Posts Tagged ‘політика’
Всі громадяни України – злочинці
Просто ще не всі поки що дізнались чому. Але як то кажуть, незнання закону не звільняє від відповідальності, тому будьте готові що одного дня прийде й ваша черга нести відповідальність. Особливо я радий за людей які підтримують введення смертної кари. Є помилки які неможливо виправити, але то не страшно, бо в нас закони не містять помилок, правда?
От недавно дізнався що в Україні людину можуть посадити за те що вона купила на відомому китайському сайті брелок з вбудованою відеокамерою.
Незаконне придбання або збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також незаконне їх використання – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Що це означає? Означає що нам хана. Якщо ви наприклад стали свідком хабаря, порушення на виборах, чи того що міліція вбиває людину, і вам вдалось якимось чином записати доказ цього, то вас посадять або оштрафують. СБУ не любить коли їх знімають.
У Службі безпеки України нагадали журналістам про те, що використання прихованої зйомки несе за собою кримінальну відповідальність. Про це повідомив начальник головного слідчого управління СБУ Василь Климук під час прес-конференції в Києві, повідомляє “ГолосUA”.
За його словами, подібні дії журналістів будуть кваліфікуватися як злочин згідно зі статтею 359 Кримінального кодексу України (навів вище)
Водночас пан Климук повідомив, що в його практиці журналісти ще не притягалися до відповідальності за такі дії. Він також додав, що російським законодавством журналістам дозволено проводити приховану зйомку.
При цьому він нагадав, що в Україні проводити приховану зйомку, аудіо- чи фото фіксацію дозволено СБУ, МВС, прикордонній службі, Державній службі охорони, Службі зовнішньої розвідки та іншим силовим структурам, але тільки після отримання відповідного дозволу.
СБУ нагадала журналістам, що прихована зйомка тягне за собою кримінальну відповідальність.
Взагалі, це вам не ex.ua закривати. Це вже набагато гірше. Це посягання на основний імператив хакерської етики – “інформація повинна бути доступною, інакше систему неможливо виправити”. Влада прямо заявляє що про гласність можна забути.
І просто бісить те, що я не можу придумати жодного способу яким я можу самостійно виправити ситуацію. Єдина надія – що колись на допомогу прийде міжнародна піратська партія з розподіленою армією безпілотних літальних апаратів. Правда Макіавеллі писав, що хоч якась своя армія краща за будь-яку союзницьку чи найману. Таки не знаю що робити. Хіба збирати сили.
В підтримку культурного різноманіття
І знову завдяки Джоелу який розповідав про програмування буде нотатка. Цього разу про толерантність і стосунки між інтернет-спільнотами.
Єдина причина через яку Microsoft не роздає свої засоби розробки безкоштовно – аби не перекрити кисень іншим виробникам IDE, бо розуміє яке важливе для розробників різноманіття в цій області.
Джоел Спольський
Джоел пояснює причину постійних жорстоких суперечок програмістів навколо своїх технологій. Все від того що вони зазвичай до такої міри складні, що вивчити кожен повністю неможливо, а відповідно вони один одного ніколи не зрозуміють повністю.
Зручність використання кожного інструмента залежить від кількості його користувачів в вашому соціальному колі (чим більша спільнота, тим краща підтримка від спільноти і легше її отримати). Таким чином виникає мережний ефект. І тому кожен учасник спільноти хоче залучити в свою “секту” якомога більше інших учасників. І взагалі є дуже багато ігор, в яких всі тільки й кажуть “ви виграєте, якщо приймете нашу стратегію”. І це може бути правдою для будь-якої стратегії.
І ще трохи про холівари. Звісно вони при достатній тривалості скорочуються до вияснення хто ідіот, і що сам Гітлер схвалював розробку під .Net. Психологічні причини цього ще варто вияснити. Ще Мерфі здається писав про те, що якщо хочете людину в чомусь переконати – намагайтесь зробити це так, щоб вона ніяким чином не запідозрила що ви знаєте що вона думала неправильно. Наефективніше – зробити inception.
Але зазвичай холівари ведуться не так, і не на ті теми. Фалометрія це круто – це вершина піраміди потреб, і кожен благородний чоловік повинен бути гідно представленим… Мене кудись заносить. Отож, суперечки зазвичай ведуться навколо того що зроблено “правильно”, а що ні. Насправді хвалитись треба не правильністю розробки – а результатами – тими пікселями/буквами які користувач побачить на екрані, і довжини серії клавіш необхідної йому щоб отримати ці результати.
Недавно прочитав цікаву штуку про виховання дітей. Є дві дитини. Обидві дитини розв’язали якусь задачу. І одній дитині сказали – “Який ти розумний!”. Іншій дитині сказали – “молодець, чудово попрацював!”. Коли наступного разу цим дітям запропонували на вибір кілька задач, розумна дитина вибрала легшу, аби невдачею не підірвати свій статус розумної, а інша дитина вибрала важчу задачу, бо їй натякнули що головне не який ти розумний, а чого ти хочеш і можеш добитись. А люди, навіть в інтернеті, не сильно відрізняються від дітей.
Ніщо в світі не зроблено ідеально, бо по-перше все в світі зроблено людьми, які за визначенням помиляються. По-друге, ідеальне на те і ідеальне, аби існувати в Платонівському світі ідей.
Тому, яким би кривим не було навіть третє ядро Лінукса (наприклад порівняно з Plan 9), і скільки в ньому б не було зайвої зворотньої сумісності – нікуди ми від нього не подінемось, бо в нього вкладено стільки праці, що навіть Microsoft не снилось. І навіть той же Plan 9 неправильний, тому що він реально існує.
А ще іноді критика чужих технологій виникає від того, що людина наткнулась на перші підводні камені, і вирішила повернутись в знайомі води, думаючи що там далі суцільна мілина, хоча це не завжди так.
Я якось вичитав про Есперанто, що на певному етапі вивчення мови з’явиться бажання її виправити, замінити правила, внести якесь вдосконалення. Ну, мова і так штучна, чому б і ні? Ні! Мова вже жива, і нею користуються мільйони людей. Тому перестаньте нити про недоліки, і вчіть далі. Якщо думаєте що можете вкласти більше зусиль – вкладайте і зробіть світ кращим, чому б ні.
І цікава особливість блогера. Іноді найкращі ідеї (може взагалі не мої, але від того вони не подобаються мені менше) приходять мені в голову коли до текстового редактора взагалі нема доступу. От цей пост я починав писати в робочому блокнотику дочитавши книжку Джоела Спольски недільного вечора в поїзді Івано-Франківськ – Київ. Плюси блокнотика в тому, що він куди надійніший за всякі там штуки які потребують акумуляторів, і має найзручніший метод вводу як на девайс такої компактності. Правда клавіатура все одно краща.
Друга цікава особливість цього поста в тому, що він пишеться в Emacs. Загалом – редактор як редактор, навіть простіший за Vim, бо немає ніяких режимів. Тільки от зберігання по C-x C-s, а вихід по C-x C-c. Ось так просто.
Третя цікава особливість – вже 11 днів пройшло відколи я його почав писати. Все ніяк не можу опублікувати бо він занадто заплутаний. Але я не Вітгенштайн, який може написати трактат лише з семи тез з зауваженнями до цих тез і з зауваженнями до зауважень (хоча іноді так роблю (але ж це напевне заплутує ще більше (всіх крім лісперів напевне (може дочитати SICP, і після цього я й Трактат подужаю?)))). І мені важко мовчати про те чого не можна сказати, тому я не мовчу.
Коротка мораль тексту: замість того щоб розказувати яке щось лайно – треба просто старатись показати який ви молодець. Будьте позитивними, бо світ і без того занадто складний.
Стейтменти та інші фічі української мови
Роздум присвячується маловідомій, але страшенно цікавій особистості уанету – vector_protiagy.
Її приклад показує нам, що гуманітарний склад розуму це ще не вирок, і не причина купувати Мак. Це можна екстраполювати до того, що технічний склад розуму – це ще не виправдання неграмотності.
Ніколи б не подумав, що українська мова не пристосована до сучасних умов, чи якщо конкретно – до використання в IT. Принаймі мене нею більшість викладачів успішно вчили. Щоправда, коли спілкуюсь з друзями в неформальній обстановці – часто переходжу на англо-український суржик, може й не такий страшний як у заголовку, але суржик. Хоча це тоді мене абсолютно не хвилює, бо всі всіх розуміють.
Мова йшла не про те що всі подумали.
Хоча може це мені здається, і мене теж вчили суржиком? Щойно згадав фразу Зубенка з лекції програмування на першому курсі (мова C):
- “Юля, а ти вже пробувала користуватись стрінгами?”
Інша справа, коли треба написати щось серйозне. Як от цей допис (жартую), чи книжка якась. Тоді варто б дотримуватись літературної мови, тільки от біда, ніхто її не знає. Її навіть в деяких галузях ще не закінчили створювати. Напевне це нормально для всіх мов, але біда нашої в тому, що по-перше, той хто заходить в таку глуш де мова ще не оформилась придумує свій її варіант, а по-друге ті ж люди зазвичай дуже далекі від філології, і неграмотні як я, чи ще гірше.
Прочитати решту цієї замітки »
Есе про субкультуру та контркультуру
Жанр даного тексту – есе, а відповідно відображає мої індивідуальні думки та враження, та не претендує на вичерпне і абсолютно правильне висвітлення теми. Деякі факти я взяв не так з джерел, як з мого уявлення про ситуацію, яка склалась після прочитання джерел. І взагалі, Монтель свій есей писав двадцять років, а в мене ще лиш 10 годин, і менше шести кілобайт. Що загалом не забороняє вам вказувати на помилки.
Тут ми спробуємо дати коротку історію, визначення та відмінність між поняттями культури та субкультури, а також приклади деяких нестереотипних сучасних субкультур…
Історія понять субкультури та контркультури починається з середини двадцятого століття. До того напевне важливішими були відмінності між суспільними класами. Та соціалістичні революції на початку століття, криза перевиробництва, та світова війна, привели до все більшого впливу кейнсіанства, суспільства споживання, технократії та лібералізації. Лібералізація сприяла індивідуалізації, а технократія та капіталізм – бунтівним соціалістичним настроям.
І от ці бунтівні східно спрямовані (на буддизм, інші філософії), неомарксистські (Маркузе), настрої породили контркультуру шестидесятих. Сам термін контркультури походить з книги Теодора Рошака “Створення контркультури: Рефлексії над технократичним суспільством та його юною опозицією”, яка описує саме контркультуру шестидесятих.
З терміном “контр”, ніби все ясно. Тепер треба розібратись з субкультурами. “Sub” (тобто “під-”), позначає сховані, неофіційні культурні шари, що є підкладкою “денної поверхні” пануючої культури. З цим пов’язаний також термін – андерграунд. Але схованою субкультура була лише в країнах соцтабору, де бути хоч трохи іншим було бути “контр-”. В країнах розвиненого лібералізму субкультури з часом стали звичайними елементами загальної культури. Субкультура це ширше поняття ніж контркультура, бо воно не включає обов’язковості елементу протесту.
Наприклад Анастасія Сідельник у статті “Cубкультури чи субпродукти?” критикує сучасні субкультури, як такі що є лише похідними від субкультури розбитого покоління, і не здатні боротись проти системи. Зовнішній образ стає важливішим ніж спосіб життя. Субкультури не тільки не борються з суспільством споживання, а й навіть стають його продуктами.
Тут варто зауважити, що по-перше субкультура це таки не обов’язково завжди контркультура, а по-друге сучасне західне суспільство (ми теж потрохи знову стаємо західним) достатньо плюралістичне та мультикультурне, щоб вмістити будь-яке культурне різноманіття. Навіть у такій стереотипно консервативній країні як Британія флот офіційно прийняв в свої лави сатаніста, і відповідно йому дозволено виконувати там свої ритуали.
Ви зауважували, як перед словом “субкультура” хочеться вставити слово “молодіжна”? Напевне це пов’язано з потребою молоді у самовизначенні, та відповідно постійному процесу пошуку себе. А також ідеалізмом, та бажанням змінити світ, а не пристосовуватись до нього. А можливо з тим, що поки члени субкультури підростають, ця субкультура потрохи зливається з мейнстрімом.
Перейдемо до конкретних прикладів.
Чомусь більшість дослідників концентруються навколо музичних субкультур (навіть ті ж скінхеди певною мірою субкультура музична), і несправедливо забувають про субкультуру MMORPG, та деякі інші. А субкультура MMORPG хоча й можливо не така креативна як бітники, але їх мова куди більше відрізняється від останніх. Бітники придумали лише “cool” чи “dig it”, а в MMORPG не кожен “нуб” відрізнить “дроп” від “лута”, та зрозуміє необхідність “респауна” “мобів” в “PvE”. Тобто якщо арґо – елемент субкультури, то гравці в MMORPG його мають. Та й чисельність цієї культури дуже немаленька. Наприклад кількість гравців що мають офіційний аккаунт World of Warcraft на 7 жовтня 2010 за даними Blizzard становить приблизно 12 мільйонів, а це на два мільйони більше за населення Португалії. При цьому не враховані користувачі піратських серверів та інших MMORPG. Крім того, для соціології могли б бути цікавими моделі соціальних взаємодій які в цьому світі можливі. Наприклад незважаючи на те що цей світ віртуальний 13 вересня 2005, через помилку розробників, та цілеспрямовані дії деяких гравців сталась пандемія “Corrupted Blood”. Це привернуло до WoW увагу епідеміологів, та дослідників проблем тероризму (як я вже казав зараза передавалась деякими гравцями цілеспрямовано).
Паркур – фізична субкультура французького походження. Часто забувають, що фізична культура – це теж культура, а не спорт якийсь там… Свої витоки він черпає з Франції, а популярним став після виходу фільмів “Ямакасі” та “13 район”. Ці два фільми описують сучасні етнічно-соціальні проблеми Франції, які стали причинами заворушень 2005 та 2007. Жан Бодріяр пише що машини горять аж ніяк не через економічні проблеми, а просто через несприйняття східною культурою цінностей західної, таких як добробуту, стабільності, та розвитку. Захід є захід, а схід є схід. Неясно правда що змусило схід приєднатись до глобалізації… На щастя паркур – не контркультура, хоча може чудово знадобитись в численних французьких повторах 68-ого.
Хакери – субкультура в дечому подібна до хіппі. Вони теж часто виявляють схильність до патлатості, теж проти будь-якої форми автократії, та проти корпорацій і суспільства споживання. Хакери теж з’явились у шестидесятих у Каліфорнії. Єдина відмінність – поки хіппі вживали LSD, хакери писали BSD (та інші Unix системи і не тільки їх). І хоча Стівен Леві в 1980-тих писав що хакерський рух потроху занепав, і останнім живим хакером є Річард Столман. Двадцять років по тому, хакерський рух почався заново, коли Тім-Бернерс-Лі запустив всесвітню павутину, саме завдяки якій Лінус Торвальдс зміг почати розробку нового ядра Unix, чим дуже допоміг руху Річарда Столмана, який чомусь мав проблеми з ядрописанням. Можна було б довго розповідати як ця субкультура змінила світ, але на жаль, ліміт шести тисяч символів вичерпується.
Висновок – субкультури – це пошук можливих варіантів розвитку основної культури… Часом вони сильно відрізняються від материнської культури та протистоять їй, і є контркультурами. Часом від цього горять машини, а в спецназ летить бруківка. Але якби не ця бруківка, світ був би зовсім не таким. І скоріш за все аж ніяк не кращим…
Посилання
- Сідельник Анастасія – Субкультури чи субпродукти. Український Тиждень http://www.ut.net.ua/art/169/0/4166/
- Татьяна Щепанская – Теорія субкультур. Часопис Ї – число 38 Молодіжні субкультури
- Яся Пруденко – Субкультура – втеча від свободи. Часопис Ї – число 46 Культ Молодости
- Марія Єщенко – Хворі на музику. Часопис Ї – число 46 Культ Молодости
- Конспект лекцій з культурології
- Navy approves first ever Satanist. BBC NEWS 2004/10/24
- Жан Бодріяр – Мать твою так. Часопис Ї – число 46 Культ Молодости
- Стівен Леві – Хакери, герої комп’ютерної революції.
Оновлення
Травень 2012
По перше, не Монтель, а Монтень. По друге, французькою essais означає “досліди”, також перекладається як “проби”, а не “ессей”.
Про творчість і халяву
От так вічно, пишу щось довго, і важко, стараюсь, потім перечитую, видаляю зайве, покращую стиль, виправляю помилки, а ніхто і уваги не звертає.
А як нашвидкоруч запишу перше що в голову прийшло, так зразу всі побіжать читати. І навіть мало того:
От я недавно написав таку собі щоденникову нотатку про те, як я здав сесію, і як ходив на концерт Вія. А після цього опублікував можна сказати magnum opus з психології. На оцю психологічну таблетку ніхто не звернув уваги.
Зате, розповідь про Вій, прочитав сам Сергій Литвинюк – менеджер групи! І мало того, переопублікував. А коментарі там мене взагалі вразили, правда відповісти я не зміг, бо прав доступу бракує. Крім Литвинюка спірозмовниками були:
Сергій Шишкін – теж сильний музикант, про якого я правда ще не чув. Власне він був незадоволений, як це так, ми з Бедзіром попали на концерт на халяву.
І ще коментарі писав Володимир Агафонкін (Mourner) – вокаліст групи Обійми Дощу.
Це ж уявіть собі, ТАКИМ МУЗИКАНТАМ, і не все одно що я собі тут думаю!
Правда мені навіть нічого додати до того що там писали.
От єдине, що мені було не ясно, за що живе Лінус Торвальдс, Річард Столмен, і музиканти, альбоми яких ми ще не купили?
Вияснив, що Лінус Торвальдс викладає в Google лекції про те, як використовувати його Git 
, Столмен теж дає якісь консультації…
З Обіймами Дощу ніби все ясно – Агафонкін програміст, і заробляє як програміст.
А інші – лише концертами та альбомами. Тому, уточню свою думку про інтелектуальний продукт. Він відрізняється від інших продуктів, що собівартість виготовлення копії прямує до нуля. Тому, якщо ми слухаємо музику безплатно, десь в контакті, то музикант від цього не збідніє.
АЛЕ! І не стане багатшим. А добробут цього музиканта прямо відбивається і на нашому. Як?
Українська музика безумовно краща за російську. Але в телевізорі звучить більше російської (правда можливо я помиляюсь, бо я телевізор дивлюсь рідко, і то якщо музику, то “Галичину”. А таке в газетах вичитав). Щоб звучало більше української треба щоб власники телеканалів хотіли транслювати українську. (Є лише один спосіб змусити людину щось зробити — це зробити так, щоб вона захотіла це зробити. Дейл Карнегі). А власники каналів хочуть зробити свої канали популярними пускаючи по них популярні передачі і музику. А основний критерій популярності – кількість проданих альбомів. От і все.
Таким чином, єдиний спосіб зробити Україну українською – слухачам купляти більше альбомів ніж музиканти заслуговують, а музикантам грати більше ніж люди того заслуговують. Так рівновага потрохи почне перехилятись в нашу сторону. (З книжками, газетами та інтернетом те саме).
Ну, і останнє. Існує поширене твердження що рунет більш розвинений чим наш сегмент павутини. Що контенту там більше, і все таке… А я їм скажу “На здоров’я”. Хай у вас буде хоч вся кирилична вавилонська бібліотека з твердим знаком. Зате і сміття менше. Ось дивіться що я недавно знайшов (посилання не даю, самі розумієте чому):
Рунет більший за українську павутину?
Ну не ідіоти?
А загалом знайте, що українізацію можна продовжити і без сприяння, а то й при спротиві влади. Середній диск, або книжка коштує середніх п’ять пляшок пива. А задоволення то можна розтягувати на місяці… Приблизно. Точно не знаю скільки коштує пляшка пива. Сім гривень?
Ну і будьте людьми, і робіть все по людськи.
