Блоґ одного кібера

Зараз спробую зекономити час на багаторазові відповіді на запитання “як справи?” і куди я подівся.
Прочитати решту цієї замітки »

Новий режим виглядає приблизно так:

І поки що не сумісний з життям, бо не ясно що з вечерею. Якщо її перенести між тренуванням і роботою – мене знудить. Якщо я буду голодний – ризикую впасти в обморок від голоду (ну, чи щось на то схоже). Напевне вечерю треба зсунути трохи пізніше, а в 17 – другий обід. Але це не важливо, бо я його ніяк не почну дотримуватись. Може краще будувати його ітеративним профілюванням, і оптимізацією?

Колись я не знав такого слова як крипатура. І коли на першому курсі на першому занятті з легкої атлетики Анатолій Миколайович сказав “Добре, завтра в декого напевне буде крипатура… “. Я звісно запитав що це таке. Він відповів: “Ти не знаєш що таке крипатура?! Тоді завтра точно дізнаєшся. Хе-хе. “. І так, я дізнався… Але сьогодні здається гірше.

Крипатура в мене з’явилась в понеділок. В вівторок я прийшов на тренування, і на час тренування вона звісно зникла. І триває досі так, що я ледве піднімаю горнятко одною рукою. І коли я в понеділок відповідаючи на питання “Чому так важко?” (виникло від того як як стогнав і зітхав перенісши ящик з пластиковими тарілками і серветками в серверну) я сказав що “Записався на самбо і мене там побили”, всі повірили. Ну, відчуття принаймі такі самі.

Але крипатура – загалом гарний біль. Ти знаєш від чого він в тебе взявся. І знаєш що від нього не помреш. І знаєш що воно скоро пройде а ти станеш трошки кращим. І взагалі крипатура дає неймовірний рівень самоусвідомлення. Людина може й не задумуватись що в неї є якісь там ребра. Але зараз, як тільки я роблю більш глибокий ніж звичайно вдих, я думаю “О, ребра, це ви? Ну чого ви? Я вдихаю – посуньтесь.” Ребра неохоче сунуться, а ти отримуєш задоволення від того що ти знову показав їм хто головний.

Нащо воно мені треба? Ну, по-перше всупереч стереотипам більшість моїх колег, як виявляється, слідкують за своїм здоров’ям. Видно перших пів-року роботи досить для того щоб зрозуміти, що якщо не вживати запобіжних заходів то від такої роботи можна за 5 років стати інвалідом. По-друге, я ще занадто лінивий, а погода занадто погана щоб змусити себе вийти на вулицю і бігти. Давно пора було записатись в зал. А найголовніше – коли настільки сильно відчуваєш факт свого існування, якось нема часу задумуватись над його сенсом.

Крипатура (англ. delayed onset muscle soreness, нім. Muskelkater) – це біль в м’язах, який виникає при тривалому фізичному навантаженні яке дещо переважає звичне для організму. Ймовірно спричинюється лише ексцентричними вправами (такими при яких напружений м’яз розтягується, як то фаза опускання в віджиманнях, чи амортизація при бігу). Медицина поки що слабо вивчила цей стан, тому більшість інформації про нього – легенди.

Зокрема – найпоширеніша легенда – крипатура спричинюється накопиченням в м’язах молочної кислоти. Але молочна кислота виводиться з м’язу за годину, в той час як крипатура через годину тільки починається і триває кілька днів. Зрозуміло що правдивість твердження “зелений чай допомагає виводити молочну кислоту” загалом не має значення.

Також деякі джерела (взагалі основне джерело яке я використав) кажуть що масаж, теплі ванни і повторення вправ теж не допомагають. Я перевірив повторення вправ. Воно допомагає протягом того часу протягом якого м’язи розігріті. Далі крипатура повертається.

Але найцікавіше що я дізнався – крипатуру можна отримати і від звичного навантаження, при нестачі сну.

Тому я спати, а про те як в самбо вчать бити поміж ноги і в ніс, тому що бити по руках або в груди, як це роблять в інших танцях – не переконливо, я розповім якось іншим разом.

Тарас: Ти ще вуса не відрощуєш?
Я: Нащо?
Тарас: Аби міліція не впізнала.
Я: Ааа… Ну добре.

“Але про одну річ я вас просто благаю” – продовжував мій колега. “Брийтесь щоденно, незважаючи ні на що, навіть якщо для цього доводиться користуватись осколком скла … навіть якщо за нього доведеться віддати останній шматок хліба. Ви будете виглядати молодшими, і шкрябані щоки будуть більш рожевими. Якщо ви хочете залишитись живим, існує тільки один шлях: виглядати придатними для роботи. Якщо ви навіть просто покульгуєте, скажімо, у вас натерта п’ята і есесівець це помітить, він відкличе вас в бік і напевне відправить на “газ”. Ви знаєте, кого в таборі називають “мусульманином”? Людина, яка виглядає жалюгідною, хворою і виснаженою, яка не може більше справлятись з фізичною роботою … це і є “мусульманин”. Рано чи пізно (зазвичай рано) кожен “мусульманин” відправляється в газову камеру. Тому запам’ятайте: бритись, стояти і ходити рівно; тоді ви зможете не боятись газу…”

Віктор Франкль

Звичайно есесівця біля мене нема, але як і настрій впливає на зовнішній вигляд людини, так і зовнішній вигляд впливає на настрій. Принаймі ми підсвідомо намагаємось бути такими якими нас бачать оточуючі, а оточуючі бачать нас такими як ми виглядаємо.
Прочитати решту цієї замітки »

Автор – Лео Бабаута. Оригінал тут.

Взагалі, я як відданий представник західної цивілізації такі статті сприймаю досить скептично. В мене є цілі, я постійно не задоволений результатами, і постійно хочу робити більше всього і бажано швидше. Проте й в тому що пише Лео є певний сенс, особливо що стосується життя в моменті. Раджу прочитати.

Іронія нашого сучасного життя в тому, що поки постійно винаходяться технології які зберігають наш час, ми використовуємо його щоб робити все більше і більше речей, і тому наші життя сьогодні більш швидке та суєтливе ніж будь-коли до цього.

Життя рухається в такому швидкому темпі, що здається пролітає повз нас ще до того, як ми встигнемо ним насолодитись.

Але так не обов’язково повинно бути. Ми можемо повстати проти метушливого стилю життя і притормозити щоб насолодитись життям.

Повільніше життя означає час щоб насолодитись ранком, замість необхідності шалено мчати на роботу. Воно означає час для насолоди від того що ти робиш, щоб цінувати краєвид, щоб насправді сфокусуватись на тому що ви говорите, чи з ким проводите час – замість того щоб бути постійно приєднаним до смартфона чи лептопа, і замість того щоб постійно думати про задачі та листи. Воно означає однозадачність замість постійної зміни задач і неможливості сфокусуватись на жодній.

Сповільнення – це свідомий вибір, і не завжди легкий, але здійснивши його починаєш краще цінувати життя, і стаєш щасливішим.

Ось як це робиться:
Прочитати решту цієї замітки »

Сьогодні пішов бігати, випадково заблудився в лісі, і випадково знайшов клініку Феофанія, головну астрономічну обсерваторію НАН, і вхід до музею народної архітектури й побуту.

До цього ніколи там не був, і дуже радий що хоч трохи вивчив свій район. Взагалі треба частіше бігати в ліс, а не на стадіон, поки земля суха. Ну, і поки є гаряча вода, і я кашель мене дістає не більше ніж наша поліклініка.

Приблизна карта пробігу (за годинниковою стрілкою. трохи не так як зазвичай прийнято):

View Larger Map

Не ясно правда чого карти в Ґуґла рахують відстані в милях. Які такі сім миль? Доводиться самостійно рахувати що це щось біля 11 км.

Поки біг по ВДНГ зустрів гадюку. Мало не задушив, але на щастя ледве встиг помітити (вже трохи темніло), і перестрибнув.

А вчора ввечері прямо біля гуртожитку зустрів їжачка. Він спочатку від мене тікав, а потім притиснувся до стіни, стояв і дивився на мене. Я хотів його погладити, але він так наїжачив колючки що я зрозумів що це йому аж ніяк не сподобається. Спочатку хотів взяти його собі в рюкзак, і показати сусідам, але потім подумав що не маю молока аби компенсувати йому моральну травму.
Прочитати решту цієї замітки »