Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Кібер в нічному клубі

with 4 comments

Трохи спостережень про життя. Ніякого відношення до кібернетики. Просто через те, що зібралося багато вражень, і давно нічого не писав. Звичайно можу знайти виправдання чому не писав. Це надзвичайно просто. Не писав, бо був зайнятий:

  • Навчанням
    • Писав лаболаторну з археом. (потратив трохи часу)
    • Матаналізом (зовсім мало)
    • Англійською (змагання з Романом все відкладується)
  • Саморозвитком
    • Прочитав Лакейна “Мова рухів тіла. Як читати думки”. Перевірив на практиці в клубі.
    • Читав “Не надто короткий вступ до LATEX”
    • Пробував себе в написанні статтей до нашої (кубикської) вікіпедії. Робив все для загального блага, але як завжди, знаходяться ті, хто сам нічого не робить, а роботу інших обсирає. Я їх послав.
    • Переглядав три томи “Intel Architecture Software Developer’s Manual”
  • Розвагами (подивився купу класних фільмів)
    • “Завжди кажи ТАК!” (Yes Man). Страшенно підбадьорлива і весела комедія. Джим Керрі класно грає комедії, що б там не казали про “Вічне сяйво чистого розуму”, і тупизну американських комедій. А в Зої Дешанель я просто закохався. Навіть скачав їх саундтреки.
    • Подивився дві комедії з Луїсом де Фюнесом. “Забравшись на дерево”, і “Суп з капустою”. Всім раджу. В них нема такого глибогого світоглядного підтексту, але настрій піднімають. Особливо “Суп з капустою”.
    • “Життя прекрасне” (La vita de bella) Італійська комедія, про фашизм. Дія відбувається в 39 році. В першій частині фільму основний герой залицяється до основної героїні, в другій частині, він старається вижити в концтаборі, паралельно переконуючи сина, що концтабір це така гра, для розваги. Основний герой трохи схожий на П’єра Рішара, але грає навіть краще.
    • “Ніч в Роксберрі”. Комедія про нічні клуби до речі. Виправдовує звання тупої американської копедії, з придукуватими основними героями. Зате показано, як дьоргати головою під музичку:
      			What is love?
      			Baby don't hurt me.
      			Don't hurt me.
      			No more."
  • Військовою кафедрою
    • Здавав в них екзамен. Не здав, бо забув паспорт.
  • Фізкультурою
    • Залік в мене стоїть вже давно, але головне здоров’я, хіба ні? Крім того, завжди весело проводити бігаючи десь з друзями.
    • Аеробіка в клубі
  • Днем факультету
    • Грав “Що,де,коли”. Наша команда названа “4x4x4” взяла друге місце. Названа на честь “помсти Рубика” або “Rubics Revenge”. Результат консенсусу після полеміки якою мовою називати команду.
      • Ходив в клуб, про що зараз спробую розповісти.
  • Інфраструктурними заняттями 🙂
    • Їв
    • Спав
    • Приводив свій зовнішній вигляд до людського
    • Решта 🙂

discodancer

Коротше мене друзі запросили на дискотеку в клуб. Я не сильний любитель дискотек, але раз друзі запрошують… Крім того, в житті треба спробувати все, крім того я подивився “Yes man!”, а ще нагода перевірити на практиці навики спілкування мовою тіла. В мене правда були сумніви. Приблизно такі:
– Слухай, раз це день факультету, то там буде дофіга кіберів, і мало дівчат.
– Не переживай, там буде Варя.
– А. Так, Варя хороша дівчина, але вона одна?
– Так вона ще подружок приведе, і крім того там вхід не тільки для кібернетиків.

Я пішов.

На дев’яту зібралися, в десятій вже були там. Клуб солідний. Знаходиться прямо в центрі, недалеко від майдану Незалежності. Так як факультету кібернетики 40 років, то друзі дали мені папірчик названий флаєром, який знижує ціну на вхід з 60грн, до 20. Класно! Флаєри скинули мені в рюкзак. Крім того я взяв шапку, шарфик, шоколадку. В кишенях джинсів були ключі, ножик, кошельок, і телефон. На ремінці через плече, фотоапарат, який позичений в Ксюхи. Вона з факультету економіки, того з нами не св’яткує. Потім виявилось що амуніцію підібрав майже вдало.

Витягуєм флаєри, і кошельки. На вході стоїть охоронець, який питає:
– Скільки років?
– Віталік: 19
– Руслан: 19
– Я (подумавши, що підтвердити нема чим): 18.5
– Ладно, заходь, після секундного здивування сказав охоронець.
– Ето фотоапарат? Фотографировать нельзя.

Виявилось, що вони трохи жлоби. Вхід 20грн. Але гардероб для рюкзака – 30. Здирники і тварюки. Але найгірше ще попереду.

В клубі купа клубного освітлення. Білі деталі одягу, і зуби світяться. Добре що в мене білі кеди, і футболка,- подумав я. Клуб страшно маленький. Ще не всі прийшли, а вже тісно. Можна було б затертися десь поміж дівчат, але їх занадто мало. Зустрів купу знайомих, які здоровались, здивовані бачити мене в такому місці.

Спочатку ніхто не танцює, спочатку проводяться різні конкурси. Всі стоять, і дивляться. Я теж став в ковбойську позу (по Лакейну), і дивлюся. Конкурси не цікаві, тому розказувати не буду. Цікаво було хіба що подивитися на танці. Добре бачити якийсь зразок, перед тим як самому починати. Була якась тупувата команда КВН в складі чувака з мікрофоном. Все завершилось промовою ВПШ (легендарного викладача нашого факультету, улюбленця перших курсів всіх поколінь, і найбільш сучасного з усіх викладачів України). Виявилось що він був в журі конкурсу. Промову я не розібрав, бо акустика жахлива.

Крім того, стоячи то там, то сям, я роздивлявся на людей, які прийшли на паті. Бо кажуть в клубах добре знайомитись. Не правда. ШумМузика така голосна, що говорити майже не можливо. Хіба що кричати на вухо. Люди так і робили. Лишалось тільки використовувати мову тіла. Мені одної її малувато, але доводилось обходитись. За моїми спостереженнями в клубах бувають люди чотирьох видів: кібери, мажори, гламурні девочкі, і персонал.


Пропущений великий шмат вражень. Може ще колись допишу, бо зараз на пари.

Але кінцівка важлива:


gothicnight

В четвертій ми з хлопцями пішли додому в гуртожиток. Пішки. Виявилось, що вони мають ноги не коротші ніж я. Ледве за ними встигав. Те що я захопив шарфик, і шапку, виправдало себе, бо хоч було тепло, але я був мокрий.

Сильно пересохло в роті, слюна була страшенно густа і солона. Десь певне на рівні мертвого моря. Я пожалів, що не взяв свою трьохлітрову пляшку води. Була шоколадка. Кажуть шоколад покращує настрій. З’їв кусочок. Слюни стало ще менше, поки жував зуби злипалися, не було чим розбавляти шоколадку. Зате в роті стало солодко. Але пити не перехотілось. Зате нічний Київ прекрасний. Не даремно є навіть сорт цукерок “Київ вечірній”, з пам’ятником Хмельницькому.

Коротше кажучи йти було класно. Дивились на красу міста, говорили про життя, матюкали ПатіПа, я трохи фоткав. Дійшли до костьолу. “Вау, а що це таке готичне?”. “Та як, ви не знаєте? То будинок органної музики. Зблизька він не такий гарний, бо трохи потрісканий”. Не зважаючи на те, що більшість фотографій вийшли паршивими, через те, що фотоапарат Casio такого класу, я тримав в руках вперше в житті, та нічна фотографія костьолу вдалася. Після костюлу почали пекти ноги. Але бойовий дух ніс нас вперед. Десь в кінці Червоноармійської я побачив заправку, і купив води. Спочатку всі сполоскали рот. Потім я зробив ковток, ще ковток, і випив десь пів-літри. Стало легше, але чуть не знудило. Коли вже підходили до гуртожитку почали з’являтися перші пижики.

Коли підходив до гуртожитку, думав почати писати цю статтю, але прийшов, випив чаю, лягнув на ліжко, і прокинувся через дванадцять годин, з біллю в шиї, і хребті. Крім цього, в мене закінчився запас чистих шкарпеток, тому мусів ходити босий. Відпало два мозолі. В кімнату зайшов Тім, і я почав потрохи приводити себе до людського вигляду, застелив ліжко, зібрав з підлоги одяг. “Поснідав” (19:00) :). Поговорили про програмування.

Потім вмився, зайшов до дівчини яка фотографувала все від організаторів, сказала, що фотографій ще не має, і що я класно танцював. Зайшов Рома з англійською. Я попросив відстрочку. Потім погавкав на критиків моїх статтей вікіпедії, і сів писати оце. Зараз іду на пару, і це запощу. На парі інтернет є, а тут нема. Отак і живу. 🙂

Advertisements

Written by bunyk

Травень 7, 2009 at 07:52

Відповідей: 4

Subscribe to comments with RSS.

  1. >>>Читав “Не надто короткий вступ до LATEX”
    LaTeX рулить однозначно )))

    danbst

    Травень 7, 2009 at 10:38

  2. Честно говоря, я искал что-то типа вывода. Например: “В общем, было интересно. Не отказался бы повторить”. Или: “Были интересные моменты, но все-же клубы – это не для меня”. Но насколько я понял, первое ближе к истине.
    Кстати, я был в этом органном зале. Хорошее местечко.

    firefry

    Травень 7, 2009 at 14:11

  3. Бажання клієнта – закон. Висновок колись буде. Коли – не знаю, через розмір списку моїх занять. Висновки робилися, поки ми шпарили додому, але усні.

    Пройде час, ставлення стане більш відсторонене – допишу.

    А зараз плани – спати, англійська, функан.

    bunyk

    Травень 7, 2009 at 15:23

  4. […] св’яткування дня факультету пройшло купу часу, і враження трохи розмилися. Тому […]


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: