Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

C’est la vie

with 16 comments

Або shit happens, як казав Форест Гамп, хоча зміст трохи відрізняється. Але й французи з американцями різні.

Сьогодні я мав вже їхати додому, але коли вже мав заходити в вагон, уважний провідник запитав мене яке сьогодні число. Я сказав що девяте. Провідник сказав, що в білеті написано пяте. Він був абсолютно правий, тому сперечатись з ним я не став.

До відправлення залишалось ще пів години, а в моєму кошельку одна гривня. Поки я знайшов банкомат, поки постояв в черзі поїзд відправився. Тому я взяв білет на бічне верхнє місце в західному напрямку. Тернопіль, відправлення 11:55. В десятій ранку я вже буду в Галичині. Ура!

Так як я зняв гроші, в мене зявилась можливість покористуватись деякими зручностями вокзалу. В зал очікування я не пішов, бо він коштує 15 грн, і працює лише до 23:00. Зате на південному вокзалі знайшов маленьке відділення Укртелекому. І там по студентському інтернет 3.75 за годину. Вийде десь так само як зал очікування, але зате з інтернетом.

Мінусом є те, що мені не дозволили включити свій ноут, бо резетки в них знеструмлені. Вроді би є безпровідний інтернет, але з моїм акумулятором я не зможу навіть знайти настройки Wi-Fi.

Тому зараз сиджу в якійсь галімій вінді, в страшному Експлорері 8. Яке щастя, що він хоча б знає що таке вкладки. І дивно, що журналіст-обсератор так обходить зі своєю критикою це рідкісне лайно. Яваскрипт біситься, апострофа нема, стоїть чотири розкладки клавіатури, і раптово, щойно я згадав експлорер він вилітає. Яке щастя, що скрипт автозбереження таки спрацював. Бо тут було б зараз багато матюків, замість всього що вище.

Навколо мене більшість народу сидить, і втикає фотки в контакті. Чи повідомлення в однокласниках. Сьогодні вперше побачив однокласники.

От власне і все на сьогодні.

Зате багато цікавого сталось до цього. Я посварився з комендантшою гуртожитку, і тепер вона хоче мене вигнати, хоча боїться страшно. Бо вона постійно кричить, а мені через це хочеться з неї поржати. От я не міг постійно відповідати їй, що згадав анекдот, і крім того настрій в мене був не веселий. Тому вона своє отримала. Тільки задоволення говорити те що думаєш дорого коштує.

Тепер маю привід поїхати додому, а на Кубику вчитись лиш заочно (як я і мріяв).

Кубик має свої плюси:

  • Багато класних викладачів
  • Багато класних студентів
  • Престиж…? Щось типу цього, хоча кому воно треба?

Та мінусів.

  • Багато нудних викладачів
  • Багато класних студентів не ходять на пари.
  • Олена Вікторівна
  • Він в Києві.

Коротше, я буду поступати в Прикарпатський Університет ім. В. Стефаника. І ніхто мене вже не зупинить.

З моїми київськими друзями я і до цього частіше спілкувався через інтернет ( і хоча класно було ходити в Голосіївський ліс, але тепер ви будеде їздити до мене в Чорний ліс). Крім того мрія про гірські походи стане досяжнішою.

Вдома в мене буде більше часу вчитись, і можливо я таки щось вивчу. Крім того це буде коштувати набагато менше ресурсів. Витрачати стільки зусиль заради престижного диплому, коли тебе все одно не можуть нічому навчити я вважаю марною тратою часу. Якщо вчитись самому, то вдома.

І як виявилось, я в інтернеті зовсім не такий як в житті. А в інтернеті я присутній великою мірою. Тому думаю що моїй невіртуальній частині буде краще вдома. А віртуальна і далі буде глобальною. І той факт що оце блог дізнався швидше ніж батьки теж про щось говорить.

От такі справи. А як ви там поживаєте?

Advertisements

Written by bunyk

Жовтень 9, 2009 at 20:22

Оприлюднено в Нещоденник

Tagged with ,

Відповідей: 16

Subscribe to comments with RSS.

  1. >”І дивно, що журналіст-обсератор так обходить зі своєю критикою це рідкісне лайно”

    І все-таки зачепило, нє?:) Але сам ж в мене писав, що:

    “[…] Коротше кажучи – мені плювати![…]” © bunyk, 8 Жовтень, 2009 at 15:06.

    IE мені теж не до вподоби. І я це, на відміну від інших, не боюсь визнати;) До речі, ще на початку цього тижня я розпланував вихід постів у рамках “Днів…” і якраз завтра має вийти матеріал в тему.

    А стосовно таких великих змін у житті скажу от що: у серпні я пішов з роботи, яка мені дуже подобалася, але там я не бачив перспектив. Жодних. Вирішив спробувати долю в іншому місці і просто був шокований, що усе може бути НАБАГАТО краще. Я оптиміст і тому завжди керуюся принципом: усе, що не робиться – до кращого.

    Звісно, що в Києві перспектив для розвитку набагато більше, але якщо так подумати, то краще бути першим у Тернополі (чи де ти там живеш), аніж 1547-им у столиці. Успіхів!

    pasha

    Жовтень 9, 2009 at 22:28

  2. успіхів в нових починаннях! і не розгуби себе на дурниці.

    verdakafo

    Жовтень 10, 2009 at 00:43

  3. Ех, хочеться почати тебе переконувати, але сумніваюсь, що знайду аргументи “за”, про які ти не знаєш. Інакше це виглядатиме як неповага до свободи твого власного вибору.

    Дуже хочу, щоб ти лишився у нас. І щось мені підказує, що так воно і буде.

    А врешті решт, робиш-то ти все правильно, як на мене. Знаю, що досягнеш успіхів.

    Так ти ще приїдеш в Київ, а?

    leshaved

    Жовтень 10, 2009 at 15:49

    • Приїду. Мені ще четертий семестр в заліковці заповнювати.

      bunyk

      Жовтень 10, 2009 at 21:35

  4. Друже, ти собі як хочеш, але диплом отримати мусиш 🙂 І простіше довчитись там, де ти є зараз. Ну що тобі дасть припарканський?

    Що вчитись треба самому і шукати свій Шлях — це не відкриття. Точніше, це відкриття, яке кожен мусить зробити самостійно.
    Проблеми є і завжди будуть, їх не уникати треба, а вирішувати. Дуже раджу книжки Едварда де Боно. Після того, як опануєш метод «6 капелюхів», ніякі постклімактеричні комендантші не будуть страшні.

    Як будеш чемним і не кинеш універ, розкажу, в чому секрет щастя 😉

    Icefall

    Жовтень 12, 2009 at 20:30

  5. “Коротше, я буду поступати в Прикарпатський Університет ім. В. Стефаника. І ніхто мене вже не зупинить.”
    Така категорична репліка… Може тому, що сама через це пройшла, наважусь прокоментувати. В мене, звичайно, була інша причина – здалося, що не ту спеціальність обрала. І про свої рішучі наміри повідомила в кінці 3 курсу замдекана, всім відомого ВПШ. Він передбачливо документи мені не віддав і послав додому порадитись з батьками. Тато якось мене підтримав, пішли ми в педінститут, вияснили, що перевестись можна, тільки потрібно доздати деякі екзамени (специфіка педагогічна, на кібернетиці ми того не вчили ). Ось тоді ми все це повідомили мамі… Дісталось на горіхи мені, а особливо татові. А аргументи були дуже прості і вони подіяли (хоча великою мірою також подіяло те, що я побачила, в якому розпачі була мама від мого рішення). Аргументи проти цього рішення : 1) те, що не вчать тому, що тобі хочеться чи потрібно (а звідки відомо, що насправді буде потрібно?), від вузу не залежить; 2)в Прикарпатському все одно на пари ходити буде потрібно і, на жаль, співвідношення там між класними і ніякими викладачами…(боюсь навіть писати, бо ще жодного захопливого відгуку від наших колишніх ліцеїстів, які там навчаються, не чула) – уявіть, яка після таких пар може бути депресія; 3) а друзі, які оточують – все-таки не постійно ж в інтернеті спілкуєтесь? Мабуть уже занадто довгий коментар, який читати буде скучно? Резюме: я не жалію, що все-таки закінчила КНУ, хоча зараз і працюю вчителем. Я розумію, що чужий досвід, особливо людини, думка якої не дуже важить, ще нікого не переконував, але просто уявіть собі, що Ви це зробили і уявно переживіть хоча б місяць…

    Двояк Галина

    Жовтень 17, 2009 at 15:13

    • Я розумію, що чужий досвід, особливо людини, думка якої не дуже важить, ще нікого не переконував.

      Ви знаєте, що я вибрав факультет слухаючи думки всього двох людей, і вас в тому числі.

      Хоча таки так, зараз переконали мене не ви.

      bunyk

      Жовтень 17, 2009 at 23:51

  6. Давно мав всім відповісти, але довго думав. Правда так нічого розумного і не придумав.

    З фразою “І ніхто мене вже не зупинить.” я справді погарячкував. Що мене спинило? Спинило те, що як виявляється оцінки в Прикарпатському можуть бути не безплатні. І взагалі Київ може обійтись дешевше. Тим більш коли я пізніше знайду роботу.

    bunyk

    Жовтень 17, 2009 at 23:49

  7. “Ви знаєте, що я вибрав факультет слухаючи думки всього двох людей, і вас в тому числі.” – ото ж і зобов’язує… Хоч не я Вас переконала, але рада, що знайшлася людина, яка це зробила , а я була однією з тих малих капель, що впали на шальку ваг з написом “факультет кібернетики”?
    А взагалі, не до цієї теми(бо не хочу засмічувати інші Ваші творіння своїми коментарями) – я вражена, дуже цікаво все це читати. Ви настільки різностороння і глибока особистість (хоча слово ‘особистість’ може бути і без прикметників)

    Двояк Галина

    Жовтень 18, 2009 at 23:00

  8. […] половина осені була якась сумна. Я навіть хотів написати злобний пост про науковий […]

  9. […] і третій курси, я вчився аби лиш не вигнали. А ще – часто жалів про те що обрав для навчання саме […]

  10. […] Дивно що я народившись в сім’ї випускників педагогічного університету ім. Стефаника (які працюють за професією) не став вчителем. А може й не дивно, бо батьки дуже не радили йти в Стефаника. Хоча я колись і хотів. […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: