Блоґ одного кібера

Нічого собі назва – сказав би я на вашому місці, якби таке прочитав. Ніби я не вмію робити презентації. Відкриваєш PowerPoint, pобиш слайд, додаєш на нього всякого-різного, потім ще один, і готово. Ну чи за смаком, OO.o Impress, чи Google docs. Вони еквівалентні.

Але деякі речі, як наприклад вставляти гарно підсвічений код там робити дуже важко. Я рився і рився в цьому безмежному павутинні, аж поки не наткнувся на пораду “роби скріншоти ide”. Порада непогана. Папка з картинками – назручніший формат презентації для демонстрації (правда не для наступного редагування), бо може демонструватись будь-яким пристроєм, аж до DVD-плеєра, з мобільним телефоном включно. Я навіть таким чином зробив презентацію прямо на захисті курсової. І ніхто навіть не здогадався що я вдома її взагалі не робив .

Потім я подумав про txt2tags, html, та переходи між слайдами за посиланням. А якщо додати JavaScript? Коли я про це подумав, то наткнувся на http://www.zackgrossbart.com/hackito/present/. Скрипти в документі – хороша ідея. ПЗ для його відтворення ніби поставляється разом з ним. Ну, і я почав робити свою презентацію.
Прочитати решту цієї замітки »

Здається заголовок цієї статті має перекладатись як “Dive into Esperanto”. Українською “Занурення в Есперанто”, але англійською воно несе більше змісту .

Так, я нарешті занурився в Есперанто трохи глибше ніж попередні два рази. По перше, прочитав книжку Gerda Malaperis. Вона хоча й учбова, та все ж справжня книжка. Чимось нагадує “Код да Вінчі”.

Правда більшість слів з неї я вже забув. Але читаю на есперанто десь на тому рівні, як читав англійською в сьомому класі.

Друге. Я познайомився з музикою Есперанто. І просто в захваті. Зараз дам приклади кількох пісень, з кліпами, та текстами, які я трохи адаптую за Іллею Франком, щоб ви зрозуміли про що мова:
Прочитати решту цієї замітки »

Но уже в школе объяснили, что сердце — это не тупой велосипедный насос. Оно работает “с умом”. Сколько-то миллисекунд тратит на сокращение. Однако, на отдых тратит в два раза больше времени! Юрій Ушаков

Робити короткі перерви в роботі за комп’ютером корисно. Їх потрібно робити, щоб зробити собі чаю, розімнутись, чи сходити в туалет в кінці-кінців. Біда тільки в тому, що робота за комп’ютером буває такою затягуючою, що втрачаєш відчуття часу, і “ще п’ять хвилин” перетворюються на дві години. Я вже хотів написати розширення до браузера, яке нагадує нам про час, та от недавно на UASC написали статтю “Python Screen Locker для збереження очей“. Про програму, яка змушує вас відпочити. Просто не даючи працювати. Чи будете ви робити розтяжки в перервах – діло ваше.

Але якийсь білорус в коментарі написав, що така програма вже є в Убунту. І дійсно є, Система -> Налаштування -> Клавіатура:
Прочитати решту цієї замітки »

Працює в лінуксах, а в вікнах треба десь дістати wget. І вияснити ще деякі речі.

Будь-яке відео, з будь-якого сайту (наприклад youtube), у будь-якому браузері:

1. відкриваємо сторінку відео, і чекаємо поки завантажиться.
2. Заходимо у папку /tmp/ і копіюємо його звідти куди треба.

Всю музику з альбому в контакті:

1. Заходимо на сторінку зі списком пісень, і зберігаємо її в каталог, де мають з’явитись всі інші пісні. Називаємо файл наприклад list.htm
2. В терміналі в нашій папці виконуємо команду:
   

   $ wget -c `cat list.htm | grep -o http://.*mp3`
   

3. Спостерігаємо як каталог потрохи наповнюється файлами, які щоправда дивно називаються, але це вже інша проблема.

Серіал:

1. Зберігаємо десь файл з списком адрес. Наприклад пошукайте на сторінці ex.ua слово “файл-лист”. Це він.
2. wget -c -i filelist
3. Чекаємо…

Сайт (щоб запастись читанням в якомусь офлайновому районі):

wget -r --no-parent http://code.google.com/chrome/extensions/

(-r – рекурсивно переходити по посиланнях, --no-parent але не переходити в підрозділи вище вказаного.)

Подкаст:
Створюємо в плеєрі директорію для подкастів, і створюємо в ній файл (названий наприклад get.sh) такого вмісту:

wget -c `wget -q -O- $1 | grep -o http://[^\"]*mp3`

Тепер get.sh podcast_url буде завантажувати файли подкасту за адресами що дані в фіді.

Проблема: а як позначати вже прослухані і видалені, і як качати ті епізоди які чомусь вже не попали в фід?

upd: Там у wget помінялись правила безпеки. Тепер, коли якась адреса типу example.org/1234 перенаправляється на example.org/movie.avi, воно зберігає його як 1234. Щоб воно зберігало файл під власною назвою дописуємо ключ --trust-server-names.

Іноді потрібно притворитись браузером:

--referer="http://www.google.com" # Типу ми перейшли по якомусь посиланню
--user-agent="Mozilla/5.0 (Windows; U; Windows NT 5.1; en-US; rv:1.8.1.6) Gecko/20070725 Firefox/2.0.0.6" # Типу ми з вогнелиса
-w 0.5 # Почекати пів секунди перед наступним запитом, щоб не було підозри на dos і інший грабіж.

А ще, щоб wget не їв багато каналу, можна додати ключ --limit-rate=20k.

Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти програміст.

Сьогодні перше на порядку денному: вітаю себе з днем народження!

- Дякую. А тепер до суті, тобто до другого:

Я знаю JavaScript! Принаймі зі словником читати вмію, і написав кривий хеллоувордний сапер. Який би він не був кривий, він працює, і що найдивніше – в простому HTML документі! Дивуюсь, чому я нехтував скриптами на стороні клієнта раніше? Мені все здавалось що вони тільки для створення всяких там випадаючих менюшок, та AJAX який потрбний тільки для оптимізації трафіку. Але з іншого боку – це новий рівень об’єднання даних та методів обробки, і зміна класичного уявлення про документи яке з’явилось ще в докомп’ютерні часи. Навіть цікавіше за мультимедіа, яке теж було до комп’ютера.

Але чому я не вивчив JavaSript раніше? Бо в мені закладений якийсь внутрішній спротив проти всього нового.

І я здається пам’ятаю в чому помилка. Вперше я близько познайомився з комп’ютером в природничо-математичному ліцеї. Це був 2003 рік, і 8 клас. І в нас була вчителька інформатики, яка думала навчити нас інформатики поглиблено. Я навіть трохи пам’ятаю як зубрив процес завантаження DOS, і команди. Я любив MS-DOS. Він такий простий:

command.com
msdos.sys
io.sys
autoexec.bat

Я навіть знав що за чим завантажується, і для чого msdos.sys. І форматував завантажувальні дискетки, записував туди свої програми, і прописував шлях до них в autoexec.bat. Потім забував ці дискетки в комп’ютері, чим сильно діставав свого брата.

Одним словом серйозна була вчителька. За її словами – вона програмувала комп’ютери ще з другого покоління, чи якогось іншого, я точно не пам’ятаю. Вчила нас Паскаль. І забороняла використовувати goto.

Але це все нормально. Найгірше те, що коли хтось сказав, що буде ще вчити і C (чи щось інше, я точно не пам’ятаю), то вона сказала, що був колись один, який вчив і C, і Pascal, а в результаті ні того, ні іншого добре не знав. Тому, вчіть паскаль, і не вимахуйтесь.

З того часу, я завжди перед тим як вивчити щось нове, думав а чи дійсно воно мені треба, і чи не краще користуватись тим що я вже знаю. Наприклад постійно шукав книжки про програмування графіки в Delphi, хоча більшість книжок по OpenGL були написані на C. А все що мені треба було знати – відмінності в типах даних цих мов.

Вивчаючи щось нове ми не зменшуємо об’єм вільної пам’яті! Ми просто відсуваємо старе трохи глибше. Потім воно після певних зусиль знову викликається назад. Просто треба знайти відповідний ланцюжок асоціацій, і полазити мережею. Крім того – запам’ятовувати це найприродніший спосіб тренувати пам’ять.

Крім того, вчаться не так мови програмування, як стилі і підходи. Ось наприклад гляньте на код мовою Python який пишуть програмісти з різним досвідом. Особливо на програміста Windows. Чиста правда. Коли я розбирався з OpenGL ті функції які стосувались Windows API так і виглядали.

Деякі мови програмування навіть вчать суто для того, щоб змінити світогляд:

Єдине виправдання тому що ми не вивчаємо щось зараз – це те, що ми в цей момент вивчаємо щось більш цікаве. Бо цікавість включить мимовільну пам’ять, і ви запам’ятаєте більше. Хоча з іншого боку довге і болісне зубріння може викликати сильні негативні емоції, а емоції теж запам’ятовуються відмінно. (Хоча от я зараз пам’ятаю, що здавав рівняння матфізики п’ять разів, але не пам’ятаю як їх розв’язувати, тому цікавість таки краще).

І боятись того, що коли я вивчу JavaScript я забуду PHP ой як не треба. Навпаки, JavaScript після PHP зрозуміліший. Не кажучи вже про те, який він зрозумілий після Pythonа. Зі своєю динамічною типізацією. Яка щоправда нестрога. І зрозуміло, що саме треба генерувати на сервері, а з чим і клієнт справиться…

Крім того – в резюме ж не напишеш як довго ти вчив Pascal. Бо хоч рік, хоч два – в ньому більше нічого нового не вивчиш.

Одним словом висновок: пам’ять не зменшується від того що ми вчимось, а навпаки, від того, що ми нею не користуємось. Тому користуйтесь нею почастіше, і не просто навчаючись запам’ятовувати беззмістовні цифри, а читайте книжки, пишіть програми на незнайомих мовах програмування, і т.д. Це звісно важче, але цікавіше.

І крім того це цілком природньо. Не вчиться хіба що сліпа та глуха людина. І їй здається не позаздриш.

Що дивно – Vim кросплатформенний. Але я чомусь ним не користувався до того як перейшов на Linux. Google може знайти все. Але тільки якщо ми будемо знати які запити вводити. Так от, чим більше знаємо – тим більше виборів перед нами буде.

Все, йду спати, бо вже не зовсім розумію про що пишу. Перечитав, терпимо.

Можете прочитати щось подібне