Блоґ одного кібера

Історія хвороби контуженого інформаційним вибухом

Сократ, Платон, Арістотель

with 5 comments

Або деякі витяжки з “Історії західної філософії” Бертрана Рассела, в моїй інтерпретації (тобто як зрозумів). Помітите щось абсурдне – прошу до диспуту. Ця книжка дуже і дуже цілісна щоб її цитувати дослівно, тому тут будуть всякі перекручені коментарі. І сподіваюсь якщо ви перечитаєте це, ви не передумаєте прочитати саму книжку. Бо вона дуже, і дуже цікава.

Афінська школа. Шматочок фрески Рафаеля, на якому зображений Сократ (стоїть в зеленій тозі зліва), Платон (несе книжку, і показує пальцем в небо, змальований з Леонардо да Вінчі), і Арістотель (поруч з Платоном, несе свою Етику.

Сократ

Інтервал життя: (-469, -399)

Сократ – досить розумний, сміливий, добрий і сильний чоловік, про якого відомо лише з записів його учнів, а найбільше Платона. Якось здогадався що він “знає лише те, що нічого не знає” (здається він мав на увазі що в світі існує набагато більше невідомого ніж відомого, і основне – постійно це невідоме розкривати). А потім хтось запитав дельфійського оракула “Чи існує людина розумніша за Сократа?”. Оракул відповів негативно. Сократ якось про це дізнався, здивувався (він ж знав що нічого не знає), і вирішив перевірити. Знайшов якогось розумного політика. І в процесі розмови довів йому що він теж нічого не знає. А політик то думав що знає, і образився. Потім довів якомусь адвокату. А після того як він довів усіх в Афінах – його засудили і стратили.

Але Сократу зовсім не шкодило те що його страчували. Він сказав: “Є дві можливості. а) Смерть – це сон без снів, що досить непогано. б) Смерть – це перенесення в інший світ. А там мають бути інші мерці, з якими можна буде говорити і набиратись мудрості. Крім того там мене вже напевне не зможуть стратити.” А ще, вважав що основне благо – мудрість, і воно залежить тільки від самої людини, а на все інше можна начхати. Може це тому він був таким крутим солдатом. Казали що він витримував неймовірні походи, голод, міг іти босим по льоду, так що інші солдати думали що він з них знущаєтсья.

А ще Сократ придумав небеса, пекло і чистилище. Уявляєте собі?

І зараз я випишу цілу цитатку, щоб ви зрозуміли, що книжка Рассела просто неймовірна:

Протягом багатьох віків платонівський Сократ був зразком для наступних філософів. Що ми маємо думати про нього в етичному плані? (Мене цікавить лише людина якою її зобразив Платон.) Його заслуги очевидні. Він нехтує світським успіхом, настільки безстрашний що залишається спокійним, ввічливим та гумористично настроним до останньої хвилини, більше хвилюючись про те що він вважає істиною, ніж про що-небудь інше. Проте в нього були серйозні вади. Він недобросовісний і застосовує софізми в своїх аргументах, він використовує інтелект скоріш для того, щоб довести бажані для себе висновки, ніж для відсторонених пошуків знання. В ньому є щось самовдоволене та єлейне, що нагадує поганий тип церковника. Його мужність перед обличчям смерті було б більш чудесним, якби він не вірив в те, що він буде насолоджуватись вічним блаженством серед богів. На відміну від деяких з його попередників Сократ не володів науковим мисленням, але рішуче доводив існування всесвіту, який відповідав його етичним ідеалам. Це – зрада істини, і найгірший з філософських гріхів. Можна вважати, що як людина він міг бути допущеним до спілкування зі святими, але як філософу, йому потрібно було б довго перебувати в науковому чистилищі.

Ну хто б ще міг критикувати іншого (і то не будь-кого), на такому рівні?

Діалектика – спосіб отримання знань за допомогою запитань та відповідей. Вперше діалектика застосована Зеноном, розвита Сократом, і записана Платоном. “Апологія” Платона (запис судового засідання на якому судили Сократа) – один з прикладів діалектики. Сократ взагалі казав що працює акушером – допомагає людям народити істину, яка вже є в них.

