Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Моя графоманія

leave a comment »

І ще трохи про правильну постановку цілей. Я здається знаю ким я стану після армії, (і після університету звісно)! Ця думка в мене вже не вперше, і приходить вона до мене все частіше.

Я напевне стану журналістом. Взагалі, класно було б писати книжки, але ймовірність того що їх будуть читати близька до нуля. Такий висновок можна зробити, якщо спостерігати тенденцію. Можна пошукати книжки минулого століття (тиражі порядку 100 000), і теперішнього (тиражі порядку 1000, якщо видавці взагалі не соромляться писати тираж).

Нє, ну читати мене будуть, в цьому я не сумніваюсь. Ось що мене привело до такої думки:

Москалець і я

Москалець і я

Це ж уявіть собі: пан Констянтин Москалець пише в заголовку що вони з Чубаєм знову за своє. І перше що думаєш – невже новий magnum opus?!!!! Нова пісня Плачу Єремії!!! Ну, чи принаймі щось на зразок “Вона (перша кров)”. А там такий облом :(. Хоча, всі люди, навіть генії, і всі мають право на відпочинок. Звідки ж брати натхнення?

Ну, тим не менш. Я просто дивуюсь, як мій заголовок, який не обіцяв нічого, міг вилізти вище ніж заголовок, який викликає такі сподівання? Певне винуватий danbst зі своєю довжелезною критикою моїх ідей.

Але читати – одне, а друкувати інше. Наприклад “Культ” Дереша я прочитав в електронному вигляді, знайшовши десь в мережі гуртожитку. Потім мені стало соромно, що хтось в моєму віці зміг таке написати, а я це не купив, пішов в “Є”, і купив “Поклоніння ящірці”, та “Архе”. (Ну нащо мені “Культ”, коли я його читав?).Трохи інакше було з “Солодкою Дарусею” Марії Матіос. Її я не купив дотепер. Зате “Вікна застиглого часу” я купив суто через те, що Винничук – Юзьо Обсерватор. Книжка серйозна, але яка класна! Коли я розбирався з військовою кафедрою, то був єдиною людиною, яка сиділа в черзі невідомо скільки годин, і при цьому нітрохи не нервувалась, а читала собі, час від часу посміхаючись. З Андруховичем навпаки. “Таємницю” мені подарували. А “Московіаду” я прочитав паралельно з “Солодкою Дарусею”, за порадою мого одногрупника Олексія Олександровича, діставши десь fb2.

Тепер точно мушу купити “Келію чайної троянди”. Бо ж цікаво, чому колись Москалець вів блог під доменом celltearose.wordpress.com та під назвою “Гра в бісер” потім видалив його, і назвав свій будинок келією. (Хронологію подій не дотримано).

Ну, тут може бути протилежна думка про те, що письменники і так немало заробляють. В “Південному парку” навіть посміялись з того, що “ви бачте качаєте музику з інтернету, і від цього в соліста Металіки не стає грошей на новий літак”. Але ж не з нашими сучасними тиражами!

Одним словом висновок: “Ану гонь в магазин, виправляти ситуацію з культурою! Тут не міністерство культури винне, а ми.”

Але це я відхилився від теми. Так суть в тому, що щось останнім часом я пишу забагато тексту кирилицею. Хоча, як кібернетики, мав би кожного дня видавати десятки кілобайт коду. От я і подумав “Здається триндіти на різні теми я люблю більше ніж кодити.”

Cyberiada

Подібну думку мені підказав Антон, коли ми з ним теревенили на рахунок ідей автоматизації пошуку по вавилонській бібліотеці. Антон висловив ідею про те, що для кожної книжки A в бібліотеці буде книга B з описом мови, на якій написана книга A. Бо на перший погляд беззмістовний набір знаків може бути наприклад файлом jpeg відкритим в кодуванні UTF-8. (Взагалі, напевне найкраще що є на нашому факультеті – це можливість жити в одній кімнаті з людиною, яка була учасником відбору в українську команду на міжнародну олімпіаду з інформатики.).

Так от, окрім ідеї про вавилонську бібліотеку, він видав ще одну ідею, яку я перефразував, і навіть встав з ліжка, і записав на листочку:

Системним архітектором бути веселіше ніж кодером. Ідея стає нецікавою, коли справа доходить до реалізації (є винятки, але це суто для маленьких хаків). Тому Лем був напевне найвеселішим кібернетиком. Його “Кіберіада” – самі ідеї. Ну, хто нам заважає бути письменниками? Відсутність таланту?1 Отак от, бути письменниками ми не можемо, кодерами не хочемо. Тоді чому ми тут, а не в армії?

Про армію тема окрема. Мені здається, армія має дати відчуття того, що в вільному світі все прекрасно, навчити робити зарядку щоранку, і купу вражень. Яких конче треба, щоб писати як Віктор Суворов. (З його “Акваріума” який абзац не візьми – можна цитувати). Окрім Суворова, мені ще подобається Стівен Леві. Хоча літературно він слабший за суворова, та тема в нього складніша.

Оце здається і все. Якби не Vim – мучив би вас набагато менше, сказавши “От хотів щось сказати, але забув що!”.

1. (Краще зроблю цей коментар зноскою, бо бажанння познущатись з читача не має заважати розповісти цікаву думку) (+ мені напевне заважає те, що я досі не прочитав “Довідник – практикум з граматики і стилістики сучасної української мови”. Ну, такі крижки просто зазвичай нууднюющі. (пояснення того чому так відбувається читайте тут.) (Вас не бісить моя любов до писання коментарів до тексту в дужках, а потім ще одних вкладених в них дужок, і так далі? (Читав що це один з методів еріксоніального гіпнозу – багато вкладених історій (правда там треба це робити усно, і в такт диханню, але суть подібна – заплутати (І не переживайте, я не заплутаюсь, дужки закрию правильно, в мене “програмерський” редактор) ) ) ) )

Advertisements

Written by bunyk

Квітень 21, 2010 at 16:19

Оприлюднено в Нещоденник, Творчість

Tagged with , ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: