Блоґ одного кібера

Забувати книжку виходячи з дому це ще гірше ніж забувати блокнот. Бо ризик що доведеться їхати в транспорті, чи чекати в черзі ще більший ніж ризик того, що раптом з’явиться ідея, і не буде куди її записати. Але я забув книжку, і в мене є лише блокнот, голова і пам’ять в голові. Тому сьогодні публікація без посилань.

Кажуть що коли думати про те що все колись буде добре, то воно так і буде. Бо є якесь там позитивне мислення. Безперечно, думати що все буде добре куди корисніше і приємніше ніж думати що все стане гірше. Але такі думки якщо і мають якийсь вплив на дійсність, то настільки незначний, що ним можна знехтувати.

От про це я задумався, коли якось переходив з своїм тім-лідом вулицю. Я зазвичай вулиці з активним рухом не переходжу а перебігаю, бо страшно. І я спитав тім-ліда, звідки в нього такі стальні нерви, що він ступає на проїжджу частину, в той час як десяти секундах їзди на нас мчать машини. Він почав розповідати щось філософське про бажання і наміри. Я не впевнений що зрозумів саме те що він хотів сказати, але дещо нове таки усвідомив. Або десь вичитав, вже не пам’ятаю де, а тепер згадалось. Але це не важливо.

Важливо те, що потрібно рідше думати слово “хочу”, і частіше “маю намір”. Бо слово “намір” дозволяє думати імперативно а не декларативно. А дії це результат думок, так, але лише імперативних думок.

Думка “я хочу”, нічого не дає. Ну, справді, мало чого я там хочу. Хочу захистити диплом і отримати залік на сесії. Неправда. Насправді хочу щоб моя мама не переживала, але цю думку важко перетворити в конкретні дії. Крім того залік на сесії залежить не тільки від мене. Крім того “хочу відпочити” в мене цілком суміщається з “хочу текст дипломної”. І крім того, залік залежить не тільки від мене.

Зі словом “намір”, такі штуки не проходять. Якщо я маю намір в четвер після роботи дістати книжку про операційні системи, і прочитати її розділ про Лінукс, а потім прочитати його ще раз і виписати місця які не запам’ятав, після чого наступного дня з’явитись в деканаті і попросити заліковку, то це вже конкретний набір команд, який простіше виконати. І ніяких переживань про те що я не зможу прочитати цей розділ нема, бо я це зможу. Хіба що обставини вимагатимуть зміни намірів.

Мораль: Коли чогось хочеться – подумайте які в вас щодо цього наміри. Наміри повинні бути відповідними, і над ними потрібно думати частіше ніж над бажаннями. Про бажання які не тягнуть за собою намірів можна забути.

Вона дивна, так що зразу й не скажеш що конкуренція, але я спробую її пояснити. Спочатку розкажу про те яка вона в інших професіях.

Якось на зустрічі з приводу десятиріччя вікіпедії я спілкувався з російським вікіпедистом (який жив в Києві достатньо довго щоб мене розуміти). Він фінансист з System Capital Management, чи щось в тому роді, точно не пам’ятаю. Так от він сказав, що по своїй спеціальності в вікіпедію не пише, щоб не допомагати конкурентам. Пише про цікаві місця Києва, для розваги. Мені було дивно що в мене прямо протилежні бажання. З мого блогу видно, що я всіма силами намагаюсь допомогти конкурентам.

Чому так? Тому що в програмуванні відбувається конкуренція не персон, а спільнот. Яка викликана дефіцитом останніх. Програміст Python буде цінуватись на ринку праці більше, якщо він зможе робити свою роботу краще. Він зможе робити свою роботу краще тільки коли в Python буде більше батарейок, менше багів, більше документації, більше блогів, більше форумів, більше колективного інтелекту.

З іншого боку програмісту самому вигідно допомагати іншим, бо це збільшує досвід, дозволяє отримати конструктивну критику без якої вдосконалюватись важко, і найголовніше – збільшує вплив. Якщо я відкрито продемонструю всім можливість писати крутіше ніж Роман Хоменко, то після того як всі про це дізнаються, приїду в Харків, і заміню його на його роботі .

Хоча насправді коли таке відбувається… А ніколи, тому що всі програмісти різні, і кожен майстер у своєму проекті. Вони від відсутності конкуренції навіть придумали спортивне програмування, де всі програмісти пишуть один і той самий проект. Ізольовано. Для розваги. Проект зазвичай не має жодної практичної цінності. І кожен контест для суспільства – це втрата кількох сотень дуже дорогих (за собівартістю і ринково) людино-годин.

Яким чином ведення блогу покращує конкретно мою позицію на ринку праці? З двох сторін.

З одного боку мій блог читають менш досвідчені програмісти, і я економлю їм час. Я не боюсь їх конкуренції, бо поки вони читають те що я вже знаю, я вивчаю щось нове. Але існує ймовірність що вони розкажуть про мене своєму начальнику, або колегам.

З іншого боку мій блог читають люди більш досвідчені, які можуть підказати правильну дорогу далі. Їм це вигідно, бо я можу розповісти про них своїм колегам.

От якби був надлишок програмістів, думаю такої чудової роботи і співпраці не тільки в командах, а й між ними ми б не спостерігали.

А тепер, коли ми розібрались з тим що таке блог, і для чого його вести, пора перейти до суті – як це взагалі робити.

Насправді це просто, і писати нас намагались навчити ще в школі. Я звісно впирався, і ось вам результат! Може якби мені сказали що “Хто ясно мислить той ясно формулює”, і що програмування має менше відношення до математики ніж до ясності формулювань я б впирався менше. А ще якби сказали, що слова – єдиний спосіб керувати світом… Правда є люди, яких писати грамотно таки навчили. Але процес перетворення ідей в голові людини на байтики що складаються в слова на екрані, чи лінії на папері має речі суттєвіші за правопис…

Якщо конкретно – такиx речей двоє, і перша – власне ідея. Вона не обов’язково повинна бути дуже оригінальною, чи новою, чи навіть вашою власною. Але вона повинна бути вам цікавою. Такою цікавою, що викликає сильне бажання поділитись з іншими. І оце бажання – важливіше за маленькі вади правопису (якщо те що ви написали здасться комусь достатньо цінним щоб бути написаним краще – він прийде і виправить ваші помилки. Ну принаймі я так іноді роблю на інших блогах.)

Бажання поділитись навіть важливіше за новизну ідеї. Якщо щось десь написано, навіть якщо є ризик що ваші читачі вже читали – все одно діліться – вони ж читають ваш блог бо їм цікаво що думаєте саме ви.

Ще важливо знати одну людську особливість: ви мінливі. Сьогодні вам цікаво одне, завтра інше. Бажання чимось поділитись зменшується з часом бо витісняється іншими бажаннями. Тому, якщо вас захопила якась ідея – найкраще записувати її одразу. Пізніше її образ потьм’яніє бо інші ідеї прагнутимуть вашої уваги. Навіть бажано публікувати її одразу, бо редагування не такий цікавий процес як обдумування і написання, тому ми схильні довгенько відкладати його на потім. Найкращі публікації виходять тоді, коли написані під час найбільшого бажання висловитись.

І спеціально для Тіммі. Так, написання блога забирає досить багато енергії. Яку можна витратити на написання коду. Є таке. Але з іншого боку, якщо ти пишеш код, а я про це не знаю, то який сенс в твому коді? Покажи скріншоти. Покажи кусочок коду і прокоментуй його. Чи просто кинь посилання на статтю яку ти прочитав, з коментарем “я тут прочитав оце, і мені захотілось написати такий то код, чи я зараз і займусь”. Те що wordpress не твіттер, не означає що ним не можна користуватись як твіттером.

Далі варто було б згадати про технічні аспекти публікацій в блогах, такі як вибір тегів, url, приховування під катом та подібні, для автоматизації яких я навіть написав один скриптик, але я давно загубив його код, і все ніяк не зберусь написати заново. Як тільки зберусь – напишу.

Президентом анімаційних студій Walt Disney, та Pixar є Едвін Кетмул, який є доктором філософських наук … нізащо не вгадаєте … в комп’ютерних науках! І він таки працює по спеціальності, придумуючи алгоритми за якими працюють оці всі наші Blender, Maya і інший софт, без якого мультики в 3d були б не 3d.

Але сьогодні мова не про те які програмісти круті, а про одну з його цитат. Мова йде про створення мультиків, але насправді ідея поширюється на будь-яку іншу творчу діяльність, ведення блогу в тому числі:

В процесі створення фільму, ми переглядаємо матеріал щодня. Це звісно контрінтуїтивно для багатьох людей. Уявіть собі, що, не залежно від того як добре ви малюєте, вам треба зібрати свої анімації та малюнки і показати їх всесвітньо відомому аніматору. Звісно ви не захочете показуватись щось щось слабке чи погане, тому ви захочете затриматись щоб переробити все краще. А фокус в тому, аби припинити так поводитись. Ми демонструємо роботу щодня, коли вона не завершена. Якщо кожен робить це щодня, він перемагає нерішучість. А той хто переміг нерішучість має більшу свободу в творчості.

Як я казав, людям це не очевидно, але крок на цей шлях допоміг нам у всьому що ми робили. Покаже це поки воно ще не завершене. Є інша перевага, суть якої в тому, що коли робота зроблена, вона зроблена. Це може звучати по дурному, але багато людей працюючи над чимось хочуть притримати роботу, і продемонструвати її скажімо через два місяці, щоб доробити. Тільки вона ніколи не достатньо добра. Тому вони не можуть її завершити. Тому ви повинні використовувати цей ітеративний процес, і фокус в тому, аби робити це частіше, щоб змінити динаміку.

Мораль – щоб не боятись творити, потрібно не боятись демонструвати. А страх можна перемогти звичкою. Публікуйте частіше.

Не встиг я пожалітись на те що слова не всесильні, як в телевізорі YouTube з’явився запис з короткою інструкцією користувача слів. В автора відео язик непогано підвішений, і його думка в цій галузі може вважатись до певної міри авторитетно. Тому я вирішив поділитись з вами, і зробити маленький “синхронний переклад”.
Прочитати решту цієї замітки »