Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Однокласcники ^W одногрупники (не плутати з сайтом)

leave a comment »

Щойно прочитав в Пост-поступі за березень 2011, статтю Ярки Дубинської “Страшний суд у великий піст”. Сильна стаття про почуття вини, про те як вони заважають нам жити, і про те, що може Христос помер за наші гріхи саме для того, щоб нас від цього відчуття позбавити. Майже як про мене написала:

Чуюся винною коли купую овочі на базарі бо не гарую тяжко на землі, як та бабця, у якої купую петрушку. Тому ніколи не торгуюся.

Чуюся винною коли замовляю в кав’ярні тільки чай або каву, бо тим самим розчаровую офіціянта, який мріє заробити на чайових.

Чуюся винною коли зустрічаю давніх знайомих, бо не дзвонила, не заходила в гості. Тому так не люблю ходити людними львівськими вулицями.

Про знайомих, до речі. Сьогодні ще пішов на зустріч випускників. Чудесна штука, я вам мушу сказати. Робить щасливим принаймі на той час, поки ви там. І навіть трохи довше. Хоча ні. Йти звідти дуже не хочеться, і сумно стає коли йдеш. Бо всі всіх знають, всі пам’ятають в основному хороше, і видно скучили. І цікаво дізнатись купу, купу нового що сталось за останні чотири роки. Крім того, прийшло лише п’ятеро, троє з яких я повністю можу вважати своїми друзями, і ще один, на якого я не тримаю жодного зла, але спілкувались ми з ним на порядок менше. Тим не менш, все одно цікава людина.

Спочатку хотілось прийти з якомога вище піднятою головою, і якомога презентабельніше. Для цього п’ятнадцять хвилин промарширував навколо міста під епічну музику. А потім заходим в тепле кафе, і три години проходять за кілька хвилин. А ще від цього більше люблю свій факультет, бо інші ще страшніші.

Таке треба витерпіти. Хоча б заради одногрупників.

Поговорили про буріння шельфу, і нафтодобування. Янукович мудак, з мадярами за Ющенка розібрались, а на програму буріння шельфу тепер забили. Ну, і нафіг нам воно, якщо москалі все дадуть? Відповідно випускників “Нафти” (ІФНТУНГ) теж не треба.

Поговорили про програмування і аутсорсинг. Про гарні офіси. Про сенс вищої освіти. Про дзен і йогу. Про те, що на 8 березня дівчатам добре дарувати подушки, але не з сердечками. Та яка різниця про що. З нами була дівчина (архітектор), яка читала Канта, коли я ще думав що Delphi це круто. Тобто можна було говорити про все. І дівчина – програміст, і економіст, і геолог.

5 людей – непоганий склад. Точно ще треба зустрітись. Зі свого боку пообіцяв пояснити як можна написати в вікіпедію статтю про архітектора. (Ще хочу написати інструкцію до Google Calendar, і Lisp -а), але спати хочу.

Навіть позитивні емоції вимагають енергії… Чому ми тоді витрачаємо її на злість, і сум (хоча сум не такий енергозатратний)? Люди дивні. Але я таки деяких люблю… Тих які допомагають мені зрозуміти як можна любити себе. Бо немає нічого гіршого ніж не любити себе. Про це прочитайте статтю яку я вже згадував на початку.

Advertisements

Written by bunyk

Березень 7, 2011 at 00:36

Оприлюднено в Нещоденник, Психософія

Tagged with

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: