Блоґ одного кібера

Захотілось мені написати про деякі слова на букву “Ш” та деякі інші. Такий от я непередбачуваний.

Є така цікава і красива реклама:

В ній рекламують не толерантність до вовків, а мережу готелів shangri-la. І щоб вияснити що то за місце таке, я навіть недавно прочитав роман Джеймса Хілтона “Втрачений горизонт”. Це така собі утопія, написана в 1933, між війнами. В ній описується схований в горах ламастир (ламастир це як монастир, тільки з ламами замість монахів. лама – це тибетський буддистський монах), мешканці якого мають важливу місію – зберегти цивілізацію від майбутньої війни яку вони передбачають (написаний ДО другої світової).
Прочитати решту цієї замітки »

А тепер, коли ми розібрались з тим що таке блог, і для чого його вести, пора перейти до суті – як це взагалі робити.

Насправді це просто, і писати нас намагались навчити ще в школі. Я звісно впирався, і ось вам результат! Може якби мені сказали що “Хто ясно мислить той ясно формулює”, і що програмування має менше відношення до математики ніж до ясності формулювань я б впирався менше. А ще якби сказали, що слова – єдиний спосіб керувати світом… Правда є люди, яких писати грамотно таки навчили. Але процес перетворення ідей в голові людини на байтики що складаються в слова на екрані, чи лінії на папері має речі суттєвіші за правопис…

Якщо конкретно – такиx речей двоє, і перша – власне ідея. Вона не обов’язково повинна бути дуже оригінальною, чи новою, чи навіть вашою власною. Але вона повинна бути вам цікавою. Такою цікавою, що викликає сильне бажання поділитись з іншими. І оце бажання – важливіше за маленькі вади правопису (якщо те що ви написали здасться комусь достатньо цінним щоб бути написаним краще – він прийде і виправить ваші помилки. Ну принаймі я так іноді роблю на інших блогах.)

Бажання поділитись навіть важливіше за новизну ідеї. Якщо щось десь написано, навіть якщо є ризик що ваші читачі вже читали – все одно діліться – вони ж читають ваш блог бо їм цікаво що думаєте саме ви.

Ще важливо знати одну людську особливість: ви мінливі. Сьогодні вам цікаво одне, завтра інше. Бажання чимось поділитись зменшується з часом бо витісняється іншими бажаннями. Тому, якщо вас захопила якась ідея – найкраще записувати її одразу. Пізніше її образ потьм’яніє бо інші ідеї прагнутимуть вашої уваги. Навіть бажано публікувати її одразу, бо редагування не такий цікавий процес як обдумування і написання, тому ми схильні довгенько відкладати його на потім. Найкращі публікації виходять тоді, коли написані під час найбільшого бажання висловитись.

І спеціально для Тіммі. Так, написання блога забирає досить багато енергії. Яку можна витратити на написання коду. Є таке. Але з іншого боку, якщо ти пишеш код, а я про це не знаю, то який сенс в твому коді? Покажи скріншоти. Покажи кусочок коду і прокоментуй його. Чи просто кинь посилання на статтю яку ти прочитав, з коментарем “я тут прочитав оце, і мені захотілось написати такий то код, чи я зараз і займусь”. Те що wordpress не твіттер, не означає що ним не можна користуватись як твіттером.

Далі варто було б згадати про технічні аспекти публікацій в блогах, такі як вибір тегів, url, приховування під катом та подібні, для автоматизації яких я навіть написав один скриптик, але я давно загубив його код, і все ніяк не зберусь написати заново. Як тільки зберусь – напишу.

Президентом анімаційних студій Walt Disney, та Pixar є Едвін Кетмул, який є доктором філософських наук … нізащо не вгадаєте … в комп’ютерних науках! І він таки працює по спеціальності, придумуючи алгоритми за якими працюють оці всі наші Blender, Maya і інший софт, без якого мультики в 3d були б не 3d.

Але сьогодні мова не про те які програмісти круті, а про одну з його цитат. Мова йде про створення мультиків, але насправді ідея поширюється на будь-яку іншу творчу діяльність, ведення блогу в тому числі:

В процесі створення фільму, ми переглядаємо матеріал щодня. Це звісно контрінтуїтивно для багатьох людей. Уявіть собі, що, не залежно від того як добре ви малюєте, вам треба зібрати свої анімації та малюнки і показати їх всесвітньо відомому аніматору. Звісно ви не захочете показуватись щось щось слабке чи погане, тому ви захочете затриматись щоб переробити все краще. А фокус в тому, аби припинити так поводитись. Ми демонструємо роботу щодня, коли вона не завершена. Якщо кожен робить це щодня, він перемагає нерішучість. А той хто переміг нерішучість має більшу свободу в творчості.

Як я казав, людям це не очевидно, але крок на цей шлях допоміг нам у всьому що ми робили. Покаже це поки воно ще не завершене. Є інша перевага, суть якої в тому, що коли робота зроблена, вона зроблена. Це може звучати по дурному, але багато людей працюючи над чимось хочуть притримати роботу, і продемонструвати її скажімо через два місяці, щоб доробити. Тільки вона ніколи не достатньо добра. Тому вони не можуть її завершити. Тому ви повинні використовувати цей ітеративний процес, і фокус в тому, аби робити це частіше, щоб змінити динаміку.

Мораль – щоб не боятись творити, потрібно не боятись демонструвати. А страх можна перемогти звичкою. Публікуйте частіше.

Нотатка на дві метафори. І запасайтесь батарейками!

На обкладинці класичної книжки про компілятори дракон символізує складність, про що на ньому й написано. Програміст озброєний генератором парсерів, та іншими грізними штуковинами, які допомагають йому побороти дракона.

Це перша метафора. А друга взята з перекрученої цитати: “Коли ми відмежовуємось від зовнішнього світу ліхтарик свідомості спрямовується всередину”. Так здається писав про медитацію Хофштадтер. Медитація в мене ще не виходила.

Але недавно, в “найкращого програміста в світі“, я вичитав ще одну цитату з “Code Complete” (за який очевидно варто взятись):
Прочитати решту цієї замітки »

Власне, я долучившись до створення плану тренінгів додав кілька підпунктів до пункту який ви бачите в заголовку публікації. Після цього мене двічі попросили розповісти про вклад вікіпедії в розвиток штучного інтелекту. Прийшлось придумувати презентацію. На щастя (чи на жаль, це вже ви вирішуйте) обійшлись і без неї. А тут можете і прочитати, я до письмової критики там в коментарях вже звик.
Прочитати решту цієї замітки »