Внаслідок впливу Платона вона застосовувалась ще довго, хоча не всюди підходила. Зокрема вона погано підходить до емпіричних знань. Навіть Галілей свої відкриття записував у вигляді діалогів, бо так було прийнято, хоча це доволі штучно. Наприклад в діалозі з людиною яка ніколи не бачила мікроскопа важко пояснити їй існування мікробів. Тому метод Сократа підходить лише до фактів, які можна вивести з уже відомих, але ніяк не підходить щоб отримувати нові факти.

Тим не менш, діалектика може допомогти дати відповідь на питання, про які ми вже знаємо достатньо багато, щоб зробити правильний висновок. Наприклад “Що таке справедливість?”. Дуже просто проаналізувати в яких випадках ми вживаємо слова “справедливо” і “несправедливо”, та отримати непогане означення. Але коли дослідження буде завершене, ми виявимо що зробили відкриття в області лінгвістики, але не в області етики.

Платон

Інтервал життя: (-427, -347)

Спарта – держава успішна в війні, і тільки. Спартанці просто не вміли робити нічого іншого. Економіка трималась на ілотах, які були греками яких завоювали спартанці і зробили кріпаками. Освіта була спрямована тільки на військову справу, тому в науці та культурі Спарта не досягла зовсім нічого.

Діти були державною власністю. Всіх дітей з яких не могли вийти хороші воїни вбивали. Якщо жінка у шлюбі не мала дітей, держава могла попросити її перевірити, чи в неї не буде дітей з іншим чоловіком.

Тим не менш її устрій повпливав на утопію Платона “Держава”.

Платон народився в Афінах, коли вони програли війну, і терпіли голод, тому його “Держава”, як і Спарта, могла тільки забезпечити себе їжею, і військовим захистом. Крім того, Платон бачив як демократія вбила його вчителя Сократа, і тому не дуже любить її. “Держава” описує цензуру на музику, літературу, і взагалі є описом тоталітарного суспільства. Але незважаючи на те, що Рассел вважає Платона мало не фашистом, він визнає, що Платон мав багато розумних думок.

Чи є міра добра? Релігія дає просту відповідь – “Бог визначає що добре, а що погано”. Але тут існує заковика. Теологи кажуть що Бог добрий. Значить існує міра добра незалежна від Бога. Твердження “Задоволення – це добре”, можна було б вважати правильним, як і “сніг – білий”, якби з ним згодились всі. Але ж люди як завжди мають різні точки зору…

Платон наприклад може довести що його “Держава” – це добре, а демократ може довести протилежне. Але тут все залежить від того що кому подобається. І якщо людям подобаються різні речі, то рішення досягається не за допомогою розуму, а за допомогою сили, прямої чи прихованої. <- А в вас ще не з’явилось розуміння суті політики?

Основна суть утопії Платона – філософи при владі. І відрізнялася вона від всіх інших утопій тим, що планувалась реалізація. І вона могла бути справді здійснена, бо Греція тоді була зовсім не монолітна. Невеликі міста-держави цілком підходили для численних експериментів. І революцій було немало. Це вже потім Македонія завоювала Пеллопонес, і створила велику державу.

Але щоб зробити правителя філософом, або філософа правителем треба вияснити хто є філософом. (З правителем ясно – це той хто командує). З діалектики і етимології виходить, що філософ – це той хто любить мудрість. (Трохимчук ще задав філософське питання “А філософи люблять мудрість платонічно?” :)) Тому, щоб не виникало філософських запитань Трохимчука треба дати точніше означення.

Філософ має мати “знання”, а не “точку зору”. Знання не може бути невірним, воно завжди істинне. Точка зору запросто може бути невірною, і скоріш за все так і є. Предмети мають протилежні властивості, а тому щодо них можливі тільки точки зору. Знання важко застосувати до реальних предметів. (Привіт математико! Ми то знаємо що ти буваєш прикладна, але я ще не доказав точку зору Платона.) А знання можливі щодо “ідей”, чи “форм”.

Теорія ідей чи форм Платона має дві частини логічну, та метафізичну.

Логічна: На світі існує багато котів. Але кожна людина коли побачить кота, може сказати що це кіт. Хоча коти й різні. Значить вони розділяють якісь спільні властивості. І слово “кіт” означає не якогось конкретного кота, а якусь ідеальну “котячність”. Котячність не народжується при народженні кота, і не вмирає при його смерті. Вона взагалі існує поза часом та простором.

Метафізична: Слово “кіт”, означає якогось ідеального Кота, кота створеного Богом, і єдиного в свому роді. Всі інші коти лише розділяють його властивості більшою чи меншою мірою неідеально. І саме через цю неідеальність існує багато котів. Ідеальний Кіт реальний, а всі інші нам лише здаються.

Ну як тут не згадати Желязни, з його єдиним Амбером, і всі інші місця у світі, земля в тому числі є лише його спотвореними відображеннями. Я то думав: “Ох, яка сильна ідея!”. А тут виявляється що Платон її вже колись обдумував.

Одним словом філософ – це той, хто нехтує реальністю, яка насправді не зовсім реальна, і живе ідеями. Ось так. Здоровий глузд підказує що це не дуже розумно, але ж здоровий глузд – це думка більшості суспільства. Сократ казав, що філософи виглядають психами лише на фоні звичайних людей. В освіченому суспільстві бути філософом має бути цілком нормальним.

Таким чином математика вивчає ідеї, які в реальному світі спотворені похибками. Але якби вона не була такою абстрактною, вона б не могла бути завжди вірною, і стала б набором точок зору.

І з’являється проблема чому довіряти: інтелекту чи відчуттям?

З одного боку, для ілюстрації нереальності реальності Платон придумав печеру. До стіни якої ми прикуті, і не маємо змоги спостерігати реальний світ. Ми спостерігаємо лише відображення, які бувають досить оманливі. Філософія звільняє від кайданів печери.

З іншого боку, один чоловік перебуваючи під впливом веселильного газу знав таємницю всесвіту. Коли дія газу проходила він її забував. Але одного разу таки спромігся її записати. Коли сп’яніння пройшло він прочитав “Всюди пахне нафтою”.

А ще не варто ставити ідеї поряд з предметами тому, що якщо існує ідея кожного предмета, то існує ідея ідеї. І ідея ідеї ідеї. І так до нескінченності. Але це придумав не Рассел, а хтось хто сперечався з Сократом.

Емпіричні знання – це такі знання що випливають з досвіду. Я дивлюсь у вікно, бачу сонце, і знаю що погода сонячна.

Апріорні знання – це такі знання що вже є в кожній людині, і їй їх треба лише “згадати”, тобто вивести. Це як наприклад маючи поняття похідної, та многочлена, можна “згадати” поняття рядів Тейлора. Звісно я їх таки згадав, бо мене колись цьому вчили. Але якийсь Тейлор, їх відкопав?

А ще Платон записав легенду про Атлантиду.

Арістотель

Інтервал життя: (-384, -322)

Авторитет Арістотеля можна прирівняти до авторитету церкви. І цей його авторитет поширився на дві тисячі років, чим неймовірно затримав розвиток західної цивілізації. З 17-го століння будь-яка нова ідея в науці, мала починатись з нападок на яку-небудь арістотелівську доктрину. В галузі логіки це вірно і дотепер.

Арістотель виховував Александра Македонського. Рассел вважає що це мало допомагало, бо в Александра великої схильності до філософії не проявилось.

Арістотель критикував теорію ідей Платона, і ввів свою доктрину універсалій. Якщо людина є людиною бо схожа на ідеальну Людину, то має бути ще ідеальніша людина на яку схожі і людина і Людина. За Арістотелем є слова, що означають єдині у всесвіті речі, наприклад Місяць, Франція, Наполеон, Всесвіт. Це субстанції. А є слова, які позначають речі, яких буває багато: собаки, коти, люди, планети. Це універсалії. Субстанції позначають “це”, а універсалії “яке”.

І все було б класно, але одними універсаліями і субстанціями Арістотель не обмежився. Він ввів ще поняття “матерії” і “форми”. Це як зі статуєю – марерія мармур, а форма – це обриси статуї. Хоча це занадто просте пояснення, бо тоді не зрозуміло що означає “душа – форма тіла”. Матерія не може існувати без форми, а форми без матерії можуть.

Це описано в арістотелевій “Метафізиці”. Крім цього він написав “Етику”, яка занадто застаріла, як на наш час, і не дуже цікава.

А ще Арістотель написав “Політику”, в якій розглянув різні форми правління. В ній він критикував “Державу” Платона, і особливо його комунізм щодо сім’ї. Як вже згадувалось – стародавня Греція складалася з міст-держав, в яких часто траплялись революції, тому була ніби великою політичною лаболаторією.

Є три гарні форми правління: монархія, аристократія, і конституційне правління (політія), і три поганих: тиранія, олігархія і демократія.

Але найбільший вплив Арістотель мав своєю “Логікою”. Основою його логіки є силогізми. Силогізми – це два твердження про які відомо що вони правильні, і третє, яке буде правильне якщо правильні два попередні. Рассел каже що це була б чудова книжка, якби вона не була написана в завершенні розвкитку грецької науки, тому що вона була б відмінною основою для зародження логіки. Але через застій у середніх віках, і авторитет Арістотеля її сприймали як завершення.

Також Арістотель написав “Фізику”. Основою фізики Арістотеля є твердження “Тварини відрізняються від інших речей тим, що можуть самостійно пересуватись”. З грецької фізика (physis) – це природа. Але не та природа як ми її розуміємо, а як наприклад природа жолудя – вирости в дуб. Природа речі – це її сенс, це те заради чого вона існує. (Тут я по іншому починаю ставитись до фрази “Така вже людська природа”). Природа руху небесних тіл – обертальна, а природа руху земних – прямолінійна. Тому вважалось, що снаряд пущений горизонтально спочатку так і буде летіти, а потім почне вертикально падати в низ. Дивно що Архімед, який неслабо розбирався в механіці ніяк не відкоментував “Фізику” Арістотеля. Може просто не чув?

І загалом про грецьку науку

Евклід зневажав практичну корисність. Кажуть, якось один його учень, який прослухав доведення теорем, спитав яка користь може бути від геометрії. Тоді Евклід покликав раба, і сказав: “Дай цьому юнаку монету, бо йому конче треба отримувати вигоду з того що вивчає”. В часи греків ніхто й не думав, що вивчення конічних перерізів може дати якусь практичну користь, але в 17-тому столітті Галілей відкрив що снаряди рухаються по параболах, а Кеплер – що планети рухаються по еліпсах. І та робота що греки зробили суто через любов до математики стала ключем до ведення війни, і розвитку астрономії.

About these ads

Written by bunyk

Вересень 26, 2010 at 22:38

Опубліковано в Конспекти, Психософія

Tagged with ,

5 Responses

Subscribe to comments with RSS.

  1. Icefall

    Вересень 26, 2010 at 22:53

  2. Попереду ще 800 екранів Рассела (200 прочитав, і зараз читаю про завоювання Александром світу, хоча по програмі ми вже пройшли Отців Церкви…), і 700 сторінок книжки “Гедель, Ешер, Бах” Хофштадтера.

    От чесно, не знаю чи варто мені читати ще приблизно триста сторінок книжки з підзаголовком “Книга ни о чем”.

    bunyk

    Вересень 26, 2010 at 23:14

    • Не знаю, стоит ли. Пробуй. Там еще есть два рассказа покороче.

      Icefall

      Вересень 26, 2010 at 23:19

  3. А не “інтерпрЕтації” ли? Кибернетику непростительно.

    Tim

    Вересень 26, 2010 at 23:23


Напишіть відгук

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Змінити )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Змінити )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Змінити )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Змінити )

Connecting to %s

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.

Join 200 other followers

%d блогерам подобається це: