Блоґ одного кібера

Го́вард Ка́ртер — англійський археолог; знайшов гробницю Тутанхамона (1922).

Початок кар’єри

Говард Картер народився в Лондоні, в сім’ї Семюеля Картера, вмілого художника, який навчив сина основам малювання олівцем та фарбами, і Марти Джойс (Сендс) Картер.

В 1891, у віці 17 років, талановитий молодий художник був відправлений до Єгипту Фондом дослідження Єгипту, для того щоб допомагати Персі Ньюберрі в розкопках могил Середнього царства в Бені Гасан. Навіть в такому юному віці йому вдалось вдосконалити способи копіювання оздоблення могил. В 1892 він працював протягом одного сезону під опікою Фліндерса Петрі в Амарні, столиці заснованій фараоном Ехнатоном. З 1894 до 1899 він працював з Едуардом Невіллем в Деір ель-Бахарі, де він записував настінні рельєфи храму Хатшепсут.

У 1899, Картер був призначений першим головним інспектором Єгипетської служби старожитностей (англ. Egyptian Antiquities Service (EAS)). Він наглядав за багатьма розкопками в Тебесі (зараз відомому як Люксор) перед тим як в 1904 був переведений в Інспекторат Нижнього Єгипту. Картер покинув службу старожитностей у 1905 після інциденту між групою французьких туристів, та Єгипетськими охоронцями ділянки, в якому він став на сторону охоронців.

Гробниця Тутанхамона

Після трьох важких років, Картера найняв Джордж Карнарвон для нагляду за розкопками в 1907. Їх познайомив Гастон Масперо, який хотів переконатись що Картер познайомиться з сучасними археологічними методами та системами записів.

Карнарвон фінансував роботу Картера в Долинці Царів з 1914, але вона була перервана першою світовою і продовжилась лише в 1917. Після кількох місяців безплідних пошуків, Карнарвон почав виявляти незадоволення браком результатів і в 1922 дав картеру фінансування на останній сезон пошуку гробниці.

4 листопада 1922, команда Картера що проводила розкопки виявила сходи що вели до гробниці Тутанхамона (позначеної відповідно KV62 (англ. kings valley 62)), неторканою і найбільш збереженою гробницею з тих які коли-небудь знаходили в Долині царів. Він передав Карнарвону щоб той з’явився, і 26 листопада 1922, з Карнарвоном, його дочкою, та іншими присутніми він зробив “крихітний пролом в верхньому лівому кутку” дверного проходу, і за допомогою світла свічки зміг розгледіти, що багато скарбів з золота та чорного дерева все ще були на місці. Він зробив цей пролом долотом що його бабуся подарувала на сімнадцятий день народження. Вона знала, що одного разу він зробить видатне археологічне відкриття. На той момент він ще не знав, чи це могила, чи проста схованка, але помітив багатообіцяючий закритий прохід між двома статуями охоронців. Коли Карнарвон спитав “Ти що небудь бачиш?”, Картер відповів відомими словами “Так, дивовижні речі.”

Наступні кілька місяців були витрачені на каталогізацію вмісту першої кімнати, під “іноді стресовим” наглядом П’єра Лакау, генерального директора урядового відділу старожитностей. 16 лютого 1923 року, Картер відкрив зачинений прохід, і виявив що він справді вів до поховальної кімнати, та вперше поглянув на саркофаг Тутанхамона. Всі ці відкриття палко висвітлювались світовою пресою, але більшість її представників сиділи в своїх готелях, на місці дозволяли знаходитись лише Генрі Волламу Мортону, і його яскраві описи допомогли закріпити репутацію Картера серед британської публіки.

Власні записки Картера, та фотографічні докази, вказують на те що він, Лорд Карнарвон та Леді Евелін Герберт увійшли в поховальну кімнату невдовзі після відкриття гробниці, і перед офіційним відкриттям.

Пізніша робота та смерть

Очистка гробниці яка містила тисячі об’єктів продовжувалась аж до 1932. Після свого сенсаційного відкриття, Говард Картер покинув археологію і став працювати на пів ставки агентом музеїв та колекціонерів, включаючи Клівлендський музей мистецтв, та Інститут Мистецтв Детройту. Він відвідав Сполучені Штати у 1924, і провів серію ілюстрованих лекцій в [Нью-Йорк]]у та інших містах США, які користувались значним успіхом, поширюючи в америці єгиптоманію.

Він помер від лімфоми, різновиду раку, в Кенсінгтоні, Лондон, другого березня 1939 у віці 64. Природня смерь археолога через такий довгий час після відкриття гробниці, незважаючи на те що він був лідером експедиції, зазвичай використовується як доказ скептиками теорії того, що “прокляття фараонів” нависає над групою що порушила спокій гробниці Тутанхамона.

Ну, такі справи з археологами. Взагалі сьогодні день перемоги, і вам напевне було б цікаво прочитати щось цікаве про криптоаналіз шифрів вермахту, але раз Google вдруге дає шанс зробити блог страшенно відвідуваним, то чому б і ні? Цього разу пробую копіпасту. А всіх постійних читачів прошу пробачення, після 13 числа я обов’язково напишу щось своє і тематичне. Гарного вихідного!

Якби не вмер від СНІДу взимку 1990. Кіт Харінг – це художник картина якого сьогодні експонується на логотипі Google, а ви читаєте це, тому що я вирішив зробити хитрий SEO-експеримент.

Вікіпедійна стаття теж мій SEO-експеримент, але тут краще рахувати статистику.

Картинка Харінга 1986-того року. Без назви. Я б назвав “Андроїди плодяться”.

На цьому все, дякую за увагу, можете повертатись до того чим займались.

Всі напевне чули пісню:

І всі напевне знають що Вакарчук молодший – кандидат фізико-математичних наук. І от якщо ви вслухались в кінець пісні, то там є приблизно(а з допомогою добрих науковців (часто дивуюсь які цікаві люди буває читають мою писанину) стало відомо точно) такі слова:

In the present paper some new three-dimensional magnetic fields in which the motion of the electron is supersymmetrical have been found. Another new aspect is that in the considered magnetic field the extended SUSY with two, three or four supercharges is realized. The existence of the exact SUSY or breaking SUSY is an interesting question. In order to answer this question it is necessary to investigate the equation for the ground state with zero-energy level in the magnetic field studied. In the two-dimensioan case this problem was solved by Aharonov and Kasher. It was shown that the number of states with zero energy is equal to and if is integer,

і на цьому слова в пісні закінчуються, але ні параграф “conclusion”, ні абзац, ні речення не закінчуються.

where is the magnetic flux over the XY plane, is the flux quantum.

Далі переписувати не бачу сенсу, бо слова пісні ми вже і так визначили, а не знаючи чому e взято по модулю якщо воно і так додатнє (може це якийсь вектор?), чому дорівнює h з планкою, і що таке flux (густина потоку енергії) користі з того і так не буде. Зрозуміло що текст був вставлений в композицію для краси, а не для того щоб всі дізнались щось нове про електрони й магнітні поля.

Стаття називається “Supersymmetry of the electron in a three-dimensional magnetic field”, але я її ніде не можу знайти (Хіба що можна за купу баксів замовити номер журналу в якому вона публікувалась) (посвячені люди знають як працює наука). Подяка ютуберу nospamURA за те що підказав як стаття називається.

Тепер зрозуміло про що пісня. Пісня однозначно про те як бідний Святослав хотів гуляти по вулиці, там де світло дискотек, а його змушували сидіти в світлі бібліотек і писати статті про суперсиметрію електрона в тривимірному магнітному полі. Ну, але куди подітись якщо в тебе такий тато.

До речі, варто зауважити, що є вірші (як от слова цієї пісні) семантика яких пов’язана зі словами не таким традиційним способом як це відбувається в прозі, а іншим. Правда розповім я про це пізніше, коли хоч трохи виясню яким.

Не встиг я пожалітись на те що слова не всесильні, як в телевізорі YouTube з’явився запис з короткою інструкцією користувача слів. В автора відео язик непогано підвішений, і його думка в цій галузі може вважатись до певної міри авторитетно. Тому я вирішив поділитись з вами, і зробити маленький “синхронний переклад”.
Прочитати решту цієї замітки »

Але то зовсім не є зле, навіть навпаки – вони дуже й дуже добре пишуть, і взагалі цікаві люди.

Ну самі гляньте.