантів продовжити розвиток.

Не знаю чи більша кількість спільноти прискорює розвиток… Точніше чи такий важливий розмір. Англійська вікіпедія якісніша за нашу, і користувачів там більше. Але з іншого боку, весь вміст української вікіпедії залежить лише від приблизно сотні користувачів. Англійської – напевне від кількох тисяч.

Роуз. Роуз був неомарксистом (здається). Він придумав спосіб створення справедливого суспільства. Для цього має сформуватись комітет, які розглядають і обирають всі принципи за якими таке суспільство має жити, а потім, кожен з них займає випадкове місце в тому суспільстві. А якась дівчинка з НАУКМА його за це мудаком назвала. Як і всіх позитивістів. Це мене трохи схвилювало. Треба буде ще з нею посперечатись….

Страждання молодого Тараса

А ще я знайшов там посилання на “Страждання молодого Вертера” Гете.

– … Нерозділене кохання описав ще Ґете у своєму епістолярному (такому що складається з листів. Буник) романі “Страждання молодого Вертера”, опублікованому в 1774 році. Оповідь завершилася тим, що молодий Вертер застрілився, бо не зміг здобути ту, котру кохав….
– Чи не переборщив він часом?
– З’ясувалося, що після виходу у світ роману зросло число самовбивств, і тоді книгу заборонили у Данії та Норвегії. Тож бути романтиком було не так вже й безпечно. У гру вступали сильні почуття.

Такий от завал в мене зараз на робочому столі.


І недавно прочитав що читати треба більше. І тепер собі хочу якусь читалку. Бо в умовно кажучи в половини моїх однокурсників є якщо не кіндл, то айпад.

І як після такої реклами не прочитати сам твір Гете, ну скажіть мені? Прочитав, повіситись не захотілось. Посміявся я з нещасного Вертера. Він знав що у всіх своїх бідах винен сам. Але я б на його місці не застрелювався. Я б пішов в армію наприклад. Нові місця, нові люди… Людську пам’ять можна затерти. Це не так вже і складно. Треба просто інтенсивно і довго записувати на неї нові враження. І не витягувати на поверхню, не повторювати і ніяким іншим чином не збуджувати. От нейромережа й перебудується. Вертер вибрав ефективніший спосіб, але вже без можливості відновлення (хех, треба буде передивитись “Вічне сяйво чистого розуму”. Може це непоганий фільм, мені просто вперше було незвично бачити Джима Керрі в такій невеселій ролі).

В сюжеті Вертер пише блоґ листи своєму другу, в яких описує все що відбувається. От щойно повертався з пар такий увесь сумний чомусь, і подумалось, куди тому Вертеру до мене. От в мене проблеми! І захотів написати пародію на Гете. А от тут допався до клавіатури, перередагував враження від Ґордера, і подумав що на Гете в мене ще кишка тонка. Так само як і мої проблеми в порівнянні з Вертеровими.

Перше від чого я стаждаю – контузія від інформаційного вибуху. І проблема вибору. Перед мною море інформації, і я знаю що за життя все не обпливу, і знаю що треба вибрати якийсь маршрут і його довго дотримуватись, тод доберусь далеко. Але з іншого боку, може треба проплисти кількома швидкими колами навколо тієї точки де я зараз і порозглядатись? А ще мене несе течія. От в тому семестрі попав під філософську, яка й дотепер несе.

Один з симптомів оцієї контузії від інформаційного вибуху – втома від паролів. В мене вже третя картка Visa. Здавалось би, невелика проблема запам’ятати чотири цифри. Я так і зробив, вивчив їх добре, кілька разів ввів в банкомат, і з’їв той конверт на якому вони були надруковані. Безпека банківського рахунку забезпечена. А тут підходжу до банкомату, і моя задумана голова якогось біса згадує старий код. 4221! Ну і нашо він мені, я питаю? Давай інший. Голова неохоче і приблизно пригадує. Здається набір цифр вгадала правильно. Послідовність – не дуже. Три рази неправильний пін – і банкомат конфіскує картку. Її віддадуть лише в понеділок. А зараз в мене 250 грн боргів. Жах. А ще я забив на роботу, бо думав, що буду писати курсову.

Якби ж то. Все до курсової руки не доходять. То контрольні, то доповіді. То семінари. Я б може став непоганим науковцем, якби наприклад пішов на ТТП, вивчив нормально матлогіку, після неї теорію алгоритмів, потім теорію програмування, і зараз вже міг би закінчувати дипломну на ТТП, і працювати в якому небудь IBM, чи тьфу-тьфу-тьфу реалізовувати в Україні e-Goverment. Але ні, я й досі не знаю, чи мені досліджувати когнітивних агентів, і теорію різних підходів до штучного інтелекту, чи програмну інжерерію, UML і ставати великим архітектором, чи обчислювальну геометрію, і піти куди небудь в GSC Game World. Але побачимо.

Інший симптом моїх страждань – деканат хоче заліковку. А в ній бракує 16 підписів, та 17 оцінок. Молодцов поставив підпис, а оцінку сказав самостійно точно вияснити. А сьогодні в деканаті на мене лише накричали, і сказали – ходи збирай підписи. А я до того старався. Прямо в деканаті зустрів Кашпур, і попросив автограф. Вона сказала що не пам’ятає чи поставила мені залік. І от не знаю що робити. Маю список викладачів, і сторінки заліковки які вони мають заповнити. Бракує списку їх місцеперебувань на факультеті (от тут би сильно згодився нормальний сайт факультету), і списку оцінок які вони мають ставити.

На цьому страждання вичерпуються, і починається звичайне веселе студентське життя. Наприклад, сьогодні на політології з дівчиною-аспіранткою був смішний діалог. (А – аспірантка, С – студенти, Я – Я)

А: Функції політології. Хтось знає що таке функції?
С: Мовчання, обмін поглядами і напружене думання.
A: Невже ніхто, не знає? І це ж на факультеті кібернетиці!
Я: Функція – це функціональне бінарне відношення. Але ви напевне хотіли інше визначення? Може це прагматики об’єкта що розглядається?
А: О_О … Добре, записуйте визначення. Функції демократії – це ….

Ні, я однозначно непогано живу. Тіммі наприклад подзвонила японська дівчина з Microsoft, і він щасливий. Я щасливий бо скоро (через рік-два) мої страждання закінчаться. 🙂 Хоча починає розвиватись таке відчуття що я не хочу аби вони закінчились. Більше capre diem!

Advertisements

Written by bunyk

Березень 25, 2011 at 00:00

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: